Освіта, що укріплює національну безпеку: досвід Ізраїлю для України | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Освіта, що укріплює національну безпеку: досвід Ізраїлю для України

Система освіти Ізраїлю безпосередньо включена до реалізації низки завдань із зміцнення національної безпеки. Як неформальна доктрина Давида Бен-Гуріона, так і сучасні практики реалізації стратегії національної безпеки країни відводять освіті головну роль у формуванні інтелектуального, соціального, ціннісного, громадянсько-культурного підґрунтя для захисту й зміцнення державності.

Не в останню чергу саме завдяки реалізації цієї місії з захисту безпеки ізраїльська освіта вийшла на лідерські позиції в світі.

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії» проаналізував, як і наскільки система освіти Ізраїлю відповідає потребам захисту національної безпеки, вирішенню яких конкретних завдань вона підпорядкована.

Перші освітні сходинки до національної безпеки

Першою ланкою в зміцненні національної безпеки освітніми засобами є дитячі садочки. Дошкільній освіті в Ізраїлі відводиться значна громадянсько-соціалізаційна роль. На відміну від України, де питання доцільності й необхідності впровадження раннього етапу громадянської соціалізації поки піднімаються лише на рівні небагаточисельних публікацій, в Ізраїлі це є важливим напрямом дошкільної освіти ще з 1950-х років. У цей період масової міграції домінуючим підходом до ранньої громадянської соціалізації був «плавильний котел», тобто курс на створення єдиної «ізраїльської» культури з акцентом на єврейській. Однак, наприкінці 1960-х років почалася соціально-культурна переорієнтація. «Плавильний котел» досі залишається актуальним для зміцнення культурних традицій. Але від практик перетворення усіх дітей на євреїв відмовились. Сьогодні в офіційній навчальній програмі під рубрикою «культивування соціальних і культурних цінностей» увага акцентується на загальних соціальних цінностях, таких як чесність, толерантність, «любов до народу, землі і спадщини Ізраїлю». Діти з кожної національної групи  засвоюють свої цінності, символи, свята, але, при цьому, вчать іврит, знайомляться із єврейською дитячою літературою, державними святами Ізраїлю.

Таким чином, мультикультуралізм поєднується із «перетворенням дітей на ізраїльтян» саме у громадянському сенсі. В єврейсько-ізраїльських дитячих садках відзначають Песах (найдавніше й головне єврейське свято, що пов’язане з однією із найважливіших подій в єврейській історії – Виходом із Єгипту; в єврейській енциклопедії перекладається як Пасха), День Холокосту, День пам’яті загиблих ізраїльських солдат, День незалежності, День Єрусалима. До національних днів Ізраїлю діти розробляють і реалізують свої перші соціальні проекти. Таким чином, вони засвоюють історичну та державницьку сутність цих днів, виробляють перші соціальні навички – вчаться ініціювати заходи та вибирати й узгоджувати ролі, комунікувати з іншими.

Міністерство освіти Ізраїлю щорічно публікує директиви щодо реалізації політики ранньої освіти. Хоча деякі педагогічні акценти можуть змінюватись із року в рік, але соціально-культурний та громадянський напрями залишаються постійними. Так, соціальними цілями дошкільної  освіти є зміцнення ізраїльської культури та поглиблення зв’язків з нацією, батьківщиною, мовою, природою. У вимогах до змісту дошкільної програми зазначається, що вона має враховувати громадянський, соціальний та особистий аспекти. Один із критеріїв вибору та перевірки змісту програм – чуйне реагування на соціальні відмінності, створення зв’язків між культурою, в якій росте дитина, й ізраїльською культурою.

В Ізраїлі просування демократичного способу життя починається з дитячого садка. Для цього розроблена модульна програма «Перші кроки в демократії», яку сертифіковані інструктори впроваджують у дошкільних закладах по всій країні. Головні цілі програми – розвивати у дітей навички соціальної поведінки, що базується на гуманістичних та демократичних цінностях; ознайомлювати з такими поняттями й цінностями, як визнання права на рівність, сприйняття тих, хто відрізняється від інших; розвивати вміння висловлювати власну точку зору. Дітям рекомендують і дають можливість приймати незалежні рішення, навчають поважати вибір інших, укладати справедливі угоди. Вже в цьому віці вчать справлятися із протиріччями, що виникають між бажаннями, потребами й правами дитини як особистості та належністю до певної соціальної спільноти – групи в дитячому садочку.

Отже, дитячий садок виступає не лише в якості початкового пізнавального етапу, а й як необхідна сходинка первинної соціалізації дитини як члена суспільства. Незалежно від того, хто створив і фінансує дошкільні заклади – держава, місцева влада чи недержавні організації, на них поширюються розроблені міністерством освіти базові стандарти навчальних програм, які мають забезпечити набуття дітьми визначених навчальних навичок і соціальних якостей та здібностей. Вочевидь, саме тому відвідування дитячого садка з 5-ти років, згідно з законом, є обов’язковим.

Як школи формують фундамент для безпеки держави

Важливе підґрунтя для зміцнення національної безпеки закладають школи. Тут можна виділити декілька важливих складових. Перша з них – розгалуженість системи шкільної освіти. В Ізраїлі є державні світські (академічні, загальноосвітні, професійні школи та військові підготовчі курси) й державні релігійні школи. Крім того, функціонують приватні школи (демократичні, вальдорфські, школи Монтессорі, школи, що працюють за іноземними програмами), а також, незалежні релігійні та арабські школи. Така різноманітність відповідає потребам мультикультурного суспільства, а сама наявність широкого вибору сприяє зміцненню соціальної злагоди та внутрішній легітимізації влади, яка забезпечує можливості такого вибору. А це важливе підґрунтя національної безпеки. Найбільший пласт проблем є в арабських школах. Але міністерство освіти визнає ці проблеми, активізувало зусилля у напрямі їх вирішення, залучає до цього неурядові організації й комунікує з громадськістю. Факт визнання проблем і спільної із громадськістю роботи у напрямі їх вирішення також сприяє зміцненню внутрішньої легітимності влади.

Початкова й середня освіта спрямовані не лише на розвиток здібностей і талантів студентів (в Ізраїлі вже школярів йменують студентами), й на їх ґрунтовну підготовку до компетентної реалізації базових громадянських прав та виконання обов’язків. Більшість ізраїльських дітей навчаються в державних школах. Ці школи працюють за базовими міністерськими навчальними програмами. При цьому, в Ізраїлі досить оптимальним виглядає поєднання міністерського регулювання та шкільної автономії у формуванні навчальних програм. Міністерство освіти розробляє і затверджує базову навчальну програму. Вона складає 75 % від загальної навчальної програми школи. Окрім мовних навичок, математики, природничих наук, іудаїки, мистецтва, історії, фізичної підготовки, включає також громадянський блок. 25 % обсягу програми – додаткові дисципліни, які визначаються комітетом з освіти кожної школи. З одного боку, це забезпечує засвоєння студентами необхідних базових знань з основних шкільних дисциплін, а з іншого – відповідає сутності автономії й потребам демократизації шкільної освіти. Адже демократичність – це, передусім, можливість вибирати. Крім того, участь у формуванні навчальної програми школи – це частина функціоналу реального шкільного самоврядування.

На особливу увагу заслуговує система шкільної громадянської освіти. Є окремі курси з громадянознавства і громадянських прав. Зміст цих курсів неодноразово змінювався внаслідок зміни концепцій громадянської освіти, зокрема, з точки зору їх відповідності пріоритетності «демократичного громадянства» чи «войовничого громадянства» в умовах військового конфлікту. В міністерстві освіти Ізраїлю й освітянській спільноті активно дискутуються питання, що стосуються змісту навчання в умовах перманентної війни. Зокрема, йдеться про гуманітарну складову освіти, яка має забезпечувати не лише громадянську ідентичність та єдність, але й домінування «демократичного громадянства» в умовах, коли війна об’єктивно сприяє поширенню «войовничого громадянства». Сьогодні «шальки терезів» все більше схиляються до пріоритетності «демократичного громадянства».

Громадянська складова також інтегрована в інші шкільні предмети, передусім, в історію та літературу. І тут теж ізраїльські освітяни й науковці піднімають великий пласт проблем, зокрема, подачі в цих курсах тем, що стосуються військового конфлікту. Наприклад, акцентують увагу на необхідності об’єктивної подачі матеріалів та утримання від пропаганди. Крім того, в усіх школах щорічно поглиблено розглядається визначена тема державної важливості, що теж є складовою громадянської освіти. До таких належать теми важливості демократії, миру, головні віхи історії народу й держави. В усіх ізраїльських школах є обов’язкові щорічні піші прогулянки країною, «від кордону до кордону». Це частина щорічних навчальних програм, хоча фінансуються вони батьками студентів. Звісно, довжина і тривалість прогулянок залежить від віку дітей. У старших класах вони тривають більше тижня. Загальною традицією шкіл стали походи по Національній стежці Ізраїлю. Тож до закінчення школи студенти знають свою країну не лише за географічними картами.

Окрему нішу в системі ізраїльської шкільної освіти займають приватні школи. Вони пропонують альтернативну освіту і суттєво відрізняються між собою. З точки зору укріплення національної безпеки їх значення подвійне. По-перше, вони розширюють спектр вибору освітніх альтернатив, що сприяє зміцненню соціальної стабільності й відповідає сучасним тенденціям демократизації шкільної освіти. По-друге, більшість із них визнані міністерством освіти, а це означає, що їхні навчальні програми враховують базові міністерські стандарти, в тому числі, в галузі громадянської освіти.

Найбільш вагому роль відіграють так звані «демократичні школи», які є справжнім інститутом громадянського суспільства. В них головна увага приділяється набуттю вміння приймати рішення – як самостійно, так і спільно з іншими. Це школи із найбільш досконалою системою самоврядування. В Ізраїлі немає двох однакових демократичних шкіл. Проте, є одна спільна для усіх риса – дуже розвинене самоврядування учасників освітнього процесу, через інститути й механізми якого вирішуються усі питання життя школи. Лише питання безпеки та найму персоналу – прерогатива адміністрації і педагогів. По суті, ці школи представляють міні-модель демократичної держави, у якій функціонують всі головні інститути демократії й реалізуються базові принципи. Тому їх роботу сприймають не лише як реалізацію місії з виховання громадян демократичної держави Ізраїль, але і як підготовку майбутньої демократичної еліти.

Завдяки стрімкому зростанню числа прибічників цієї моделі в середовищі ізраїльських освітян, мережа демократичних шкіл розширюється, а Ізраїль вважається світовим лідером впровадження демократичної освіти. У демократичних школах Ізраїлю навчаються більше 20 000 тисяч студентів із різних верств суспільства і ще тисячі стоять у довгих чергах, аби потрапити на навчання, незважаючи на те, що воно тут значно дорожче. Ізраїльські освітяни відмічають, що в першу чергу сюди потрапляють діти тих батьків, які є відданими прибічниками демократичного устрою. Таким чином, ця відданість відтворюється, розширюється зміцнюється і в середовищі молоді. Крім того, ці школи вважаються соціально престижними, тож навчати в них своїх дітей прагнуть не лише стійкі прибічники демократії. Такими вже в процесі навчання стають діти, а через них і батьки.

Провідні світові ідеологи освітніх реформ детально обґрунтували необхідність в сучасних умовах розвитку кожної школи як демократичної. Більше того, засади функціонування демократичної школи вже активно впроваджуються в життя звичайних шкіл не лише в Ізраїлі, а й в усіх розвинутих країнах. Ця модель у цивілізованих країнах визнається необхідним пазлом демократичного суспільства, якого зараз не вистачає, тому заслуговує на ретельне дослідження й адаптацію. Особливо в Україні. Адже пострадянська модель української школи, де учасники освітнього процесу досі свято вірять, що самоврядування – це ретельне виконання планів школи та розпоряджень адміністрації (під час моніторингу сайтів шкіл Харкова та аналізу положень, що регламентують діяльність шкільного самоврядування, не вдалося знайти жодного документа, у якому б за органами учнівського самоврядування закріплювалось право на прийняття рішень), вже не лише безнадійно архаїчна. Вона прямо суперечить ментальній здатності українців до самоорганізації, що особливо яскраво проявляється в умовах війни, придушує цю здатність у дітей.

Завданням зміцнення національної безпеки підпорядкована й робота з обдарованими студентами, що здійснюється під егідою міністерства освіти. Міністерство розробляє ідентифікаційні тести для виявлення обдарованих студентів, проходження яких має кілька етапів. Лише за результатами цих тестів діти можуть бути прийняті до спеціальних програм для відповідних рівнів обдарованості. Ці програми, хоча й розробляються міністерством, відрізняються в різних школах, залежно від їх специфіки. Навіть в одній школі пропонуються кілька програм, що включають додаткові заняття відповідно до галузі обдарованості дитини. З одного боку, це сприяє гармонійному поєднанню централізованого управління зі шкільною специфікою та автономією й індивідуальними здібностями студентів. З іншого – відповідає одному із базових принципів національної безпеки Ізраїлю – забезпечення переваг якості над кількістю. Тобто, таким чином студентів готують до роботи у тій сфері зміцнення національної безпеки, де їхня обдарованість може принести найбільші якісні переваги. Це дуже контрастує з нашими шкільними олімпіадами, конкурсами, єдиним результатом яких є складання списків талановитих учнів та формування «баз даних обдарованості» без жодного практичного застосування.

В усіх ізраїльських школах навчають користуватися зброєю. До закінчення середньої школи студенти вправно справляються, як мінімум, з рушницею. У школах є програма військової підготовки «Gadna», яка допомагає адаптуватися до майбутнього армійського життя. Щотижня старшокласники проходять по декілька тяжких тренувань, що включають користування зброєю, бойові програми та польові тренування. Крім того, в окремих школах є військові підготовчі курси, які можна назвати поглибленою військовою підготовкою. Здебільшого тут навчаються ті, хто готується до професійної військової кар’єри. Більше того, студенти старших класів залучаються до участі у розробці і реалізації військових програм. Звісно, це відбувається в рамках тісної співпраці міністерства оборони та міністерства освіти. Яскравим прикладом є включення 14- і 15-річних юнаків до довгострокової програми Армії оборони Ізраїлю. Таким чином, міністерство оборони реалізує практики відбору і залучення до військових розробок найбільш здібних і мотивованих студентів. Мотивація виглядає так: «Ми повинні бути на першому місці. Другого і третього місця на подіумі нам не достатньо». Як правило, ті студенти, що беруть участь у подібних програмах і демонструють гарні результати, проходять військову службу у технологічних підрозділах ЦАХАЛу, а потім багато з них вступають до університетів і займаються науковими розробками для армії.

Головні безпекові завдання вищої освіти

До закладів вищої освіти випускники ізраїльських шкіл вступають у віці 20 – 24 років. Адже для усіх громадян Ізраїлю, які досягли 18-річного віку, за невеликим виключенням (зокрема, арабських ізраїльтян),  обов’язкова військова служба протягом 2 років і 8 місяців.  Є декілька шляхів вступу до інститутів та університетів. Перш за все, це складання багрута (повна назва – теудат багрут, на івриті –  «תעודת בגרות») – національного екзамену на атестат зрілості. Це достатньо ґрунтовний екзамен, який містить обов’язкові й факультативні предмети. Перші включають громадянські права, Біблію, єврейську літературу, граматику івриту, єврейську композицію (есе на задану соціально-громадянську чи історичну тему), історію, англійську мову, математику. Обсяг і глибину завдань, окрім соціально-громадянської складової, визначають з урахуванням специфіки школи, в якій навчався студент. Факультативну складову формують відповідно до пропозиції школи та інтересів студента. Як альтернатива цій частині – можна написати дипломну роботу з дисципліни в академічному стилі. Крім того, багрут включає неакадемічну складову – цінності (характеристика, яку готує педагогічний персонал з акцентом на соціальних якостях і активності випускника) та елементи психометричної характеристики. Для тих, хто не може вступити до університетів шляхом складання багрута, додаткові можливості надає мережа регіональних коледжів – неуніверситетських навчальних закладів. У будь-якому з них випускник школи може розпочати навчання на бакалавріаті з подальшим продовженням в університеті, звісно, за умови відповідного рівня успішності.

Таким чином, сама процедура вступу до закладів вищої освіти виконує низку завдань зі зміцнення безпеки держави. По-перше, питома вага соціально-громадянської складової в структурі багрута висока. А це означає, що відбір здійснюється не лише за критеріями рівня знань з математики чи інших дисциплін для майбутнього фаху, а й за соціально-громадянськими. Тобто, майбутня національна еліта має відрізнятись елітарним рівнем громадянської компетентності. По-друге, багрут, як і весь процес навчання в ізраїльській школі, індивідуалізований. Це відповідає критеріям демократичності системи освіти, не провокує соціальної напруженості в середовищі потенційних здобувачів вищої освіти, розширює можливості вибору для випускників шкіл. По-третє, наявність альтернативного шляху вступу до університетів сприяє тому, що ті, хто в силу якихось причин не можуть скласти багрут, залишаться в Ізраїлі, а не поїдуть до інших країн. В сукупності, це сприяє зміцненню внутрішньої легітимності, а також, збереженню і розвитку інтелектуального потенціалу держави, як необхідної умови для реалізації одного з ключових принципів безпеки – забезпечення переваг якості над кількістю.

З кінця 1990-х років в Ізраїлі помітно посилилася  орієнтація на гуманітаризацію вищої освіти. Для студентів негуманітарних спеціальностей, незалежно від того, стануть вони інженерами, лікарями чи фахівцями у сфері ІТ, до освітніх програм включають вагомі блоки навчальних дисциплін, що спрямовані на вироблення здатності до критичного мислення, зміцнення громадянських демократичних цінностей і розширення компетентностей, підвищення рівня обізнаності про локальні, регіональні та глобальні проблеми сучасності. Окрім фахової та гуманітарної підготовки, значна увага приділяється університетським дослідженням у галузях, що визнані пріоритетними для розвитку і захисту держави. Робота мережі галузевих дослідницьких центрів (I-CORE) є головною складовою багаторічного плану розвитку вищої освіти. Центри об’єднують дослідників різних галузей, виявляють та залучають молодих перспективних науковців з різних університетів до реалізації дослідницьких програм. Оскільки неписана оборонна стратегія Ізраїлю – громадянсько-військова, пріоритетними для захисту безпеки є дослідження не лише у військово-технологічній галузі, а і в економічній, соціально-політичній, освітній. Університетські дослідження розглядають як такі, що зміцнюють безпеку держави у всіх галузях. Тому їх стимулюють великими грантами на дослідження й обладнання, а також, значними бюджетними коштами для поточного утримання, надання стипендій і винагород.

Висновки та рекомендації

Освіта в Ізраїлі, від дошкільної до вищої, інтегрована в систему захисту державності й національної безпеки, виступає однією із ключових невійськових складових стратегії національної безпеки. Вона чітко орієнтована на формування соціального, громадянського, інтелектуального й військового потенціалу для захисту держави в умовах постійної екзистенційної війни. Навіть ті системні характеристики, які не мають безпосереднього відношення до змісту освіти, її громадянської складової чи підготовки до служби в ЦАХАЛі так чи інакше спрямовані на зміцнення національної безпеки.

Вона сприяє реалізації кількох стратегічних безпекових  напрямів, а саме:

  • Формування національних цінностей, що відбивають сенс існування нації та національну ідентичність;
  • Виховання демократичної культури та формування громадянської ідентичності в молоді;
  • Забезпечення і зміцнення якісних переваг Ізраїлю через розвиток людського ресурсу та інтелектуального потенціалу;
  • Ідеологічна, технічна й технологічна підготовка молоді до служби в Армії захисту Ізраїлю;
  • Посилення соціальної згуртованості та зменшення соціальної напруженості й суспільних розривів, що, свою чергу сприяє зміцненню внутрішньої легітимності влади.

З точки зору адаптації ізраїльського досвіду в Україні найбільш актуальними й першочерговими виглядають:

  • Сама логіка включення системи освіти до реалізації завдань у галузі національної/державної безпеки;
  • Визначення головних завдань у галузі зміцнення безпеки держави для кожного рівня освіти й розробка засобів, технологій та методик для їх досягнення;
  • Впровадження системної поетапної освіти для демократичного громадянства із чітко визначеними пріоритетами;
  • Відхід від стандартизованої шкільної освіти, яка не відповідає ані сучасним освітнім тенденціям у цивілізованих країнах, ані потребам розвитку нашого суспільства, посилює соціальну й психологічну напруженість, передусім, у дітей та батьків. Відповідно, це не сприяє й легітимізації влади;
  • Становлення школи як інституту громадянського суспільства та реальної громадянської соціалізації молоді згідно із базовими принципами функціонування ізраїльських демократичних шкіл, передусім, дієвого самоврядування та справжньої академічної автономії й індивідуалізації освіти;
  • Пропозиція альтернативних шляхів вступу до закладів вищої освіти. Це особливо актуально в умовах сучасної демографічної кризи, яку спричинила російська агресія;
  • Переорієнтація українських університетів від суто фахової підготовки студентів на реалізацію місії формування й відтворення національної еліти з високим елітарним рівнем фахової та громадянської компетентності;

Держава має «повернутися обличчям» до університетських наукових розробок та досліджень. Це означає, по-перше, перейти від звичної практики їх врахування, в основному, для присудження авторам наукових ступенів та констатації збільшення кількості цитувань до реального застосування для зміцнення безпеки держави – економічної, технологічної, соціально-політичної, військової.