Тренди харківської політики (січень 2020) | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Тренди харківської політики (січень 2020)

Як розгортався політичний процес у Харківській області протягом першого місяця нового 2020 року, які нові напрями діяльності та плани презентували місцеві політики, що приховано за їх акціями та заявами, і яким є політичний розклад в регіоні на початку року місцевих виборів – про все це у черговому моніторинговому огляді від Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».

«Маніфест 10 січня» від Юлії Світличної та пожвавлення її активності

10 січня у своєму профілі на Facebook колишня голова Харківської обласної державної адміністрації Юлія Світлична розмістила великий допис, який виглядає своєрідним політичним маніфестом і присвячений її «думкам, пропозиціям та рішенням» з приводу майбутніх місцевих виборів. Головним у дописі стало озвучення Світличною свого наміру взяти активну участь у виборах. Зазначивши, що навколо неї вже збирається «відмінна команда», запланований формат участі та свої амбіції щодо конкретних посад в органах самоврядування Світлична не озвучила, а в характерній «загадковій» манері повідомила, що «про це – незабаром».

Окрім наміру взяти участь у виборах, «маніфест» містив тези, які стосуються питань нового законодавчого забезпечення місцевих виборів та роботи місцевої влади після реформи децентралізації. Світлична в цілому схвально оцінила реформу, зокрема, принцип чіткого розмежування повноважень місцевого самоврядування та центральної влади. Однак критично висловилася щодо надмірних повноважень префектів. І запропонувала: якщо вже й наділяти префекта функціями координатора діяльності органів місцевої влади, то його треба не призначати, а обирати шляхом голосування.

В той же час, Світлична повністю підтримала новий Виборчий кодекс, занадто оптимістично припустивши, що його положення про відкриті партійні списки нададуть можливість подолати політичну корупцію, зокрема, продаж місць у списках. Також висловила надію, що в результаті виборів зміняться мери більшості міст області, а самі вибори сприятимуть покращенню життя людей та зміцненню держави.

У дописі колишня очільниця області не забула підкреслити й свої заслуги часів перебування на посаді, відмітивши, що створена та очолювана нею в облраді депутатська група «Єдність та розвиток Харківщини» керувалася у своїх рішеннях не політичними цілями, а прагненням розвитку регіону та співпраці між обласною та міською радами. І саме внаслідок такої позиції та наполегливих зусиль вдалося уникнути популізму в роботі облради під час виборчих кампаній – 2019, а також вивести область на найвищі по Україні показники соціально-економічного розвитку. А складання своїх повноважень керівника депутатської групи та голови комісії з соціально-економічного розвитку в облраді пояснила досягненням поставлених цілей та прагненням уникнути використання адмінресурсу під час майбутніх виборів.

У січні Юлія Світлична була активною не лише у політичних заявах, а й у відвідуванні масових заходів, участі у проектах, які вона називає «правильними», а також поїздках по області. Усе це докладно висвітлювалося в її профілі на Facebook і викликало неоднозначну реакцію громадськості: від схвалення її прихильниками – до сарказму опонентів. Так, участь Світличної у різдвяній акції «Вертеп-фест», проведеній під патронатом облдержадміністрації, була розкритикована через те, що колишня губернаторка піариться на заході, ніби вона й досі перебуває на посаді. А візит до Шевченківського району 25 січня та участь там у «Ярмарку здоров’я» – за піар на колишніх досягненнях і відсутність теперішніх (з огляду на те, що Світлична залишається депутатом облради). У харківських Telegram-каналах писали й про «штовханину» між Світличною та представниками обладміністрації за право першими виступити з промовою на відкритті заходу. За результатом відвідання Шевченкового, Світлична опублікувала цілих два пости у Facebook: один – фото своєї участі в «Ярмарку здоров’я» з коментарем про співпрацю з місцевими лікарями, а інший – про те, як добре була відремонтована дорога до Шевченкового під її керівництвом два роки тому.

Висновки з публічно висвітлюваної січневої діяльності Юлії Світличної  можна зробити наступні. З одного боку, спостерігається явне намагання частіше нагадувати про себе електорату: її активність у соцмережах у порівнянні з періодом жовтня-грудня 2019 року – значно зросла. Отже, поступово розгортається конструювання іміджу з прицілом на майбутню передвиборчу кампанію. З іншого боку, два пости на одну подію і низька інтенсивність висвітлюваних активностей (відносно інших політиків) свідчить про досить обмежену кількість приводів нагадати про себе. Як наслідок – піар на колишніх досягненнях часів губернаторства.

Що стосується політичного «маніфесту» Світличної, то, хоча він і не вказує прямо на її намір балотуватися в мери Харкова, але несе певний прихований меседж відносно цього: один з його пунктів присвячений неминучості та необхідності зміни виборної влади в містах. Не виключено, що колишня губернаторка розглядає варіант балотування на посаду мера Харкова. З іншого боку, її січневі відвідування заходів в області та експлуатація теми колишніх «досягнень» наводить на думку, що політична група Світличної/Райніна може націлюватись на максимальний результат щодо виборів в облраду.

Олексій Кучер: необережні кроки новачка

Трендами січня від губернатора Олексія Кучера стали кроки, які з першого погляду є логічними, але при ближчому розгляді підкреслюють його недосвідченість, а в перспективі можуть зіграти «злий жарт» з амбіціями молодого губернатора довести місцевим «політелітам» та центральній владі свою спроможність контролювати ситуацію в області. По-перше, це – зусилля з «перезавантаження» обласної влади, по-друге, – бажання бути «переговорником» між Кернесом та Фельдманом у конфлікті навколо «Барабашово», по-третє, – ініціатива Кучера прийняти у «гіпертурборежимі» нову Стратегію розвитку Харківської області і критика «попередників» за саботаж її розробки, і по-четверте, – реакція нового губернатора на «акцію з фаєрами» за безпеку дорожнього руху під стінами ХОДА.

23 січня Антон Сосницький, місцевий активіст (якого у харківських Telegram-каналах вважають афілійованим з Ігорем Райніним) з нечисельною групою підтримки заїхали на тротуар біля ХОДА, запалили фаєри і розгорнули плакат «за безпеку на дорогах». Приводом акції стало декілька аварій в місті з жертвами, винуватцями яких були водії автівок з іноземними номерами. Як пояснив Сосницький, метою акції було привернути увагу керівництва ХОДА до проблеми уникнення відповідальності такими водіями, а вимогою – вжити заходів для посилення безпеки руху. Олексій Кучер бурхливо відреагував на цю акцію  на своїй сторінці у  Facebook. Він висловив обурення тим, що Сосницький сам порушує безпеку, заїхавши на тротуар, здивування – тим, що цю акцію знімав один з національних телеканалів, обізнаність – щодо того, хто стоїть за акцією, а також – наголосив на своїй відкритості до спілкування, закликав правоохоронців відреагувати, і нарешті – назвав акцію інцидентом та провокацією.

В цілому, реакція Кучера на акцію Сосницького виглядає занадто емоційною, непродуманою та спонтанною. Один з  харківських блогерів навіть назвав її «епік-фейлом» і зробив висновок, що Кучер та його піар-команда продемонстрували «провал антикризової комунікації». Дійсно, замість того, щоб презентувати свою відкритість до діалогу і розуміння проблеми дорожньої безпеки, яка вкрай актуальна для Харкова, висловити співчуття родичам жертви ДТП, ініціювати заходи для підвищення безпеки руху, запросити Сосницького до обговорення та продемонструвати публіці конструктив, Кучер вибухнув звинуваченнями у провокації та продемонстрував невідповідну ситуації паніку, ніби він дійсно побоюється «тих, хто за цією акцією стоїть».

У січні Олексій Кучер також проявив досить неоднозначну ініціативу – взявся виступити в ролі перемовника у конфлікті давніх опонентів Кернеса та Фельдмана навколо будівництва дороги через ринок «Барабашово». Запрошення їх до діалогу прозвучало після проведення 3 січня у стінах ХОДА наради з приводу конфлікту за участі представників обох сторін: міськради та концерну «АВЕК». Також були присутні громадські активісти та підприємці  ринку. У манері, яка для Кучера вже стає типовою, він публічно пообіцяв «обов’язково розв’язати цей конфлікт» та «посадити за стіл переговорів Фельдмана і Кернеса». Наразі спільної зустрічі так і не відбулося. Фельдман та Кернес у січні відвідували Кучера кожен окремо, представляючи свої аргументи та плани.

Взявши на себе роль арбітра у протистоянні цих «мастодонтів» харківської політики, Кучер ступив на досить слизький і небезпечний шлях. По-перше, обіцянка швидко розв’язати конфлікт виглядає досить примарною, по-друге, питання дороги – не в компетенції голови області, а по-третє, – якщо конфлікт все ж буде розв’язано, то, очевидно, на користь якоїсь однієї сторони, а інша в такому разі стане ворожою до губернатора. До того ж, навряд чи така ініціатива додасть іміджевих дивідендів Кучеру в очах електорату. Вже зараз деякими інформаційними каналами почав розганятися меседж про корупційну складову у цьому «арбітражному» процесі. А якщо губернатор не підтримає Кернеса, не виключено, що останнім буде розгорнута масштабна кампанія зі звинувачення Кучера у перешкоджанні роботи мерії «на благо усіх харків’ян».

Наступним напрямком діяльності Кучера стало «перезавантаження» чиновників ХОДА, яке на перший погляд виглядає логічним слідуванням програмним установкам «Слуги народу». Але і тут виплили неоднозначні результати.

Керівником апарату ХОДА за підсумками проведеного конкурсу став Леонід Шпиньов, юрист за фахом і друг Кучера, який під час його депутатства був помічником на громадських засадах. А батько Шпиньова під час передвиборчої парламентської кампанії пожертвував 100 000 гривень у фонд Кучера. Це призначення навряд чи відповідає демократичному принципу відбору на посади за рівнем професійної компетентності, адже містить ознаки непотизму – явища, типового для «старої» української політики.

Першим заступником губернатора замість Марка Беккера став «виписаний» із Вінниці чиновник Віталій Погосян, який до недавнього часу обіймав у тамтешній міськраді посаду голови департаменту економіки та інвестицій. Харківській громадськості він презентований як спеціаліст з інвестицій, який буде шукати їх для області, виконуючи таким чином обіцянку Кучера, яку він дав при вступі на посаду. Дотепер Погосян залишається депутатом Вінницької міськради, до якої пройшов у 2015 році від міської організації партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», і протягом своєї каденції був членом відповідної фракції. Цікаво, що в інтерв’ю інформаційному порталу «Kharkiv Today» від 24 січня Погосян досить рішуче дистанціювався від політсили Порошенка: сказав, що її фракцію у Вінницькій міськраді він покинув, бо зараз ця партія «вже, в принципі, не існує»,  членом цієї партії він ніколи не був, а балотувався від неї у 2015 році, тому що тоді законодавство забороняло бути самовисуванцем і можна було йти лише від якоїсь партії. Потім запропонував журналістці змінити тему і поговорити про завдання, які стоять у Харкові.

Окрім Погосяна, у січні Кабмін також погодив ще двох нових заступників для Кучера: Євгена Грицькова (був проректором Харківського національного університету міського господарства) та Руслана Тихонченка (бізнесмен та завлаб Харківського університету харчування і торгівлі). Грицьков балотувався у 2015 році до облради від «Опозиційного блоку», але не пройшов. Тихонченко має родинні зв’язки із харківським  нардепом від «Слуги народу» Андрієм Одарченком-молодшим. А проти фірми «Прайд-енерго», у якій Тихонченко був одним із співзасновників (але в кінці минулого року вийшов з їх складу), прокуратура подавала і виграла позов до суду через борг у 166,8 тис. грн. за аренду котельні у Чкалівській ОТГ. Розпорядження щодо призначення Погосяна та Тихонченка Кучер підписав 22 січня. По Грицькову розпорядження поки немає. Наразі на сайті ХОДА заступниками Кучера числяться два нових чиновника (Погосян та Тихонченко) і два – зі старої команди Світличної (Михайло Черняк та Олександр Скакун).

В цілому, команда Кучера виглядає (недо)перезавантаженою: Грицьков поки не затверджений губернатором, Погосян – не «нове обличчя у владі», а чиновник часів Порошенка (скоріше за все, тісно пов’язаний із вінницькими «політелітами»). Черняк та Скакун – взагалі з команди Світличної. Наразі лише Шпиньов (голова апарату ХОДА) та Тихонченко (один із чотирьох замів Кучера) – справді нові особи у владі. І всього одного  – Леоніда Шпиньова – можна вважати «людиною Кучера».

З іншого боку, невідомо, чи впораються новопризначені чиновники зі своїми обов’язками і наскільки їх управлінська діяльність буде ефективною. Зокрема, Тихонченко та Шпиньов взагалі не мають досвіду державного управління, а Погосян – хоча і має, але не знає специфіки роботи в Харківській області, на вивчення усіх нюансів піде певний час. Якщо призначать Грицькова, йому цього часу знадобиться так само, як і Тихонченку, адже досвід подібної роботи у нього також відсутній.

Призначення Погосяна, очевидно, мало на меті з боку ЗеКоманди отримати незалежного від місцевих «еліт» представника в ХОДА. Але, як показує досвід інших областей, незалежність «варягів» або досить швидко закінчується і вони вступають у тісну співпрацю з місцевими елітами, або «видавлюються» ними, якщо проявляють незговірливість і нерозуміння місцевих «розкладів». Щодо інших призначенців Кучера, – вони усі «місцеві», навряд чи їм вдасться досягти в своїй діяльності самостійності від «старих» харківських політиків, передусім, з огляду на їх недосвідченість в сфері держуправління.

Стратегія розвитку Харківської області на 2021-2027 роки стала ще одним приводом для Кучера пообіцяти включити «гіпертурборежим» роботи, а заодно звинуватити «попередницю» Юлію Світличну у саботажі розробки документу протягом минулого року нібито для того, щоб дискредитувати нового губернатора. Стратегію треба було завершити ще до грудня минулого року, а до того часу навіть не була затверджена робоча група. Тепер, за словами Кучера, область опинилася на передостанньому місці по розробці цього документу і ризикує не отримати 500 млн. гривень фінансування під його реалізацію.

У ситуації із розробкою Стратегії яскраво проявляється звична для новопризначених українських посадовців тактика звинувачення «попередників» у всіх проблемах і роздавання обіцянок усе виправити. Кучер у цьому плані оригінальністю не відрізнився. Електорат бачив цю тактику вже не один раз і не від одного чиновника. Вона «заходить» лише у перші місяці перебування при владі. А чим далі, тим більше з’являтимуться запитання щодо його власних «досягнень». Подібних коментарів вже зараз багато у соцмережах Кучера.

Геннадій Кернес та «Опозиційна платформа-За життя»: штовханина на спільному електоральному полі

У січні Геннадій Кернес, слідуючи тактиці періодичної мобілізації свого прорадянського електорату, знову підняв тему перейменування проспекту Григоренка на Маршала Жукова. Зацикленістю на цьому питанні мер перетворює трендову тему декількох місяців 2019 року на своєрідний «антитренд», який, тим не менш, продовжує викликати жваві дискусії. Як відомо, ще у грудні на сайті міськради було проведено громадське обговорення цього питання через електронну пошту і онлайн-голосування. Активні спостерігачі за ходом голосування з числа опонентів мера повідомляли про «накручування» голосів «за» Жукова та видалення «проти» (зникли 800 голосів). А міськрада відповіла, що видалила тих, хто не проживає в Харкові. В результаті голосів «за» виявилося більшість: 3668 з 5475 тих, хто проголосував, що складає майже 67%. До речі, у Telegram-каналі «Социология|Харьков» 24 січня було розміщене опитування такої ж тематики. На 28-ме число проголосували 28 694 користувачів, і за результатами, Григоренко незначно, але випереджає Жукова (37% та 35% відповідно). 28% обрали відповіді «ще не визначився» або «нема різниці». Звичайно, ця вибірка – нерепрезентативна, але опитування на сайті міськради з його 5475 учасниками та зниклими голосами – ще менш об’єктивне.

У січні, посилаючись на результати голосування, Геннадій Кернес розпорядився скласти історичну довідку про маршала Жукова, проінформувати харків’ян щодо його заслуг, а також підрахувати витрати на перейменування проспекту. Відповідне розпорядження оприлюднено на сайті мерії. А питання про Жукова пообіцяли знову підняти на майбутній сесії міськради.

Зараз триває касаційне провадження у Верховному суді за позовом Харківської міськради на рішення Харківського окружного адмінсуду від 5 вересня та Другого апеляційного суду від 8 листопада про незаконність перейменовування проспекту. Окрім того, за позовом Харківської міськради, поданим до окружного адмінсуду Києва, на Кабінет міністрів було покладено зобов’язання затвердити Єдиний реєстр пам’ятників Другої світової війни, згідно закону про декомунізацію. Харківська мерія подала цей позов, скоріше за все, з розрахунком, щоб до Реєстру включили і пам’ятники маршалу Жукову. Представники Інституту національної пам’яті заперечують ідею включення Жукова до Реєстру, обґрунтовуючи свою позицію тим, що це суперечить тому ж самому закону про декомунізацію, адже Жуков в свій час обіймав в СРСР державну посаду – був міністром оборони, а  таких осіб, попри їх військові заслуги, вшановувати заборонено.

Активність Геннадія Кернеса щодо проспекту та постаті Жукова, зрозуміло, розгортається з прицілом на отримання іміджевих бонусів та підвищення свого рейтингу серед більшості харківського електорату, яка відрізняється консервативними поглядами та відданістю «традиційним» для пострадянської культури цінностям.

В той час, як Кернес вчергове нагадав у січні своєму електорату, що саме він – справжній захисник пострадянських історичних наративів, інша політична сила, яка так само претендує на «проросійськи-прорадянське» електоральне поле, вирішила «застовбити» собі образ захисника іншої символічної цінності – російської мови.

Міський осередок «Опозиційної платформи-За життя» під керівництвом Андрія Лесика 27 числа провів анонсовану напередодні акцію під стінами ХОДА на захист російської мови і проти нового Закону «Про освіту», який обмежує викладання російською мовою у школах і розширює використання української. Сама акція вийшла скомканою: окрім «захисників» російської мови під ОДА прийшли їх противники – представники «Нацкорпусу» та інших праворадикальних організацій. Між опонентами виникли сутички, хтось розпилив сльозогінний газ, і невдовзі Лесика та його малочисельних колег евакуювала поліція. А голова обласного осередку партії Ігор Райнін обачливо на мітинг не прийшов, пославшись на участь у інших важливих заходах «ОПЗЖ» в цей день.

Схоже на те, що і всередині «ОПЗЖ» розгортається конкурентна боротьба між обласним осередком, очолюваним Ігорем Райніним, та міським – на чолі з Андрієм Лесиком. Їх вважають афілійованими з різними лідерами партії: першого – з Юрієм Бойком, а другого – з Віктором Медведчуком. Райнін, проігнорувавши акцію Лесика під ОДА, 30 числа організував інший мітинг спільно з Об’єднанням профспілок Харківської області проти змін у трудовому законодавстві України, які вони вважають несправедливими по відношенню до найманих працівників і невідповідними Конституції України. Мітинг вийшов набагато масовішим, тривалішим і виглядав успішнішим, аніж акція Лесика, яка, фактично, завершилась, так і не розпочавшись. Масовість була забезпечена участю «трудових колективів», яких організували профсоюзи, а тривалість – відсутністю опонентів у вигляді радикальних націоналістичних організацій, які «скомкали» акцію Лесику.

Отже, Кернес та «ОПЗЖ» у січні яскраво проявили себе як конкуренти у боротьбі за пострадянськи-проросійську частину місцевого електорату, навипередки демонструючи захист важливих для нього символічних цінностей. Також була продемонстрована конкурентність між міським та обласним осередками «ОПЗЖ». Хоча у попередні місяці часто прогнозували вірогідність отримання Кернесом франшизи «ОПЗЖ», але наразі вона йому не дісталася. А з огляду на конфлікт між Лесиком та Кернесом в минулому (як відомо, саме за ініціативи Кернеса Лесика позбавили мандата депутата міськради і зі скандалом винесли із сесійної зали), а також недружні стосунки мера із Райніним, можливість спільного походу Кернеса та «ОПЗЖ» на вибори виглядає все більш примарною. Скоріше за все, боротьба між ними за спільний електорат наростатиме.

179 округ: млявий початок передвиборного процесу

На 179 виборчому окрузі, який залишився без свого депутата після уходу Олексія Кучера в ХОДА, були призначені проміжні вибори. За рішенням ЦВК, виборчий процес розпочався з 16 січня. І, згідно Постанови ЦВК № 1 від 3 січня 2020 року, з 16 січня  до 3 лютого триватиме висування кандидатів політичними партіями, а до 13 лютого – самовисуванців. Також з 16 січня до 13 лютого кандидати та партії повинні подати документи для реєстрації до ЦВК. А самі вибори відбудуться 15 березня. Округ складають міста Красноград (центр округу) та Лозова, а також Лозівський, Зачепилівський, Кегичівський, Красноградський та Сахновщинський райони. На окрузі налічується 147 573 виборців і 189 виборчих дільниць (найбільша кількість серед усіх округів області). Більшість території – аграрна, але є й потужні виробництва, підприємства газовидобувної галузі, а в Лозовій – великий залізничний вузол.

За Постановою ЦВК № 14 від 24 січня 2020 року, був затверджений склад окружної виборчої комісії. До неї увійшло 12 осіб: від політичної партії «Слуга народу» – 2 представники (один з них – голова комісії), від «Опозиційної платформи-За життя» – також 2 (в тому числі – заступник голови), 2 – від «Європейської солідарності» (з них один – секретар комісії), по одному – від «Партії Шарія» та «Радикальної партії Олега Ляшка», і четверо – від Голови Центральної виборчої комісії. Отже, в керівництві ОВК – представники від топових українських партій, які пройшли влітку до парламенту.

Хоча виборчий процес в окрузі вже розпочався, особливої активності претендентів не спостерігається. Протягом місяця про свій намір балотуватися в окрузі заявляв Олександр Кайдаш, який очолював передвиборчий штаб Кучера в літню парламентську кампанію, а під час депутатства був його помічником на громадських засадах. Він навіть розпочав передвиборчу агітацію на своїй сторінці у Facebook та в містах округу. До речі, Кайдаш заявляв, що балотуватиметься не від «Слуги народу», а як самовисуванець, пояснюючи це тим, що у ЗеКоманді – «кволі хлопці», він же має «рішучу позицію» і буде боротися за інтереси мешканців округу. А на своїй сторінці у Facebook використовував їх зелено-жовті кольори та робив перепости зі сторінки Олексія Кучера з висвітленням його ініціатив. Відомо, що використання кольорової палітри партії, від якої кандидат балотуватися не планує, є однією з форм маніпуляції і не відповідає демократичним засадам ведення передвиборчої кампанії. Але електорат, скоріше за все, про це не думає, адже в коментарях на це уваги поки це не звертає.  Неочікувано, в кінці місяця Кайдаш передумав балотуватися, пояснивши це тим, що отримав від Олексія Кучера пропозицію стати головою Красноградської райдержадміністрації, і вже подав декларацію претендента на цю посаду.

24 січня про свої плани балотуватися в окрузі повідомив Ігор Швайка, член ВО «Свобода», виступивши з цією заявою на сесії ради Лозової у присутності та за підтримки міського голови Сергія Зеленського. 25 січня на з’їзді партії у Києві було ухвалено рішення про його висування в якості кандидата по 179 округу, а наступного дня на засіданні харківського осередку «Свободи» голова партії Олег Тягнибок, який спеціально приїхав до Харкова, презентував це рішення місцевому осередку. В кінці місяця Швайка повідомив, що вже подав документи для реєстрації до ЦВК.

А 26 січня намір висувати свою кандидатуру в окрузі та подавати документи до ЦВК висловила Тетяна Єгорова-Луценко, колишня очільниця Головного територіального управління юстиції в Харківській області. Про це вона повідомила на своїй сторінці у Facebook. Лозова – це її «мала батьківщина», і у дописі вона зазначила, що кандидати – «парашутисти» не будуть дивитися в очі мешканцям міста, «які скупляються з твоїми батьками на одному базарі», а вона тут вчилася і працювала.

На початку місяця ширилися чутки, що буде балотуватися ще один кандидат – Віктор Остапчук, в минулому – голова Південної залізниці та нардеп. Але пізніше він спростував ці твердження. Так само не планують балотуватися в окрузі і Сергій Чернов та Анатолій Гіршфельд, які були конкурентами Кучера влітку (а  Гіршфельд, до того ж, був нардепом від округу декілька каденцій, через що 179-й називали його «вотчиною»).

Таким чином, після «вибуття» Кайдаша з передвиборчого процесу в 179 окрузі залишилося два більш-менш активних претенденти: Швайка та Єгорова-Луценко. Скоріше за все, найближчими тижнями слід очікувати активізації в окрузі: навряд чи «ОПЗЖ» та «Слуга народу» залишать його без своїх кандидатів. Можливо й деякі маловідомі партії (з тих, які ризикують потрапити під анулювання ліцензій за неучасть у виборах протягом останніх 10 років) візьмуть формальну участь у виборах, щоб уникнути ліквідації.

Резюме

З січневої активності та заяв Юлії Світличної випливає, що поки колишня губернаторка – в процесі визначення формату своєї участі у місцевих виборах і остаточного рішення не прийняла. Або буде йти з новим, створеним спеціально для неї проектом, або «під знаменами» «Опозиційної платформи-За життя». За другий варіант говорить отримання Райніним обласної франшизи «ОПЗЖ», перехід Світличної на російську мову у деяких дописах (зокрема, «маніфест 10 січня» написаний саме російською) та її піар на телеканалах, які належать очільникам цієї партії. А 30 січня Світлична фактично повторила тези з критикою нового трудового законодавства, висловлені в ході мітингу «ОПЗЖ», організованого в цей день Райніним спільно із Об’єднанням профсоюзів Харківської області. З іншого боку, переважну частину прихильників Світличної, яких вона отримала під час губернаторства, складає «промайданний»  електорат. І якщо вона піде на вибори з «ОПЗЖ», то втратить його довіру. Та й нових виборців  – «контрмайданні» групи – це навряд чи схилить на її бік.

Олексій Кучер у січні в окремих кроках продемонстрував свою політичну недосвідченість, імпульсивність, певну прогнозованість реакцій, а іноді – надмірну агресивність заяв. Так, акцію Сосницького в розрізі налагодження комунікації з електоратом та врахування його інтересів розумніше було б використати як привід для суспільно-корисних ініціатив з підвищення відповідальності водіїв на дорогах, а вийшло, що це була демонстрація паніки. Ідея виступити в ролі перемовника між Кернесом та Фельдманом може коштувати Кучеру репутації. З призначеннями нових заступників також неоднозначна ситуація. Від Кучера активно транслюється меседж про «перезавантаження», а в реальності воно виконано частково. У деяких призначеннях присутні ознаки непотизму, а запрошення чиновника з Вінниці маловірогідно дасть ефект незалежності команди Кучера від місцевих «політеліт», тим більше, що інші «новопризначенці» – місцеві, до того ж недосвідчені у державній службі. І є ризик, що нові зами не зможуть забезпечити результат, який задовольнить запити електорату, особливо з огляду на роздавання чисельних обіцянок вирішити проблеми області з боку Кучера і пов’язані з цим великі очікування виборців. А звинувачення «попередників» у проблемах, яке стає характерним для Кучера, надто вже нагадує риторику найодіозніших українських політиків, підштовхує електорат до висновків, що новий губернатор мало чим відрізняється від «старої влади».

У боротьбі за проросійський електорат конкурентами у січні виступили Геннадій Кернес з черговим епізодом «захисту» історичного наративу про маршала Жукова та «ОПЗЖ» – з одним мітингом за російську мову та іншим – проти невідповідних інтересам працівників змін у трудовому законодавстві. Оскільки Кернес та «ОПЗЖ» знаходяться на одному електоральному полі, і союз між ними поки виглядає малоймовірним (але не виключеним), скоріше за все, конкуренція проявлятиметься все яскравіше. Однак і всередині «ОПЗЖ» спостерігаються ознаки конкуренції обласного та міського осередків, а конкретно – Райніна (орієнтованого на Бойка) та Лесика (орієнтованого на Медведчука).  У січні вони провели два мітинги окремо один від одного. А за результатами, виглядає, що мітинг Райніна проти нового Трудового кодексу пройшов успішніше, ніж «скомкана» акція Лесика на захист російської мови.

Електорату Харкова та області тема проросійськи-пострадянських цінностей і тема соціального захисту відмінно «заходили» в минулому, не рахуючи останніх президентських та парламентських виборів, на яких переважили протестні настрої. Наскільки експлуатація цих тем актуальна зараз, і чи дійсно електорат охолонув після ейфорії від «Слуги народу», в якійсь мірі можна буде судити скоро – за підсумками проміжних виборів у 179-му окрузі, особливо якщо там будуть балотуватися кандидати від «ОПЗЖ». Хоча показовими у цьому плані вони не будуть, – скоріше, більше схожими на місцеві вибори, де топовими темами зазвичай стають комунальні тарифи, стан доріг та іншої місцевої інфраструктури, безробіття тощо, а критерієм голосування за кандидатів – їх впізнаваність та демонстрація спроможності принести користь для громади.

Хоча на кінець січня пройшло вже два тижні від початку передвиборчої кампанії у 179-му окрузі, процес розгортається дуже мляво. Наразі активними претендентами на депутатський мандат, які заявили про плани балотуватися, є лише Ігор Швайка та Тетяна Єгорова-Луценко. У лютому варто очікувати певного пожвавлення: було б дивним, якщо б «Слуга народу» та «ОПЗЖ» не виставили своїх кандидатів. Вже сформована ОВК, і представники цих партій отримали у ній керівні посади. До того ж, можливе висування кандидатів від інших партій, представлених у ОВК, а також – формальна участь у виборах з боку малочисельних партій, які ризикують бути ліквідованими внаслідок своєї пасивності в останні виборчі цикли.

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».