Тренди харківської політики: поствиборна диспозиція та внутрішньоелітні конфлікти (серпень 2019) | Center for Political Analysis «Observatory of Democracy»

Тренди харківської політики: поствиборна диспозиція та внутрішньоелітні конфлікти (серпень 2019)

Результати парламентських виборів, які відбулися в Україні у липні, суттєво змінили конфігурацію елітних груп та баланс політичних сил як на національному, так і на регіональному рівнях. Для харківського регіону та місцевих політичних еліт ці зміни стали особливо відчутними, адже більш-менш стабільний баланс сил суттєво похитнувся як в Харкові, так і в області.

Головним наслідком парламентських виборів для харківського регіону стало те, що на загальнодержавній політичній арені зненацька з’явилася нова чисельна група впливу – «Зе-команда» новообраного Президента, і традиційні регіональні «групи впливу» змушені тепер з цим фактом рахуватися. Поки що вони виглядають розгубленими та збентеженими результатами виборів, принаймні, на публічному рівні не спостерігається якихось рухів місцевої еліти з реалізації стратегії, тактики, налагодження контактів або домовленостей із президентським оточенням. Особливо інтригуючою виглядає ситуація в світлі майбутніх місцевих виборів, які можуть відбутися достроково вже у цьому році.

Представники усіх «старих» конкуруючих регіональних політичних груп чітко розуміють той факт, що в результаті виборів вони в тій чи іншій мірі ризикують втратити вплив як в Харкові, так і в області. Отже, головну задачу бачать для себе у збереженні свого впливу. А поки не відбулися місцеві вибори і представленість партії «Слуга народу» в органах місцевої влади ще не визначена, ці групи вдаються до звичних для себе способів підвищення власного авторитету – шляхом боротьби та конфліктів один з одним. Метою цих «бойових дій» є як підвищення популярності серед електорату, так і виявлення найвпливовіших угруповань, з якими майбутня місцева «Зе-команда» змушена буде рахуватися, взаємодіяти та співіснувати.

Кернес проти Фельдмана: новий виток протистояння

Найяскравішим конфліктом в середовищі регіонального політичного класу у поствиборному серпні став черговий виток протистояння групи діючого міського голови Геннадія Кернеса та народного депутата Олександра Фельдмана. Ескалація давнього конфлікту, який має більш ніж десятирічну історію, безумовно пов’язана з результатами парламентських виборів, а саме – з тим фактом, що Олександр Фельдман переміг у своєму 174-му окрузі як самовисуванець, ставши єдиним від Харкова депутатом із «старої гвардії» та не від «Слуги народу», хто пройшов до новообраної Верховної Ради. Виборці продемонстрували йому довіру вже вшосте, що є рекордом для електорального процесу в Харкові за весь період Незалежності. В той же час, жоден із афілійованих із Кернесом кандидатів-мажоритарників, й навіть явний «фаворит» міського голови – Валерій Писаренко, за якого він активно агітував у місцевих ЗМІ, до Верховної Ради не пройшли.

Очевидно, факт обрання Фельдмана народним депутатом, з одного боку, обурив діючого міського голову, а з іншого – актуалізував для нього проблему збереження прихильності електорату та впливу в регіоні в світлі майбутніх місцевих виборів. Утриматися у мерському кріслі та сформувати лояльну більшість депутатів майбутньої міської ради для Геннадія Кернеса цього разу буде важче. Загроза, яка сформувалися в результаті парламентських виборів, для діючого мера очевидна: вражаюча перемога майже у всіх округах регіону висуванцев «Слуги народу», в результаті якої Кернес залишився без свого, фактично персонального, «лоббі» у Верховній Раді. До того ж для нього створилася гостросюжетна й потенційно небезпечна інтрига: чи вдасться Геннадію Кернесу повторити комбінацію 2015 року та налагодити певні «контакти» із Адміністрацією новообраного Президента і чи отримає він на цьому рівні явну або хоча б приховану підтримку своєї кандидатури на місцевих виборах.

За цих обставин, діючий міський голова вирішив не «винаходити велосипед» і поновити електоральну лояльність харківян звичними для нього способами: по-перше, втіленням низки соціально значущих проектів (в основному, інфраструктурного характеру) та запуском нових (як-то, проект боротьби з наркотиками в місті, ініційований мером у серпні та фінансово підтриманий з місцевого бюджету), а по-друге, черговим роздмухуванням перманентного конфлікту з потенційним конкурентом Олександром Фельдманом. Предмет конфлікту також звичний – ринок «Барабашово», за який Кернес розпочав відверту боротьбу ще у 2017 році. З того часу конфлікт періодично спалахує. Так, у 2019 році ескалація відбувалася у січні, березні, травні, і нарешті, в серпні. При цьому, протистояння навколо ринку, окрім іміджевої боротьби, демонструє ще й боротьбу за сфери економічного впливу в місті між Кернесом та Фельдманом, а саме – прагнення міського голови перерозподілити контроль над цим вагомим активом на свою користь.

Ескалація конфлікту навколо ринку «Барабашово»

Конфлікт щодо ринку «Барабашово» між міським головою та власником – концерном «АВЕК і Ко», спрямований на перерозподіл активів Олександра Фельдмана, перманентно триває протягом останніх років. Ініціатором кожного раунду цього конфлікту виступає міська влада в особі діючого мера, під незмінним приводом «повернення землі у власність міської громади» та «захисту» підприємців від несправедливості ринкової адміністрації.

Іміджево зміст конфлікту міська влада загортає у намагання повернути землю «Барабашово» у комунальну власність з-під контролю «АВЕКу», створити комунальні підприємства, до яких торговці будуть сплачувати «прозорі» внески, а ці кошти, в свою чергу, нібито напряму поступатимуть до міського бюджету.

В означеному конфлікті міський голова використовує характерну для нього тактику «відзеркалення»: мерія організовує комунальні підприємства з такими саме функціями, які має адміністрація ринку, і використовує їх для стягнення оплати з барабашовських підприємців на користь міського бюджету. За підтримки міського голови на «Барабашово» ведеться постійна боротьба незадоволених підприємців із адміністрацією ринку через нібито несправедливі умови роботи та завищені й непрозорі оплати. Структури Фельдмана не поступаються і чинять активний спротив. В результаті, з обох сторін конфлікту використовуються взаємні інформаційні атаки у підконтрольній пресі, створення ініціативних груп барабашовських підприємців, які нібито борються з несправедливістю з того або іншого боку, а іноді мають місце і сутички на ринку з застосуванням сили. У конфлікті задіяні не лише адмінресурси, а й заангажовані «громадські активісти» та організації, а також силові угруповання: Національний корпус – на боці мерії, і охорона ринку – на боці власника (в пресі повідомлялося також про залучення так званих «тітушок»).

У серпні мерія вдалася до чергової ескалації протистояння за звичною схемою. 21 серпня відбулася ХХІХ сесія міської ради, на якій було прийнято несприятливе для власників «Барабашово» рішення: раніше створене комунальне підприємство «Харків – паливо» було перейменовано на КП «Міський торговий ринок». Мета ухвалення цього рішення, за словами Геннадія Кернеса – вирішення земельного конфлікту на «Барабашово», повернення землі у власність міста, а також з метою, щоб підприємці укладали «прозорі» договори безпосередньо із новоствореним КП, а не з теперішніми власниками ринку. Нібито планується будувати дорогу на території, де підприємці незаконно встановили торгові палатки, і ця земля не належить «Барабашово», отже, підприємці будуть платити місту. Мер також заявив, що новостворене комунальне підприємство буде працювати у співробітництві зі створеним раніше КП «Сучасне місто» (яке вже діє на ринку і є підконтрольною мерії посередницькою структурою)

У відповідь на ухвалене міськрадою рішення адміністрація «Барабашово» назвала цей крок спробою рейдерського захоплення ринку з боку міської влади. В той же час, було зазначено, що жодного земельного конфлікту між адміністрацією ринку  та підприємцями – немає, а міська влада постійно веде деструктивну діяльність і розхитує ситуацію на ринку.

Очевидно, що міський голова розраховує на розіграння сценарію 2007-09 років, коли в результаті економічного конфлікту Фельдмана (тоді нардепа від БЮТ) і Кернеса (тодішнього секретаря міськради при мері Михайлі Добкині) з приводу харківських торговельних майданчиків переміг Кернес. Через наближених людей та низку прийнятих міською владою рішень він отримав під свій контроль Конний, Сумський та Центральний ринки.

Інформаційна атака на «Фельдман-Екопарк» і політична «інтрига місяця»

Атака на активи Олександра Фельдмана у серпні позначилася й формуванням ще одного фронту. Мова йде про «Фельдман-Екопарк», який належить нардепу. На відміну від «Барабашово», екопарк є некомерційною організацією, соціальним проектом, який приносить йому вагомі іміджеві дівіденти. Екопарк, як і «Барабашово», також є давнім обєктом протистояння мера та нардепа. Декілька років тому Геннадій Кернес, втілюючи обрану ним для боротьби з Фельдманом тактику «відзеркалення», вирішив протиставити екопарку свій соціальний проект – міський зоопарк, і невдовзі приступив до його реконструкції. Реконструкція ще не завершена, і міському голові поки нічого протиставити Фельдману у «зоологічній» сфері, окрім пари лебедів, поселених у штучному озері реконструйованого Саду Шевченка.

Отже, навколо «Фельдман-Екопарку» у серпні вибухнув гучний інформаційний скандал. Здавалося б, його ініціатором і учасником має бути ніхто інший, як Геннадій Кернес. Але ані міський голова, ані мерія у серпневому конфлікті навколо Екопарку публічної участі не брали. А головним фігурантом проти Фельдмана виступила вже не міська, а обласна влада. Сам же конфлікт виглядає, скоріше, відволікаючим маневром, який став частиною більш глибокої та цікавої політичної інтриги, яка розігралася в середовищі харьківської політичної еліти.

Суть конфліктної ситуації навколо Екопарку полягала в тому, що напередодні сесії обласної ради, яка була призначена на 15 серпня, з’явилася інформація, що за ініціативою громадськості на розгляд сесії буде винесено питання про позбавлення торгової марки «Фельдман-Екопарк» першої частини назви, тобто прізвища Фельдмана. Вранці, в день сесії під облрадою розпочався мітинг працівників «Фельдман-Екопарку» та «небайдужих громадян» (всього біля 500 учасників) проти анонсованого наміру облради. Плакати мітингувальників були спрямовані проти діючої голови облдержадміністрації Юлії Світличної та депутата Дмитра Титова (члена депутатської групи «Єдність та розвиток Харківщини», обраного за висуванням партії «Відродження), який розробив проект рішення про перейменування. Після відкриття сесії голова облради Сергій Чернов спростував інформацію про внесення до порядку денного питання про перейменування Екопарку, зазначивши, що воно розглядалося лише в комісіях за зверененням громадськості. А також звинуватив мітингувальників в безпідставності їх вимог, а організаторів мітингу – у піарі Олександра Фельдмана, додавши, що на сайт облради здійснюється хакерська атака, і натякнувши на причетність мітингувальників до неї.

Поки депутати контрольованої Фельдманом фракції «Наш край» розмірковували над ситуацією з Екопарком, на голосування було винесено цікаве питання № 17, за позитивне рішення по якому і проголосувала більшість депутатського корпусу. За підсумком голосування, члена фракції «Наш край» депутата Андрія Стронова було знято з посади голови постійної комісії з питань промисловості, ЖКГ, ТЕК та будівництва. Замість нього обрано Миколу Белова (члена депутатської групи «Єдність та розвиток Харківщини», обраного за висуванням партії «Відродження). До того ж, питання № 17 було поставлено в такій завуальованій формі, що, за словами однопартійців Стронова, багато хто навіть не зрозумів, за що саме голосували. Таким чином, фракція «Наш край» втратила контроль над важливою комісією облради. Під головуванням цієї фракції залишилася всього одна постійна комісія – з питань забезпечення прав людини, свободи слова та інформації (голова Олександр Гусаров).

Ситуація виглядає так, що конфлікт навколо Екопарку став лише відволікаючим маневром і демонстрацією нелояльності обласної влади до Олександра Фельдмана, а змістом політичної інтриги за підсумком стало голосування проти Андрія Стронова, в результаті якого група Фельдмана у вигляді фракції «Наш край» втратила значну частку впливу у обласній раді. Новим у серпневому конфлікті проти групи Фельдмана стало те, що його явними ініціаторами та фігурантами виступили представники обласної влади. Ситуація продемонструвала, що конфлікт всередині груп харківської політичної еліти розгортається тепер не лише по звичній лінії «Кернес – Фельдман», а й по лінії «Фельдман – група Райніна/Світличної». Чи була серпнева інтрига, спрямована проти Фельдмана, результатом ситуативного союзу мерії та обласної влади чи «обласна» група діяла самостійно, без колаборації з мерією? Поки що більш вірогідним виглядає перший варіант.

Вочевідь, причина ситуативно спільної атаки обласної влади та мерії на групу Фельдмана криються в тому, що група Олександра Фельдмана напередодні парламентських виборів підписала меморандум про співробітництво між партією «Наш край» (у якій Фельдман є співголовою) та партією «Опозиційна платформа-За життя» (другою серед лідерів парламентських перегонів і особливо популярною у місцевого електорату). Укладання цього союзу відбулося 19 липня, за день до парламентських виборів. Від політичної партії «Наш край» документ підписали депутат Харківської обласної ради Андрій Стронов і депутат Харківської міськради Віктор Ларченко. Від «ОП- За життя» – депутат міськради Андрій Лесик (який під час виборів висувався за партійними списками), і заступник голови Харківської регіональної організації партії Олександр Дорожко. Після підписання меморандуму було оголошено про намір створити в харківських обл- та міськрадах депутатські групи «Опозиційна платформа-За життя», куди ввійдуть і депутати від «Нашого краю». Очевидно, що після виборів такий союз створює несприятливу ситуацію у співвідношенні сил місцевих політичних еліт як для групи, очолюваної Геннадієм Кернесом, так і для групи Райніна/Світличної. Особливо посилюється для них загроза втрати політичного впливу в світлі можливих дострокових виборів до місцевих рад, а також того факту, що «Опозиційна платформа-За життя» користується значною підтримкою електорату в Харківській області, що засвідчили результати парламентських виборів. А союз з таким політичним суб’єктом не лише вирішів питання перемоги Фельдмана в окрузі за результатами парламентських виборів-2019, і й значно посилює його вплив в регіоні. Звичайно, вплив «ОП-За життя» – теж.

Висновки

Результати парламентських виборів-2019 року запустили процес переформатування регіонального політичного режиму. Звичайно, значна його частина, як мінімум, до старту нового політичного сезону, протікатиме в «підкилимному» форматі. Але певні фронти внутрішньоелітної війни в серпні вже голосно вийшли в публічну площину. Передусім, – протистояння між групами Фельдмана та Кернеса.

В цілому, кожний «виток» конфлікту між Фельдманом та Кернесом постає як своєрідна «гра на випередження» з боку харківського міського голови. На кожному етапі конфлікту протягом більше десяти років ініціатива його ескалації, явно або приховано, належить Кернесу. Так само у серпні  поточного року: ініціатором нагнітання обстановки навколо «Барабашово» стала сторона діючої міської влади. Конфлікт був загострений, скоріше за все, з прицілом на пониження рейтингу команд Фельдмана та «ОП-За життя» на майбутніх місцевих виборах – з одного боку, і в якості чергової спроби перерозподілити частину головного активу Фельдмана на свою користь – з іншого. В результаті парламентських виборів спостерігається підвищення іміджевого та політичного капіталу у Фельдмана і його зменшення у діючого міського голови, в тому числі, і через втрату явної підтримки та фактично власного лобі на рівні всеукраїнських владних інституцій. За цих умов, міський голова вдається до усіх можливих кроків для збереження впливу своєї політичної групи в регіоні з оглядом на необхідність нейтралізації реальних або навіть потенційних конкурентів на майбутніх місцевих виборах.

Група Райніна/Світличної у серпні також активно включилася у боротьбу за збереження свого впливу в регіоні. Її «мішенню» стала група Олександра Фельдмана, представлена фракцією «Наш край» у обласній раді. В результаті організованої політичної інтриги з відволікаючим маневром у вигляді інформаційної атаки на «Фельдман-Екопарк» на сесії облради 15 серпня було прийнято рішення, в результаті якого, по-перше, продемонстровано нелояльність очільників області до групи Фельдмана, і, по-друге, значно послаблено позиції цієї групи на рівні обласної влади. Незалежно від того, чи група Райніна/Світличної діяла скоординовано з групою Кернеса, або ж організувала цю інтригу самостійно, її мета була – послабити політичних конкурентів та підвищити свої шанси зберегти вплив в регіоні після майбутніх місцевих виборів.

Однак малоймовірно, що участь у серпневих конфліктах значно підвищить шанси їх ініціаторів на збереження впливу в регіоні на теперішньому рівні, так само, як і шанси висуванцев цих груп обійняти ключові посади у міській та обласній владі після майбутніх місцевих виборів.

Для команди діючого мера ці шанси знижують декілька факторів: зростаюча недовіра до «старої» влади та певна втома від неї з боку суспільства, що було продемонстровано результатами парламентських виборів, активна діяльність Харківського антикорупційного центру та інших громадських організацій з оприлюднення невиправдано великих витрат мерії на соціально-інфраструктурні проекти, виявлення високої корупціогеності цих проектів та їх постійна критика в пресі.

Для групи Райніна/Світличної ситуація виглядає ще більш песимістичною. Серед чинників, які знижують її шанси утримати серйозний вплив в регіоні: низький рівень підтримки асоційованої з цією групою політичної партії серед населення, а також проблематичність вступити в колаборацію з будь-якою політичною силою, яка має вплив на місцевому рівні (дивним було б, якщо «партія Порошенка» вийшла єдиним фронтом з «Опозиційною платформою-За життя» на майбутніх місцевих виборах, і маловірогідним – у коаліції з групою Фельдмана в світлі серпневого конфлікту в облраді). Напевно,  реальним шансом для «обласної» групи зберегти свій вплив була б підтримка з боку новообраного Президента та його партії. Але, минулий візит Володимира Зеленського на Харківщину, інспектування місцевих лісів та скандал з незаконними вирубками, який вибухнув  в результаті, вже поставив під удар і репутацію харківської губернаторки, адже дозволяє зробити припущення або про її низьку кваліфікацію як керівника області (адже не помітила злочинної схеми) або про свідоме ігнорування проблеми.

Конфігурація політичних сил, яка сформувалася на регіональному рівні після парламентських виборів, дозволяє зробити припущення, що найбільше шансів посісти ключові посади  в органах місцевої влади матиме та група місцевої політичної еліти, яка отримає підтримку лідера парламентських перегонів – пропрезидентської партії «Слуга народу».

Ескалація конфліктів в середовищі харківських груп правлячого класу саме зараз пов’язана з невизначеністю щодо питання про дострокові місцеві вибори. Чи відбудуться вони в цьому році, або ж за графіком, у 2020-му, залежить від рішення, яке прийме новообраний Президент. Через високі шанси дострокових місцевих виборів та прагнення усіх «старих» харківських політичних груп зберегти свій вплив в регіоні боротьба між ними активно велася вже у серпні, незважаючи на те, що зазвичай цей місяць в політичній сфері характеризується «затишшям».

Тетяна Чистіліна, Олена Українець,

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Матеріал підготовлений у рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», який реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».