Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Радянське минуле у вигляді похідного від нього популізму є для сучасної України системною проблемою: популізм гальмує і підриває процес створення стійких демократичних інститутів. Особливо гострі прояви і масштабність популізм набуває в передвиборні періоди, коли, з метою максимізації електоральної підтримки, кандидати в депутати найбільш схильні підвищувати його градус.

Присутність масованого популізму в програмах кандидатів в народні депутати в округах Харківського регіону очевидно вже при першому наближенні. Однак, така констатація була б ще одним загальним місцем в розумінні якості поточного виборчого процесу в Україні. Тому з метою наочного виміру «масштабу ураження» популізмом програм кандидатів-мажоритарників Харкова і області ми використали в якості інструменту індекс. Методологія обчислення «індексу популізму», розроблена експертами Аналітичного центру «Обсерваторія демократії», включає виявлення в програмах кандидатів трьох базових класичних ознак популізму:

1. Ідеологічна суперечливість – поєднання ідеологічних антиподів;
2. Декларативність – обіцянка вирішення проблем без вказання шляхів і механізмів;
3. Насичена емоційність – апеляція до почуттів, а не розуму виборців.

Кожен з них, за наявності в програмах кандидатів, оцінюється в один бал і виступає частковим індексом, який обчислюється як частка програм (в процентних показниках), «несучих» відповідну ознаку, від усієї сукупності проаналізованих програм кандидатів.

Сума їх індикаторів утворює інтегральний (узагальнюючий) «індекс популізму» зі значенням від 0 до 3: чим вище показник, тим масштабніше популістське наповнення програм.

Аналіз змісту всіх 154-х виборчих програм кандидатів-мажоритарників, які балотуються в 14-ти округах Харкова та області (враховувалися лише програми кандидатів, які пройшли повний цикл виборчих перегонів) показав високий рівень популізму: «індекс популізму» склав 2,05. Ще вище («індекс популізму» = 2,12) він виявився в сукупності програм 59-ти кандидатів від округів області (№№ 175-181). І трохи меншим значенням («індекс популізму» = 2,00) характеризується група програм 95-ти кандидатів-мажоритарників Харкова (округи №№ 168-174).

Поєднання контроверсійних ідеологічних установок («індекс ідеологічної суперечливості») виявлено в 46,75 % програм кандидатів-мажоритаріїв (45,26 % – по Харкову і 49,15 % – по області). Обіцянка вирішення проблем без вказання шляхів і механізмів («індекс декларативності») – в 84,42 % програм (81,05 % – по Харкову і 89,83 % – по області). Звернення до почуттів, а не розуму виборців («індекс емоційності») – в 73,38 % програм (73,68 % – по Харкову і 72,88 % – по області).

130 з 154-х проаналізованих програм декларативні. Але це не означає, що інші 24 повністю відповідають вимогам до програми як проекту, в якому чітко поставлені цілі, визначені шляхи, методи і інструменти їх досягнення. Проте, порівняно зі змістом інших програм, вони містять конкретизацію законодавчих ініціатив і механізмів, за допомогою яких кандидати мають намір вирішувати проблеми, які вони відносять до першочергових.

У 113-ти з 154-х програм домінує звернення до емоцій, а не ratio. Масштаби емоційності різні – від окремих фрагментів в програмних пунктах і завершального призову «Зробимо їх разом ще раз» у партії «Слуга Народу» – до фактично тотальної емоційності в передмовах і в більшості пунктів програм у кандидатів від «ОП-За життя» та «Радикальної партії Олега Ляшка».

72 з 154-х проаналізованих програм характеризуються присутністю ідеологічних протиріч. Щодо даного критерію варто зробити деякі примітки. Він виявився найбільш складним для визначення. Цьому є кілька пояснень. 1. Більшість програм кандидатів чисто декларативні, а сама декларативність не припускав пошуку та вказання конкретних шляхів реалізації декларацій. 2. Українські партії, за дуже рідкісним винятком, – не ідеологічні, отже, і в їх програмах, і в програмах їх висуванців, відсутні ідеологічні компоненти. 3. У загальному «міксі» емоційної декларативності, спрямованої на формування у виборця впевненості у можливості вирішувати складні проблеми простими методами, складним ідеологічним компонентам просто немає місця.

Анализ проявлений популизма в партийном разрезе позволяет выделить лидеров с максимальными показателями и типичные для них идеологические несоответствия.

Тим не менш, аналіз програмних положень дозволяє виокремити найбільш типові ідеологічні протиріччя. Їхня «левова частка» міститься в економічних і соціальних складових програм. Прагнення кандидатів подобатися одночасно підприємцям і пенсіонерам, разом з іншими «пільговиками» і малозабезпеченими, підштовхує їх до взаємовиключних обіцянок «принести благо» всім – першим істотно знизити податки, і навіть надати податкові канікули, а другим – підвищити всі виплати, навіть аж «до європейського рівня». Частково популістські заяви стосуються питання швидкого припинення війни, відновлення територіальної цілісності і збереження суверенітету, і все це швидко і одночасно, шляхом домовленостей «з усіма сторонами конфлікту».

Аналіз проявів популізму в партійному розрізі дозволяє виділити лідерів з максимальними показниками і типові для них ідеологічні розбіжності.

Кандидати-мажоритарії від «ОП-За життя» мобілізують електорат, акцентуючи увагу на економічних труднощах, соціальної незахищеності, «тарифному геноциді», що, загалом, розкручує лівий популізм. Найбільш яскраво це відбивається в наступних пунктах:

• підвищення прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати і пенсії до 7 000 гривень
• підвищення виплат при народженні дитини – першої – до 100 000 гривень, другої – до 200 000, третьої і наступних – до 400 000;
• відновлення пільг і забезпечення гідної державної допомоги соціально незахищеним категоріям населення;
• списання заборгованості за житлово-комунальні послуги (кому саме списувати не конкретизується, хоча досвід показує, що малозабезпечені громадяни платять з останніх коштів, тому що побоюються позбутися житла за борги, а значна частина забезпечених людей, не побоюючись цього, не платить).

При цьому, інші пункти мають яскраві ознаки правого популізму:

• встановлення неоподатковуваного доходу фізосіб на рівні мінімальної заробітної плати,
• зниження податкових ставок, введення податкових канікул для суб’єктів малого та середнього бізнесу.

Присутні протиріччя і в баченні вирішення проблеми «забезпечення миру, єдності та консолідації». Наприклад, кандидати від партії пропонують ввести мораторій, заборонити піднімати питання, які роз’єднують країну, і припинити політику дискримінації, ксенофобії і радикалізму.

Також високий рівень популізму присутній в програмах висуванців від «Радикальної партії Олега Ляшка». Тут «зашкалює» емоційна складова на тлі загострення любові до землі і великої рогатої худоби, і нелюбові до всіх чиновників, що руйнують могутній аграрний потенціал. Емоційні міркування про це займають близько третини програм. Дуже радикально деякі партійні кандидати налаштовані щодо депутатів, представників всіх органів влади, працівників юстиції – перших пропонують радикально скоротити, а других – обирати народом.

Загалом, програми партійців – більше суміш емоційно-декларативного популізму («Досить вже торгувати китайським товаром через соціальні мережі. Із країни-спекулянта ми маємо перетворитися на країну-виробника», «Я створю такі умови для праці та перекваліфікації, що вам буде цікаво», «Українські товари можуть стати конкурентними не тільки на вітчизняному, а й глобальному ринках») з точковими вкрапленнями ідеологічного у вигляді одночасного зниження податків і субсидування з бюджету аграрного сектора і підвищення соціальних стандартов («Я створю умови для розвитку бізнесу: доступні кредити, продовження реформи оподаткування», «Теж стосується аграріїв… пільгові кредити, навчання та всебічна підтримка…»).

Програми висуванців від партії «Слуга Народу» також характеризуються досить високим ступенем ідентичності – особливо в частині роботи в парламенті, лише з деякими доповненнями, що стосуються власних законодавчих ініціатив. Пункти, присвячені роботі в округах, також мають певну односпрямованість з деякою конкретизацією проблем округів. У програмах, як і в ході всієї агітації, підтримуються головні вектори, закладені ще в президентській кампанії – «за народ» і проти «істеблішменту», лише з тією різницею, що один раз «ми їх вже зробили», а тепер «зробимо їх ще раз».

Емоційна складова, порівняно невелика, але досить яскрава. В основному, це короткий вступ, в якому кандидати різними словами передають один меседж – потрібно прибирати старих представників влади, і ми в команді Президента йдемо, щоб зробити це, а також, однаковий у всіх заклик у завершенні програми «Зробимо їх разом».

Загальна частина програм відрізняється декларативністю. Кандидати від партії «Слуга Народу» обіцяють домагатися «припинення свавілля правоохоронних органів і податківців щодо бізнесу», «відновлення великих проектів у промисловості та інфраструктурі із залученням приватних інвесторів», не вказуючи, як саме вони це будуть робити. Деяку конкретику надають обіцянки на рівні округу, як, наприклад, «розроблю державну програму з відновлення екології регіону та відновлення рекреаційних зон для населення і збереження дикої природи», а також, обіцянки внести власні законопроекти, наприклад, «Про особливості обігу лікарських препаратів», в якому будуть визнаватися ліцензії на ліки, які видані в країнах Європейського союзу, та законодавчо встановлені протоколи лікування, що унеможливлять спекуляції на здоров’ї нації» (Пивоваров, 175 округ). Таким чином, програми можна оцінити як такі, що містять емоційно-декларативний популізм, однак – не тотально популістські. У порівнянні з програмами кандидатів від інших партій, ідеологічні протиріччя фактично не присутні, оскільки кандидати «Слуги Народу» намагаються представити свою програму як максимально прагматичну.

Програми висуванців від «Свободи», очікувано, ідеологічні. Однак, у них присутні, в більшій мірі, емоційно-декларативні складові, і в меншій – ідеологічні. Перші – в зверненні до виборця («Україна – понад усе! Захистимо Україну від реваншу. Змусимо владу працювати на українців»), в назвах підрозділів програми («Усунемо олігархів від впливу на економіку. Повернемо Україну в українські руки»), в формулюваннях пунктів («Розвинути могутній середній клас не менше 60 % від працездатного населення»). Крім того, є положення, які відповідають всім критеріям, включаючи ідеологічний правий і лівий популізм: «Встановити виплати українським сім’ям у зв’язку з народженням дитини у розмірі 120 000 гривень»; «Забезпечити фермерів дешевими кредитами та дотаціями. Запровадити державну програму відновлення інфраструктури сіл»; «Створити українським заробітчанам умови для повернення на Батьківщину. Вважати інвестиціями й не оподатковувати зароблені ними гроші та майно».

У кандидатів від «Аграрної партії України» програми, мабуть, менш популістські, особливо в порівнянні з «ОП-За життя» та «Радикальною партією». Емоційно-декларативна складова присутня. Частка першої дещо менша, а ось формулювання всіх пунктів – декларації про наміри. Вузькогалузева спрямованість програм і відсутність пропонованих шляхів вирішення проблем, очевидно, позбавили їх від ідеологічних протиріч.

«Опозиційний блок» в округах Харківського регіону висунув кандидатів, більшість з яких – парламентські «старожили», а деякі, одночасно ще й «місцеві феодали», що розкручувати в округах технології «добрих справ». Стрижнем виборчих програм і агітаційної кампанії практично у всіх виступає турбота про округи, розвиток їхньої промисловості та соціальної інфраструктури. Деякі кандидати досить ретельно перейнялися навіть порівняно дрібними проблемами. Наприклад, Дмитро Добкін вніс пункти «облаштування автобусних зупинок в селах: Надеждине, Акимівка, Анастасівка, Верхня Самара та Павлівка» та «відновлення функціонування колодязя на території Надеждинського ФАПу для загального користування громади».

В цілому ж програми написані в стилістиці обурення з приводу «ганебних експериментів, злочинних реформ і цинічного ставлення до людей», зітхань полегшення з приводу того, що «коли на нас тиснули, –   ми не здалися». Радують виборців тим, що «після обрання нового президента й усунення від влади Порошенка та його ненажерливого клану, перед українцями відкриваються нові можливості». Змістовна частина програм будується навколо проблем відродження промислового потенціалу і створення мільйонів нових робочих місць, підтримки малого і середнього бізнесу, що супроводжується навіть боротьбою із корупцією і спрощенням оподаткування. Все це чисто декларативно, а в деяких моментах ще й маніпулятивно. Кандидати пишуть про високі податки, що заважають економічному розвитку, обіцяють підвищити соціальні стандарти, проте, при цьому, прямо не обіцяють знизити податки. Кажуть про «спрощення», «підтримку підприємців» тощо. Таким чином, програми відрізняються домінуванням декларативно-емоційного популізму і містять фрагментарний лінгвістично замаскований ліво-правий ідеологічний популізм.

Програми висуванців від «Європейської Солідарності» ідентичністю і навіть великою смисловою схожістю не відрізняються. Загальною характеристикою більшості виборчих програм стали риси емоційного популізму, з одного боку, стимулюючого страх перед реваншем проросійських сил, з іншого – залучаючого усіма благами цивілізованої Європи. Декларативні програмні пункти здебільшого стосуються вступу до ЄС і НАТО, зміцнення армії. У деяких програмах кандидати обмежилися загальними душевними міркуваннями. Наприклад, такими: «Україна починається з кожного маленького села та містечка, ініціативи цих громад повинні бути почуті при створенні Законів України, які будуть давати змогу громадянам України бути не тільки захищеними, а й відповідальними за прийняття цих рішень». Загалом, слід зазначити, що кандидати обійшли «гострі кути» проблем на рівні країни і більше сконцентрували увагу на проблемах округів, теж декларативно.

Висновки та рекомендації

Програми більшості кандидатів-мажоритарників в округах Харківського регіону не відповідають суті виборчої програми як головного документа, зміст якого дає виборцю чітке уявлення про те, чого конкретно має намір досягти кандидат, в які терміни і яким шляхом. Таким чином, виборець платить свої специфічні гроші на політичному ринку за декларативні наміри «боротися за все гарне і проти всього поганого», поміщені в відповідну емоційну оболонку.

Поєднання ідеологічно контроверсійних обіцянок найчастіше концентрується в площинах економічної і соціальної політики. У прагненні розширити сегмент електоральних симпатій, кандидати обіцяють підвищення всіх мислимих соціальних стандартів з одночасним зниженням податків і навіть введенням податкових канікул для певних бізнесів. У деяких програмах зустрічаються і більш «екзотичні» невідповідності, наприклад, посилено виховувати патріотизм з дитячого саду і в усі наступні періоди навчання, і, при цьому, не чіплятися за території. Або культивувати толерантність і примирення, при цьому радикально протистояти тому, щоб порушувалися питання, які сприяють роз’єднанню. Навіщо обговорювати, дискутувати, шукати компроміси, краще просто заборонити.

Зіставлення змісту програм і кількості виборців, які проголосували за їх авторів, логічно викликає питання про те, за що, власне, голосують. Хоча відповідь на нього дають соціологи, за результатами досліджень яких читають програми дише близько 10 % виборців.

З огляду на зміст програм, вкрай далеке від програмного, як такого, а також, домінуюче поки небажання виборців перейматися читанням програм своїх потенційних обранців, можна все ж викласти кілька рекомендацій.

Партіям та кандидатам, які мають реальні наміри бути не тільки представленими у владі, а й впроваджувати запропоновані зміни, а ще краще – реформи, освоїти техніку написання програм-проектів.

Агітація може стати більш змістовною і продуктивною, якщо спиратиметься на досяжні в чітко визначеному майбутньому конкретні цілі і результати. Як показала нинішня парламентська кампанія, багато, ефективних в недалекому минулому, технологій відживають свій вік. Емоційно-декларативний популізм, не лише деструктивний і підриває виборчий демократичний процес, але і небезпечний різким розворотом суспільних настроїв щодо його поточних бенефіціарів. Тим більше, якщо вони не використовують отриманий владний ресурс для перетворення декларативно-емоційного в діяльно-раціональне.

Виборцям все ж є практичний сенс працювати над підвищенням власної електоральної грамотності, щоб не наступати на граблі популізму політиків. З огляду на світові та українські тенденції до збільшення питомої ваги популізму в політичному дискурсі, нескладно припустити, що граблі будуть бити сильніше. Почати можна з вивчення програм. Для розминки – кандидатів в народні депутати від мажоритарних округів, а для посиленого тренування – на майбутніх місцевих.

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».