На низькому старті: хто і як готується до харківських виборів-2021
19 травня Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив результати дослідження, згідно з якими діючий в.о. мера Ігор Терехов лідирує в мерських перегонах (36,5% від респондентів, які визначилися з вибором, проти 21,5% у Михайла Добкіна і 15% у Юлії Світличної). Показовим є і заголовок, яким на «Українській правді» супроводили новину про підсумки опитування – «Харків’яни відповіли, кого бачать наступником Кернеса». Хоча питання безпосередньо про «спадкоємність» в анкеті не було, заголовок повністю відповідає ключовому меседжу передвиборної кампанії Терехова.
Якщо розбити на меседжі дані з таблиці про баланс довіри до потенційних кандидатів, то вони також відповідають інтересам штабу Терехова: наприклад, в підкресленні негативного балансу довіри до Кирила Кернеса (ймовірно, щоб показати відсутність перспектив у самостійної гри активного в соцмережах сина колишнього мера), і навпаки – виведення на друге місце по балансу довіри Євгена Мураєва, висунення якого набагато сильніше вдарить по Добкіну, ніж по Терехову.
Ще цікавіше виглядають партійні рейтинги, згідно з якими «Блок Кернеса – Успішний Харків» при Терехові набирає більше, ніж при живому Кернесі (45% проти 38% на виборах до міської ради). Частково це можна спробувати пояснити перетіканням голосів через зниження підтримки ОПЗЖ (16% при результаті в 21% на виборах), але все одно виглядає дивно. І якщо включати в мерську анкету Євгена Мураєва з суб’єктом висування в особі його партії «Наші», то чому той же проект не включити в партійну анкету – можливо, тоді б і не було ефекту, що при Терехові рейтинг «Успішного Харкова» вище, ніж при Кернесі.
Майже за два тижні до цього, 7 травня, були оприлюднені підсумки іншого опитування – від соціологічного центру «SOCIS», які практично в точності збіглися з цифрами КМІСу. Рейтинг Ігоря Терехова – 31% від респондентів, які визначилися з вибором, у Михайла Добкіна – 22%, у Юлії Світличної – 15%. Що характерно – обидва центри вказують досить скромну вибірку в 800 респондентів, що, відповідно, збільшує можливу похибку. Дослідження «Соцісу» також примітно заявленою методологією телефонного опитування.
При цьому важливо підкреслити, що і КМІС, і «SOCIS» є визнаними старожилами і одними з лідерів соціологічного ринку України. Разом з тим, директор КМІСу Володимир Паніотто на питання журналістів про замовників дослідження відповідати відмовився, пославшись на прописану в контракті статтю про нерозголошення і передбачені штрафні санкції.
Далі відкриту соціологію з лідерством Терехова підхопив пул всеукраїнських і регіональних ЗМІ, посилання на неї видавалися харківським користувачам соцмереж в якості таргетованої реклами, нею наповнили місцеві telegram-канали. Інфоприводи масштабувалися шляхом залучення київських політологів, які коментували результати в лояльній до Терехова тональності, що дозволяло ЗМІ робити новини на основі вже їх коментарів, підтримуючи інтерес до теми.
Немає сенсу перераховувати всіх залучених «експертів по Харкову» – тренди цього ринку добре ілюструється на прикладі двох публікацій відомого українського політолога Вадима Карасьова. Так, ще 13 квітня експерт підкреслював, що “Игорь Терехов, уступающий на старте своему главному конкуренту Михаилу Добкину в узнаваемости и популярности среди харьковчан, пытается наверстать упущенное, но делает только хуже. На фоне такой работы действующей харьковской власти, Добкин выглядит для харьковчан все более предпочтительно“. Тоді як 10 травня коментував рейтинги «SOCIS» у протилежній тональності: «Харьковчане хотят видеть в кресле мэра хозяйственника, а не политика, пусть и всеукраинского масштаба, каким является Добкин. Так же харьковчане утвердились во мнении, что именно Терехов преемник дела Кернеса. Уже 8 месяцев город живет без Геннадия Адольфовича, но для горожан, фактически, ничего не изменилось. Механизм городской власти работает так, будто Кернес на месте: Харьков по-прежнему чист, мусор вывозится, дороги ремонтируют, инфраструктурные проекты реализовываются».
Пул лояльних до Михайла Добкіна сайтів і експертів виглядає куди скромніше, тоді як інші потенційні кандидати вичікують і не поспішають активізувати роботу в медіа-сфері, обмежуючись лише власними ЗМІ.
Терехов vs. Добкін
Кейс святкування 9 травня в Харкові, про який ми докладніше писали в окремому матеріалі Центру, підкреслив, що Ігор Терехов і Михайло Добкін багато в чому борються за один і той же електоральний сегмент. Ключ до цього сегменту обидва бачать в ототожненні власного образу з Геннадієм Кернесом, конкуруючи за певну спадкоємність з колишнім мером в очах харків’ян.
На боці Добкіна тут:
- стартово більш стійка асоціація тандему «Добкін-Кернес» (2006-2014 років);
- більш послідовний політичний бекграунд (сам Добкін це всіляко підкреслює: наприклад, свій вітальний ролик до 9 травня екс-губернатор супроводжував коментарем: «харків’яни відрізняють флюгер від прапора перемоги»);
- аргумент про патронаж над Тереховим з боку Арсена Авакова;
- всеукраїнська медійність і харизматичність (неспроста штаб Добкіна намагається форсувати тему дебатів з Тереховим, але очікувано отримує відмову).
На боці Терехова:
- асоціації через партію «Успішний Харків» та ситуативний альянс із синовим колишнього мера, Кирилом Кернесом (який, щоправда, може стати статтею загрозою, а не партнером для Терехова як до, так і після завершення мерських виборів);
- контроль ринку рекламних площин у місті;
- більш активна робота з регіональними медіа;
- адміністративний ресурс та можливість для PR на будь-яких подіях у місті.
Джерело: FB-сторінка «Перша столиця».
Показово, що в цій внутрішньовидової боротьбі команда Терехова транслює тези про «істинну спадкоємність», маскуючи їх під критику свого кандидата з боку опонентів. Наприклад, в інтерв’ю лідера «Національного Корпуса» Андрія Білецького (близького до Арсена Авакова) стверджувалося, що саме Терехов – це справжній наступник і продовжувач «ватної політики» Кернеса, а Добкін – «це несерйозно». Інтерв’ю активно просувалася на тих же майданчиках і коментувалося тим же пулом експертів, що й інші лояльні до Терехова публікації.
Разом з тим, допускаючи ймовірність другого туру в форматі «Добкін vs Терехов», команда чинного в.о. мера спантеличена тим, щоб «проукраїнському Харкову» подати свого кандидата як «менше зло» (доречні аналогії з голосуванням Правобережної України за Леоніда Кучму в другому турі президентських виборів 1999 року). Це призводить до певної дилеми позиціонування: з одного боку, Терехов піариться на темах із серії захисту пам’ятника Жукову і демонстративно веде сесії міськради російською мовою – але з іншого боку, йому необхідно бути «меншим злом» для «проукраїнського електорату» в порівнянні з Добкіним . Вплинути на це сприйняття цільової аудиторії можуть самі кандидати та лідери думок з умовно «проукраїнського» табору, формат участі яких істотно впливає на розклад.
«Єдиний проукраїнський», шоумени в шоумери і розкрутка партпроектів
З початку весни почастішали заклики про висунення єдиного кандидата від «проукраїнського табору» – подібні дискусії супроводжують практично кожну виборчу кампанію в Харкові і вкрай рідко завершуються результативно. Цього разу ініціативу проявив лідер місцевої організації «Демократичної сокири» Микита Соловйов, її (не без деякого скепсису в своїх прогнозах) підтримали депутати від «Блоку Світличної» Ігор Черняк і Дмитро Булах, а ось в «Європейській солідарності» з самого початку заявили про плани виставляти свого кандидата без будь-яких погоджень.
Однак пізніше «Європейська солідарність», мабуть, на правах парламентської партії з представництвом в Харківській обласній і міській радах, спробувала очолити переговорний процес визначення єдиного кандидата. Ніякої конкретної інформації про результати переговорів немає – «консультації тривають». Незрозуміло і те, чи принципово готова «Європейська солідарність» підтримати, ймовірно, найбільш рейтингового кандидата для цього поля – Юлію Світличну, враховуючи взаємини між «Блоком Світличної» і місцевою командою Порошенко.
Тим часом, не чекаючи ніяких узгоджень про своє висування в мери заявив екс-депутат міськради Дмитро Маринін. Його кампанія будується, перш за все, на критиці Ігоря Терехова, а сам себе Маринін позиціонує не як «проукраїнського» або «проросійського», але як «прохарківського» кандидата.
У вже згаданому інтерв’ю Андрія Білецького лідер «Національного Корпуси» підкреслив, що партія розглядає можливість висування свого кандидата: «Можливо, виставимо досить відомого хлопця, харків’янина, ветерана АТО, спортсмена, суспільного діяча». Ймовірно, мова йде про Костянтина Немічева, хоча доречно нагадати, що і сам Білецький до Києва переїхав саме з Харкова.
А поки харківські патріоти намагалися домовитися, в місті з’явилися білборди Сергія Притули, який ще минулої осені брав участь у виборах міського голови Києва і набрав 7,87%. За однією з версій (ЗМІ, лояльного до Добкіна), несподівана поява шоумена Сергія Притули в «харківському кейсі» була покликана:
- по-перше, перешкодити висуненню єдиного кандидата від «проукраїнського» табору;
- по-друге, допомогти розкрутці нового партійного проекту (причому харківські вибори тут потрібні як майданчик, до яких буде прикута увага всієї країни, і ЦА такого проекту – швидше, центральна і західна Україна);
- по-третє, допомогти розіграшу карти «меншого зла» Тереховим через «патріотичне медіа-кілерство» Притули щодо Добкіна (хоча це можна робити і без статусу кандидата).
Сам же Притула 17 травня опублікував відео, в яких білборди зі своїм зображенням назвав провокацією і спростував інформацію про свою участь в харківських виборах. Хоча це спростування виглядало, скоріше, підігріванням інтересу до виборів, і в подальшому участі Притули в «харківському кейсі» (в будь-якому амплуа) аж ніяк не виключає – показово, що цей відео-ролик переслідує харківських користувачів у вигляді таргетованої реклами.
Сам по собі тренд на участь у виборах позасистемних кандидатів з числа «шоуменів» (з позиціонуванням в стилі раннього Зеленського) навряд чи життєздатний з точки зору високого результату на виборах мера в Харкові восени 2021-го. З іншого боку, він як і раніше органічний, наприклад, для «Слуги народу» (як ілюстрація – участь Василя Вірастюка від пропрезидентської партії на березневих довиборах до парламенту по мажоритарному округу №87).
Карнавалізація політики, закладена в саму природу «Слуги народу», може набути найрізноманітнішої форми на мерських виборах у Харкові. Так, близько місяця тому в одному з харківських telegram-каналів був викладений скрін з FB-сторінки співака Олега Винника про намір брати участь у виборах від пропрезидентської партії – пізніше і пост в FB, і новина в telegram-каналі були видалені. Проте, якщо і розглядати варіанти участі в мерських виборах медійних кандидатів, яких на сьогодні не можна назвати політиками, то, скоріше, слід говорити про харків’ян – тому, можливо, доречніше Винника тут виглядав би постійний учасник телепродуктів «Кварталу» харківський співак Сергій Бабкін.
Вже кілька років дрейфує в бік публічної політики доктор Євген Комаровський, який 21 квітня виступав перед депутатами на сесії міської ради. У 2019 він був радником президента, якому пророкували міністерське крісло, але зараз Комаровський все більше користується опозиційною риторикою. Ідеологічно Комаровський близький до «контрмайданного» полюсу (досить згадати необережне висловлювання про готовність поїхати на риболовлю з Путіним), і саме це робить його цікавим (як для Офісу Президента, так і для інших гравців) потенційним кандидатом, який в коронавірусних реаліях буде виглядати актуально і експертно.
Досить давно в Харкові обговорюють можливість власної політичної кар’єри для письменника Сергія Жадана – в 2014-му році він був одним з голосів сцени харківського «Євромайдану», на останніх мерських виборах підтримував кандидатів від «Демократичної Сокири» і «Європейської солідарності». В кінці березня соціологічна група «Оперативна соціологія» (Дніпро) навіть включала Жадана в анкету – за їхніми даними, за потенційного кандидата готові проголосувати 6,6% респондентів (або 8,9% від тих, хто визначився).
З огляду на всеукраїнську увагу до виборів у Харкові, деякі кандидати дійсно можуть використовувати свою участь для стартової розкрутки або нагадування про свої партійні проекти з прицілом на наступні парламентські вибори. У ряді telegram-каналів пройшла інформація про те, що Рінат Ахметов створив новий партпроект «Україна – наш дім», фронтменом якого в Харкові може стати Михайло Добкін (хоч сам потенційний кандидат раніше стверджував, що буде самовисуванцем).
Євген Мураєв, який 9 травня підтвердив журналістам можливість висунення своєї кандидатури, ймовірно, зробить спробу привернути увагу і до своєї партії «Наші». За інформацією ряду всеукраїнських telegram-каналів, ця партія також входити в пул Ахметова і націлена «підібрати» електорат ОПЗЖ.
Цугцванг для Офісу Президента
Після перемоги Володимира Зеленського та «Слуги народу» у всеукраїнському масштабі на виборах 2019 року найчастіше політологи проводили паралелі з італійською партією «Рух п’яти зірок» і її лідером, коміком Беппе Грілло. Намагаючись знайти аналогії для «карнавального» кейсу у випадку з місцевими виборами, найчастіше згадують вибори мера Рейк’явіка 2010 року і перемогу на них актора Йона Ґнарра з його сатиричною «Найкращою партією». І тим не менше, вкрай складно повірити в серйозні шанси Бабкіна, Винника або Полякової на виборах міського голови Харкова восени 2021-го. Власне, самі підсумки місцевих виборів-2020 показали, що маятник повернувся до суспільного запиту на «міцних господарників», а не «позасистемних нових обличь». Тому стратегія пошуку «харківського Вірастюка» для Офісу Президента означала б змиритися з досить низьким результатом, який стане негативним іміджевим ударом по президентській команді.
Проблема в тому, що проігнорувати вибори і не виставити свого кандидата – ще більш слабка позиція. Доречна аналогія з «Народним Фронтом», який посів перше місце (за пропорційною складовою) на парламентських виборах-2014, а через рік відмовився від участі в місцевих виборах, по суті розписавшись у власному електоральному «обнуленні» та став типовою українською партією «одного виборчого циклу». І чим менше часу залишається до виборів, тим вужче стає коло потенційних кандидатів, на одному з яких потрібно буде зупинитися.
Станом на кінець весни ще можна розглядати кандидатів з відносно невисокою загальноміською впізнаваністю. З «власних кадрів» пропрезидентської сили ще перед мерськими виборами-2020 серйозно обговорювалися кандидатури молодих нардепів-мажоритарників – Олександра Бакумова і Марії Мезенцевої. Зараз крім них розглядаються варіанти від іншого внутрішньопартійного харківського крила – голова обласної організації «Слуги народу» Павло Сушко та депутат облради Тетяна Єгорова-Луценко. При цьому єдиним депутатом «Слуги народу», який відкрито демонструє свої амбіції брати участь у виборах мера і активно веде медіа-кампанію, є депутат міськради Аліна Мустафаєва. Поки що вона виступає в амплуа «медіа-кілера» проти Ігоря Терехова, не економлячи на витратах для налаштування таргетованої реклами своїх роликів і постів з критикою в.о. мера.
Однак якщо позитивне рішення по будь-якій з перерахованих прізвищ буде прийнято не зараз, а ближче до кінця літа – об’єктивно часу на «прокачування» впізнаваності залишиться занадто мало, як і шансів на вихід у другий тур. Можливо, альтернативна стратегія для Офісу Президента – це ставка на когось не з «власних кадрів», а місцевих політиків з високою впізнаваністю і певним особистим ядром прихильників (на нещодавніх виборах-2020 у більшості міст Харківської області так і робилося). Ще кілька місяців тому здавалося, що саме такий сценарій і буде реалізований з неформальною підтримкою Ігоря Терехова (без суб’єкта висування, але іміджевим акцентом, що «це наш кандидат», в разі перемоги). Однак зараз ймовірність відмови від висунення власного кандидата на користь Терехова дещо знизилася.
У близькому до харківського бізнесмена Всеволода Кожемяко telegram-каналі «Ракли» нещодавно була опублікована інформація про можливе висунення від «Слуги народу» Євгена Мураєва – стверджувалося, що автором такої оригінальної ініціативи виступає Вадим Слюсарєв, але шанси на узгодження кандидатури в Офісі Президента невисокі. Та й для прихильників Мураєва, який жорстко критикує центральну владу, такий крок був би абсолютно неприйнятний. З урахуванням патріотичного зміщення в позиціонуванні самого Зеленського більш логічним варіантом була б кандидатура Юлії Світличної, хоча і в її випадку вигідніше йти на вибори з критичною риторикою на адресу влади.
Таким чином, на сьогоднішній день Офісу Президента необхідно вибрати оптимальний хід з декількох варіантів, кожен з яких погіршує нинішню позицію. У шахах такий стан називають цугцванг, а в українській політиці влада, опиняючись в цугцвангу, найчастіше, перевертає дошку. Проте, позачергові вибори вже призначені на 31 жовтня, і спроби їх перенесення або скасування – це теж глобально програшний для президентської команди сценарій.
Резюме
За 5 місяців до дня голосування і за 3 місяці до формального старту виборчого процесу передвиборна кампанія в Харкові вже знаходиться в активній фазі. Конкуренцію в консервативно-контрмайданному таборі, де зараз ведуться багато в чому симетричні кампанії Ігоря Терехова та Михайла Добкіна, можуть посилити Олександр Фельдман і Євген Мураєв. Можливо, в цьому сегменті стане ще тісніше – серед потенційних претендентів називають Володимира Скоробагача, Андрія Лесика, Анатолія Родзинського.
Якщо хто-небудь з них дійсно втрутиться в дуель Терехова і Добкіна, питання формату другого туру вже не виглядатиме так безальтернативно, а поріг входу в нього – знизиться. Це, в свою чергу, актуалізує питання єдиного кандидата з протилежного флангу, а також стратегії, яку оберуть в Офісі Президента. Успішних прикладів консолідації проукраїнського табору в Харкові вкрай мало – найбільш ілюстративний кейс перемоги Олександра Кірша від «Народного фронту» на парламентських виборах-2014 в 169-му окрузі.
Виходячи з опублікованої «КМІСом» та «SOCISом» інформації, на сьогодні найближче до того, щоб поставити під сумнів безальтернативність формату другого туру – Юлія Світлична, Євген Мураєв і Олександр Фельдман. При цьому і команда Світличної, і безпосередньо Фельдман розцінили останні рейтинги як заангажовані на користь Терехова. Штаб чинного в.о. мера в останній місяць помітно активізувався в роботі з регіональними медіа та створенням експертного фону, доносячи (в тому числі через коментування цієї соціології) свою ключову тезу про спадкоємність Терехова по відношенню до Кернеса.
У стартовому розкладі поки виділяються кілька відсутніх пазлів – крім рішень кандидатів з особистим рейтингом (Фельдман, Світлична, Мураєв), незрозуміла позиція з виборів внутрішньо неоднорідних «Слуги народу» і ОПЗЖ. Обидві політичні сили ще не визначилися, хоча для обох участь у виборах має значення як сигнал не тільки харківським виборцям, скільки всій Україні. Якщо пропрезидентська партія не висуває кандидата, то вона тим самим показує свою слабкість або констатує наявність «договорняків» з якоюсь із місцевих груп впливу, причому визнаючи, що формальний суб’єкт висування «Слуга народу» приносить більше шкоди, ніж користі. Якщо ж ОПЗЖ в базовому для себе Харкові не виставляє (або публічно не підтримує) кандидата – це сигнал, що партія ризикує повторити долю «Опозиційного блоку» і до наступних парламентських виборів виявитися витісненої зі свого електорального сегменту новими партпроектами.
Антон Авксентьєв, кандидат політичних наук,
Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».
Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», який реалізується за фінансової підтримки Національного фонду в підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».