Хотілося б отримати Вашу експертну думку з декількох питань: 1. Чому і за рахунок чого так впевнено переміг на виборах Геннадій Кернес? 2. Як вплинула його фізична відсутність на виборчу кампанію? 3. Чому програли, чого не вистачило і які головні помилки в передвиборній кампанії допустили основні конкуренти переобраного мера? (Черняк, Абрамичев, Кучер і Фельдман) | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Хотілося б отримати Вашу експертну думку з декількох питань: 1. Чому і за рахунок чого так впевнено переміг на виборах Геннадій Кернес? 2. Як вплинула його фізична відсутність на виборчу кампанію? 3. Чому програли, чого не вистачило і які головні помилки в передвиборній кампанії допустили основні конкуренти переобраного мера? (Черняк, Абрамичев, Кучер і Фельдман)

Геннадій Кернес переобрався на третій термін, перш за все, за рахунок того, що де-факто вів свою передвиборчу кампанію безперервно останні 10 років, а не півтора місяці, як його опоненти. Мова йде як про активну роботу з медіа (в тому числі з використанням комунальних ЗМІ з метою особистого PR), так і вибудовуванні пірамідальної патронажної «політичної машини зі збору голосів» із залученням глав районів.

Разом з тим, «впевненою» перемогу можна назвати тільки на тлі низьких показників інших кандидатів в мери, тоді як сам результат Кернеса (60,3% або 195 тисяч голосів) особливо в абсолютних величинах істотно нижчий за результат п’ятирічної давності (65,8% і 318,5 тисяч голосів). Але головне, що робить перемогу не такою впевненою – відсутність однопартійної більшості в міськраді (вперше для Кернеса). Ймовірно, саме фізична відсутність Кернеса і піднята опонентами інформаційна хвиля з приводу його реального стану здоров’я позначилися на результаті, опустивши його нижче достатніх для монобільшості відсотків.

З іншого боку, перемога «відсутнього кандидата» в першому турі засвідчила, що, по-перше, більшість виборців визначилися з вибором ще до формального старту кампанії, по-друге, різноманітні медіа-технології і зовнішня реклама, для яких потрібен тільки образ кандидата, в умовах пандемії виявилися ефективнішими за традиційні «польові» з великою кількістю особистих зустрічей і «фізичних активностей» кандидата.

Сама по собі перемога чинного мера на цих виборах – це ситуативно-типовий сценарій, який реалізувався в більшості населених пунктів України. Посилені децентралізацією глави територіальних громад в очах виборців виглядають як «люди справи», а всі реалізовані за рахунок міського (і субвенцій з державного) бюджету програми помилково розцінюються як особисті ініціативи і «добрі справи» мерів. У цьому сенсі опозиційна до мера ніша апріорі обмежена, і згадана четвірка кандидатів, ймовірно, і не могла розраховувати на перемогу – їх завдання, скоріше, лежали в площині посилення партійних результатів на виборах до міськради. Втім, жодному з них це також не вдалося – всі четверо набрали менше голосів, ніж їх партії.

У випадку з посівшим друге місце Фельдманом, швидше за все, мало місце прогнозовано велика кількість виборців «Опозиційної платформи», які проголосували за Кернеса (як в силу ідеологічної близькості, так і через відсутність в місті білбордів Фельдмана – можливо, багато потенційних прихильників так і не дізналися, що він балотувався). По Олексію Кучеру явно вдарив негативний шлейф його роботи головою обласної держадміністрації, а також непослідовна кампанія без чіткого визначення цільової аудиторії – стартував Кучер як затятий критик Кернеса, а закінчував із зайвим пієтетом до мера (особливо показовий кейс з «тренером»), явно знизивши власну суб’єктність в очах електорату. У випадку Ігоря Черняка та Олега Абрамичева – вони зі старту знаходилися «в тіні» флагманів своїх політичних сил (Світличної та Порошенка відповідно) і навряд чи могли розраховувати на відсотки вищі, ніж у партій. До того ж, на відміну від тих же Фельдмана і Кучера, у цих кандидатів суттєво нижче впізнаваність серед харків’ян, і цю проблему вирішити за півтора місяці кампанії практично неможливо.

Навряд чи можна говорити про якісь «помилки», які кардинальним чином знизили результат цієї четвірки кандидатів (у випадку Фельдмана і Абрамичева набрані відсотки, скоріше, навіть вище очікуваних). Хоча, з урахуванням тих ресурсів, які були у Кучера (перш за все, мова про фактичний контроль «Слуги народу» над більшістю членів у територіальній комісії), можна було замислитися про сценарії відмови в реєстрації Кернеса через обгрунтовані сумніви ТВК в тому, що він особисто написав заяву про згоду на балотування після проведення партійної конференції (яка пройшла за два дні до дедлайну, а сам Кернес вже знаходився в «Шаріте»). Об’єктивно, єдиний шанс на перемогу в сьогоднішніх реаліях у альтернативних кандидатів був би в разі відсутності в мерському бюлетені прізвища Кернеса, і, можливо, в якомусь вигляді цей сценарій ще буде реалізований в майбутньому, якщо опонентам мера вдасться пролобіювати оголошення позачергових виборів.

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».