Робота харківської мерії в умовах війни | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Робота харківської мерії в умовах війни

Через своє географічне розташування всього в 40-ка кілометрах від російського кордону вранці 24 лютого Харків зустрів початок війни боями на кільцевій дорозі міста. Пануюча в місті невизначеність перших днів, як і життя в умовах постійних обстрілів усі наступні дні війни, вимогали від міської влади рішучості та ефективності.

В четвертій частині моніторингу регіонального політичного процесу під час війни в дослідницькому фокусі Аналітичного центру «Обсерваторія демократії» знаходиться робота харківської мерії. В цьому матеріалі увага зосереджена на основних діях та заявах міського голови Ігоря Терехова, а також поступовому поверненні в Харків політики як специфічного простору публічної конкуренції ідей.

Символічна політика мерії: вибір України та покрокова дерусифікація

Джерело: фото-колаж складено зі скріншотів відео з telegram-каналу Ігоря Терехова, а також фотографій, розміщених на сайті «Babel.ua» та Facebook-сторінці Володимира Чистиліна.  

24 лютого в 11:00 мер Харкова Ігор Терехов записав 30-секундне звернення до мешканців міста із закликом залишатися вдома. Це були перші публічні слова міського голови після початку повномасштабної війни. Мер уникнув будь-яких оціночних суджень, категорій на кшталт «війна», «росіяни», «українці» – із топонімів лише 4 рази прозвучали однокореневі варіації на «Харків» – та зазначив, що «прийшли тяжкі часи». На той час місто вже набуло характерного руху першого дня війни, довкола банкоматів витягнулися довги черги, на південних і західних виїздах утворилися автомобільні затори.

Того ж дня о 16-й годині Ігор Терехов з мегафоном доповідав про поточну ситуацію занепокоєним харків’янам та журналістам, зібраним на платформі станції метро «Університет». За цей час мер уже зупинив роботу метрополітену, перевівши його станції в режим бомбосховищ. Терехов повідомив про загрози ракетних ударів, перші потрапляння снарядів у котельні та закликав допомагати один одному. В його досить щирій і природньо невпевненій промові з’явився поділ на «ми» та «вони», «українська армія» та «вороги», чия бронетехніка оточує Харків на кільцевій дорозі.

Єдиний публічний вислів, який міг би свідчити про якусь неоднозначність позиції міського голови, було зроблено Тереховим 25 лютого, також на платформі однієї зі станцій харківської підземки. Ретельно підбираючи акуратні формулювання щодо російського вторгнення, мер сказав, що «ну вже склалася така ситуація» та «треба сісти і домовлятися, щоб ніхто з людей не постраждав». Компромісна риторика мера викликала показову реакцію з двох сторін.

Російські пропагандистські ресурси одразу почали публікувати це відео із заголовками та коментарями в загальній тональності «мер Харкова готує здачу міста», а у більш пізніх публікаціях виступ Терехова подавався разом із відео-зверненням мера Куп’янська Генадія Мацегори задля посилення маніпулятивного ефекту неминучості російської окупації Харкова і начебто готовності міського голови до співпраці. З іншого боку, в команді Терехова також зрозуміли, що заява може трактуватися неоднозначно, і наразі майже всі публікації в ЗМІ та посилання безпосередньо на відео промови Терехова видалені (хоча повністю зачистити інтернет від медіа-слідів цієї заяви не вдалося).

В подальшому Ігор Терехов у своїх щоденних зверненнях до харків’ян та коментарях ЗМІ не дозволяв собі жодних висловлювань, які давали хоча б мінімальний привід для сумнівів у його проукраїнській позиції та однозначному засудженні російських злочинів (власне, і ситуація з руйнуваннями в місті з кожним днем схиляла мера до цієї однозначності). Песимістичні прогнози опонентів міського голови Харкова, які називали його «проросійським політиком», не справдились (власне, як і у випадку мера Одеси Генадія Труханова, в.о. мера Кривого Рогу Юрія Вілкула та ще багатьох подібних кейсах).

Як і на загально-національному рівні, так і на рівні Харкова стартовий шок перших днів війни сприяв консолідації та призупиненню політичної боротьби, зокрема, і суперечок стосовно символічної сфери. Перші тижні мало кого хвилювало, якою мовою спілкується Терехов у своїх зверненнях або чи залишаться в Харкові назви вулиць на честь росіян – питання фізичного існування цих вулиць у майбутньому було значно актуальнішим за символічний вимір. Однак, десь наприкінці березня та особливо в квітні політика як сфера ідеологічно-ціннісних конфліктів повернулася. А кульмінацією цього повернення можна вважати повалення 17 квітня бюсту маршала Жукова. Ігор Терехов відреагував на подію досить стримано, запропонувавши повернутися до питання після війни.

Загалом, якщо поглянути на це «символічне протистояння» в динаміці з 2014 року, то чітко прослідковується «покроковий відступ» мерії. Так, у вересні 2014-го Генадій Кернес звинувачував «націоналістів у вандалізмі» та обіцяв «обов’язково відновити зруйнований пам’ятник Леніну», але вже за рік заявляв прямо протилежне – що пам’ятник Леніну однозначно не відновлятимуть. Мерія відступила, а лінія суспільної дискусії змістилася на «проспект Жукова»: з 2016 по 2021 роки міська влада (останні півтора року вже на чолі з послідовником Кернеса – Ігорем Тереховим) чинила опір перейменуванню проспекту на честь Петра Григоренка та гарантувала, що пам’ятник Жукову не повторить долю монумента Леніну. Наприклад, 9 травня 2021 року Терехов запевнював, що пам’ятник Жукову «стояв, стоїть і буде стояти» (таку ж словесну конструкцію Кернес у 2013-14 роках застосовував щодо пам’ятника Леніну).

Після знесення пам’ятника Жукову в квітні 2022-го, судячи з усього, мерія робить ще один крок назад. По-перше, через зміну суспільних настроїв у самому Харкові (а всі позиції мерії в «символічних протистояннях» завжди диктувалися електорально-кон’юнктурним розрахунком). По-друге, через зовнішній контекст і можливу реакцію президентської вертикалі: взяти на себе відповідальність не за збереження, а саме за відновлення, пам’ятника такій неоднозначній історичній постаті під час повномасштабної війни з російськими окупантами – це занадто ризиковане рішення, від якого Терехов отримує більше проблем, ніж виграшів.

Власне, мер вже почав знімати з себе цю відповідальність, потроху виходячи з образу «захисника пам’яті маршала перемоги»: наприкінці квітня Терехов анонсував, що долю пам’ятника після завершення війни вирішуватимуть самі харків’яни, бо «це повинно бути свідоме рішення Харкова, а не особиста думка мера». Можна припустити, що покроковий відступ мерії у символічних протистояннях в подальшому відсуне суспільні дискусії в бік умовної вулиці Пушкінської та пам’ятників російським культурним діячам, стосовно яких проукраїнські активісти вже висловлюють радикальні ініціативи, а мерія, ймовірно, стане на захист «культури поза політикою».

Але поки що в очікувано затяжному «топонімічному протистоянні» відбулася лише перша серія, яку ініціював сам Терехов. 1 травня мер оголосив про намір першочергово перейменувати найбільший район міста (Московський), однойменний проспект, а також Білгородський узвіз та Білгородське шосе. Навряд чи хтось із харківських політиків міг би публічно виступити проти такої ініціативи, але суперечності все ж почалися через, по-перше, нові назви та, по-друге, саму процедуру вирішення гострих топонімічних питань.

Пообіцявши залучити харків’ян до процесу вибору нових назв, Ігор Терехов де-факто обмежився двома речами – створенням спеціального розділу на сайті міськради (де бажаючі можуть запропонувати, які вулиці потрібно перейменувати і як само), а також проведенням опитування стосовно нової назви для Московського проспекту з самостійно запропонованих варіантів у своєму telegram-каналі. Врешті, на позачерговій сесії міськради 11 травня (першій із початку повномасштабної війни) депутати проголосували за 4 перейменування, де-факто, визначених Тереховим особисто. Відтепер у місті з’явилися Салтівський район, а також проспект Героїв Харкова, Харківське шосе і узвіз Героїв Рятувальників.

За день до сесії в мережі було опубліковано відкритий лист Громадської ініціативи «Харківська топонімічна група» до міського голови Ігоря Терехова та Харківської міської ради з вимогою проводити перейменування не кулуарно, а прозоро і фахово. Лист був відкритим для підписів, які містяни могли залишити в коментарях. Подекуди ці підписи супроводжувалися побажаннями увічнити пам’ять захисників України та не «спамити» тавтологічними назвами про Харків. Особливо абсурдно виглядає таке перейменування в контексті шосе, яке, зазвичай, вказує напрям руху на інше місто – власне, такий напрям і вказувало Білгородське шосе, або ж його вказує Харківське шосе у місті Києві. З топонімічної точки зору Харківське шосе у місті Харкові вказуватиме на самозациклений рух у нікуди. А з політичної – це виглядає продовженням саме покрокової тактики, яку мерія традиційно обирає в питаннях декомунізації та дерусифікації, надаючи перевагу не «проукраїнським», а більш нейтральним «прохарківським» варіантам.

Антикризове управління: транспортні дилеми та економіка в умовах невизначеності

Джерело: фото-колаж складено з матеріалів, розміщених на сайтах «NewsMaker», «Харків.Коментарі», Facebook-сторінках Дмитра Булаха і ГУ ДСНС в Харківській області.

Проте першочергові завдання будь-якої місцевої влади під час воєнного стану полягають не стільки в сфері «символічної політики», скільки безпосередньо в забезпеченні життєдіяльності міста, функціонуванні комунальних служб, стабілізації гуманітарної ситуації. З цими завданнями Ігор Терехов у перші дні війни впорався настільки, наскільки це було можливо.

Перше рішення мера про зупинку метрополітену та переведення його станцій у режим постійних бомбосховищ видається виправданим, і водночас оголює проблему з системою бомбосховищ у будинках міста. Наземний транспорт продовжував роботу до 27 лютого, хоча світлофори в місті були відключені. Комунальні заклади освіти закрилися, з 28 лютого в школах оголосили дострокові канікули. Міська влада створила гуманітарний штаб і закликала бажаючих долучатися до волонтерства, зокрема, допомогати з розвезенням хлібу на власному автотранспорті.

Загалом, гуманітарна ситуація в місті складалася досить неоднорідно через об’єктивно різну інтенсивність обстрілів. Зважаючи на відсутність транспортного сполучення, в березні та квітні Харків перетворився на сукупність майже непов’язаних між собою територій, життя в яких відбувалось зовсім у різному ритмі та з різними ступенями ризику для мешканців.

Допоки мешканці околиць на кшталт Північної Салтівки або мікрорайону П’ятихатки вимушені були виживати за відсутності світла, опалення чи води, в центральних районах починали відкриватися поодинокі кав’ярні, а комунальники займалися висадженням квітів. Можна лише припустити, наскільки важко ця контрастність переживалася тими харків’янами, які опинилися в районах із найбільшими руйнуваннями, і що вони подумали про оприлюднену 18 квітня ініціативу Терехова запускати в місті фонтани. Під тиском громадської думки вже за день мер пообіцяв «відкласти сезон фонтанів до перемоги», але продовжив наполягати на висаджені квітів-однорічників уздовж міських вулиць, пересуватись якими більшості харків’ян, як і раніше, було нічим.

Для відновлення життєдіяльності міста, до якого мер активно закликав, зокрема, підприємців, набагато більш важливим за запуск фонтанів, вочевидь, був запуск громадського транспорту. Однак, сам Терехов наполягав, що повертати наземний транспорт занадто небезпечно, а для запуску метрополітену потрібно кудись розселити людей, які там постійно мешкають, і після цього 2-3 місяці(!) відновлювати технічну можливість руху поїздів (хоча у Києві для цього знадобилось декілька тижнів, а не місяців).

Пізніше, в середині травня, Терехов відмовився від своїх слів – виявилося, що метрополітен може знову повернутися до перевезення пасажирів буквально за 10-14 днів після евакуації з нього «постійних мешканців». Ймовірно, завдяки звільненню населених пунктів навколо Харкова і суттєвому зменшенню інтенсивності обстрілів, в середині травня мерія змінила свою позицію по громадському транспорту – 16 травня містом знову почали курсувати тролейбуси та автобуси, а на чергу був поставлений запуск трамваїв і, врешті, метро.

Саме по темі перспективи трамваїв у Харкові мерія потрапила під шквал критики – все через демонтаж на початку травня трамвайного полотна по вулиці Весніна. Ще до війни міська влада озвучувала наміри щодо демонтажу задля розвантаження вулиці, але наштовхувалася на спротив громадськості – особливо, це зачіпало інтереси мешканців Салтівки, яку з центром міста зв’язував відповідний трамвайний маршрут. Зрештою, скориставшись тим, що суспільна увага була прикута до подій на фронті та обстрілів упродовж травневих свят, мерія реалізувала свій план. 11 травня на сесії міськради Терехов повідомив, що спуском Весніна курсуватимуть не трамваї, а електробуси, придбання яких є вшестеро дешевшим для міського бюджету.

Загальна ж економічна ситуація в Харкові залишається невідомою. Відповідно до останніх внесених 18 лютого змін (зарахування міжбюджетних трансфертів), доходи міського бюджету на 2022-й рік планувалися в розмірі 19,3 млрд. гривень. З них майже половина (9,4 млрд.) повинна забезпечуватися податками на доходи фізичних осіб, ще 3,1 млрд. – за рахунок єдиного податку. В умовах, коли частина роботодавців (податкових агентів) скоротила кількість співробітників чи розмір виплат, або коли бізнес (як юридичні особи, так і ФОПи) переїхав до інших міст і сплачуватиме єдиний податок не в Харкові, міський бюджет приречений на недоотримання левової частки доходів. Відповідно, частина видатків місцевого кошторису не зможе бути профінансованою, що гостро актуалізує питання пріоритетності різних статей для життєдіяльності міста. Однак, ці болючі та важливі для Харкова питання не обговорювалися на сесії міськради, а міська влада не звітує про стан виконання бюджету, хоча б формально розміщуючи відповідні матеріалі на своєму сайті.

Невизначеність та непрозорість у місцевому бюджетному процесі Ігор Терехов намагається компенсувати оптимізмом в численних інтерв’ю, де анонсує масштабну відбудову міста та велику кількість робочих місць для усіх. Показовою є заява мера про відшкодування для харків’ян, які втратили житло, та плани щодо побудови нових мікрорайонів: «треба розділити функції держави та міста, що стосується компенсацій – це прерогатива держави».

В цьому простежується контур загального плану «перезапуску економіки» міста – отримати гроші від держави та залучати приватних інвесторів-забудовників. Як швидко це вдасться зробити в умовах війни – питання відкрите. Ймовірно, аналогічний розрахунок є і на списання усіх боргів за комунальні платежі державним, а не міським коштом, для харків’ян, яким Терехов дозволив не сплачувати за «комуналку». Так чи інакше, саме економічний блок питань наразі потребуватиме найбільш виважених та ефективних відповідей з боку мерії, і ці відповіді не повинні звестися виключно до традиційного перекладання відповідальності на центральну владу.

Висновки

6 березня 2022 року указом Володимира Зеленського мера Харкова Ігоря Терехова було нагороджено орденом «За мужність» II ступеню. І навіть опоненти чи критики міського голови, переважно, визнають обґрунтованість такої відзнаки. Якщо із сьогоднішнього дня здається, що міська влада та особисто Ігор Терехов зайняли єдину можливу раціональну позицію, то безпосередньо 24 лютого все не виглядало так безальтернативно. Мер, головним спонсором виборчої кампанії якого був  Павло Фукс (наближений до Геннадія Кернеса бізнесмен із неоднозначною репутацією), а підгрунтям символічної політики слугували тези про захист російської мови та пам’яті радянських постатей, в умовах тотальної невизначеності міг повести себе по-різному. І коли мери інших міст «зони ризику» виїжджали кудись на більш безпечну територію, залишитися та особисто керувати забезпеченням життєдіяльності міста в перші дні війни – це вчинок, який не повинен обезцінюватися поглядами з майбутнього, де вже відомо, як розвертатимуться навесні 2022-го події.

Водночас, проявляти рішучість та сміливість «в моменті» політичним лідерам подекуди легше, ніж ефективність та послідовність «на дистанції». Після стартового шоку першого етапу війни, політика потроху почала повертатися, принаймні, в інформаційний простір Харкова. І по цілій низці питань як символічно-ціннісного характеру, так і економічно-господарчого, мер своїми заявами та діями дав привід для критики. Непослідовними виглядали його заклики до відновлення в місті бізнес-активності одночасно з паралізованою системою громадського транспорту. Досить дивними з точки зору пріоритетів життєдіяльності міста є акценти Терехова на висадженні квітів-однорічників, які мало хто з містян встигне побачити. Абсолютно непрозорою є загальна економічна ситуація – на сесії міськради мер не порушував питань відсотку виконання бюджету, жодної інформації про це немає і в спеціальному бюджетному розділі на сайті міської ради (останнє оновлення – 21 лютого). Натомість основна суспільна увага переключена на «символічну» площину і, зокрема, топонімічні питання, в яких Терехов де-факто одноосібно ухвалив перші рішення, створивши ілюзію залучення громадськості.

Відсунення російських окупантів від сіл та селищ навколо Харкова в травні сприяло зниженню інтенсивності обстрілів та поступовому поверненню міста до відносно нормального життя. При цьому саме зараз міській владі доводиться стикатися з наслідками тих рішень, які були ухвалені нею ж в перші дні війни. Таким чином, зараз мерії необхідно взяти на себе відповідальність за ухвалення низки неординарних рішень, без яких важко уявити «перезапуск економіки» в місті. А трагічні уроки війни повинні підвести до зміни пріоритетів у видатках міського бюджету, бо, умовно, яким би символом перемоги не виглядали тюльпани чи фонтани, відремонтовані і придатні для проживання бомбосховища зроблять для наближення цієї перемоги значно більше.