Партійно-електоральний абрис промайданного сегменту напередодні місцевих виборів | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Партійно-електоральний абрис промайданного сегменту напередодні місцевих виборів

Наближення місцевих виборів робить більш контрастними суперечливі електорально-політичні процеси, які відбуваються на Харківщині.

Перш за все мова йде про ситуацію у «промайданному» виборчому сегменті, де:

по-перше, спостерігаються симптоми загострення  виборчої конкуренції на фоні партійно-організаційної кризи;

по-друге, найсуттєвіше відбивається один з найбільш резонансних загальноукраїнських політичних сюжетів сьогодення – жорстка конфронтація між політичними партіями «Слуга народу» і «Європейська солідарність» та їх лідерами.

Особливості політичного поля на Харківщині визначаються взаємодією загальнонаціональних трендів та місцевої специфіки.

У біло-блакитному таборі становище відносно стале: досить широка і, що важливо, реальна пропозиція у вигляді одразу декількох проектів, кожний з яких має усі шанси на представництво.

Головна інтрига – інформація про розростання конфлікту всередині ОПЗЖ та теоретична можливість участі груп Бойка-Льовочкіна та Медведчука-Рабіновича у місцевих виборах окремо одна від одної.

У помаранчевому сегменті ситуація інша – потенційна перенасиченість проектами, значна частина з яких мають невисокий рейтинг, на фоні дефіциту реальної партійної роботи в області.

У «зеленому секторі», який електорально сформувався за рахунок «експропріації» Володимиром Зеленським у 2019 році голосів з попередніх двох таборів, і де донедавна монопольно була присутньою лише «Слуга народу», з¢являються симптоми можливої конкуренції.

Розглянемо, як зазначені особливості проектуються на партійно-електоральні стратегії гравців і до яких наслідків призведуть для виборців у Харкові та області.

Методологічні ремарки

Звісно поділ «ідеологічних» виборців на два антагоністичні табори: промайданний (патріотичний, помаранчевий, проукраїнський, демократичний, проєвропейський та таке інше) та антимайданний (біло-блакитний, проросійський, екс-регіональний та тому подібне), є певним спрощенням. Але для макроаналізу він є досить функціональним і дозволяє зафіксувати наявні тенденції.

Майбутня кампанія відбуватиметься за складними правилами, що включають поліваріантність систем виборів, територіальну диференціацію, різні суб¢єкти висування тощо. Але ми зосередимо увагу, перш за все, на політичних партіях, як головних маніфестаторах ідеологічної ідентифікації.

Для ілюстрації рейтингів партій використовуються дані КМІС за квітень та за травень-червень поточного року (% серед респондентів, які збираються голосувати і визначилися із партією).

Локалізація: Східний макрорегіон – Донецька, Луганська і Харківська області (без урахування тимчасово окупованих територій). Тобто ядро, в даному випадку, складає саме Харківська область.

Звісно, екстраполювати результати потенційного голосування до парламенту на ситуацію місцевих виборів некоректно. Але оскільки мова йде саме про партійно-електоральний вимір, наведені дані з певними зауваженнями можуть бути використані.

Промайданний сегмент у Харківській області

У Харківській області підготовка до місцевих виборів відбувається на тлі серйозної партійно-політичної кризи у ліберал-демократичному, націонал-демократичному та націонал-патріотичному сегментах.

Досить активну діяльність у Харкові ведуть «Демократична сокира» (не фігурує в рейтингу КМІС) та «Національний корпус» (біля 1,2%). Але ці проекти формату «вуличної демократії» не «заточені» під проходження електоральних процедур. Тому вони, принаймні, на цей час, по суті, залишаються на Харківщині «нішовими».

Партія «Свобода», яка вже багато років присутня на політичному ринку й є однією з небагатьох в Україні, що висуває своїх кандидатів майже на усіх виборах, показала в межах Східного макрорегіону у травні-червні рейтинг 0,2%. Харківська обласна організація зараз переживає складний момент. Багаторічний керівник організації Ігор Швайка залишив свою посаду і проект напередодні місцевих виборів опининився у стані менеджеральної трансформації.

Партія «Самопоміч» на попередніх місцевих виборах змогла провести власних представників і до обласної, і до міської ради. Враховуючи, що для партії львівського міського голови Харківську область навряд чи можна вважати базовим регіоном, це результат, як мінімум, неординарний.

За період, що минув з попередніх виборів, харківська «Самопоміч» у своїй публічній діяльності сфокусувалася не стількі на повноцінній політичній роботі, скільки на переважно антикорупційній тематиці. Тобто, зробила акцент на форматі, який притаманний більше громадським організаціям, ніж політичній партії. Цього виявилося замало для виборців. В результаті, партійно-парламентський рейтинг цієї політичної сили обвалився до нуля (0,0%).

Заради справедливості необхідно зауважити, що такий показник не є «заслугою» виключно місцевої організації. Зважаючи на дані з інших локацій, партія веде політичну діяльність лише у своєму базовому регіоні.

Партія «Голос», яка багатьма розглядається як можливий «наступник» «Самопомочі» на національно-демократичному майданчику, в плані політичного позиціонування та стилістики реальним партійним будівництвом на Харківщині не займалася. Ця політична сила, як така собі «голова без вершника», зосередилася на парламентсько-фракційній діяльності і поки що не має сформованого партійного «тіла» в області.

Але попри вищезазначений аспект, КМІС зафіксував рейтинговий спурт «Голосу» у Східному макрорегіоні з 2% у квітні до 5,1% у травні-червні. Якщо цифри підтвердяться, а тенденція буде сталою, то це можна буде сприймати як серйозну заявку на «проростання» проекту у харківському націонал-демократичному таборі, навіть, попри черговий відхід від політики нинішнього фронтмену партії Святослава Вакарчука і пов¢язаного з цим лідерського переформатування.

ВО «Батьківщина» (5,2% у травні-червні) на майданчику патріотичних сил стоїть дещо відокремлено. Як класичний для України лідерский проект, чия ідеологія повністю ототожнюється із постаттю лідера, «Батьківщина», слідом за публічною риторикою Юлії Тимошенко, демонструє ознаки дрейфу від націонал-демократичних ідеологічних маніфестацій в бік реал-політик (при повному збереженні патерналістської складової). В якості однієї з ознак цього можна розглядати союз із Сергієм Тарутою на минулих парламентських виборах.

Проекти Ігоря Смешка і Анатолія Гриценка демонструють на Харківщині мерехтливий режим діяльності – активізація публічно-політичної активності під час виборчих кампаній і згасання у міжвиборчий період. Рейтинги відповідні: «Сила і Честь» – біля 1,4%; «Громадянська позиція» – біля 1,6%.

Блок Світличної – Alter ego «Слуги народу» на Харківщині

Окремо слід звернути увагу на Юлію Світличну, динамічний розвиток політичної кар¢єри якої став певним феноменом для Харівщини.

У 2016-2019 роках вона очолювала Харьківську обласну державну адміністрацію. У березні цього року на проміжних виборах до Верховної ради у 179 окрузі отримала більш ніж переконливу перемогу. У квітні 2020 року зареєструвала політичну партію «Блок Світличної «Разом!».

Цікаво відзначити, що нещодавно у засобах масової інформації з¢явилося одразу декілька матеріалів, в яких екс-очільниця ХОДА позиціонується як можливий і перспективний електоральний лідер проукраїнських виборців Харківщіни. Такий медіа-феномен можна інтерпретувати з трьох різних точок зору. Перша, як випадковий збіг. Друга, як спроби самої Юлії Світличної провести певну рекогносцировку напередодні місцевих виборів. Третя, намагання потенційних учасників перегонів з біло-блакитного табору інформаційно-явочним порядком «зсунути» можливу потужну конкурентку до іншої електоральної ніші.

Незалежно від того, яка з цих версій ближча до істини, необхідно зазначити, що для Юлії Світличної позиціонування саме на патріотичному промайданному полі навряд чи є оптимальним. Враховуючи поміркований імідж, рівень впізнаваності в області та високий персональний рейтинг Світличної, самим очевидним і природнім форматом участі екс-очільниці області у цих виборчих перегонах є «інтегративний формат» – не відбудовуватися від конкурентів через антагоністичне позиціонування, а намагатися побудувати позитивістську ідентифікацію і вимити у конкурентів частину їх виборців. Тобто Світлична може виступати своєрідним аlter ego «Слуги народу» на Харківщині.

В той же час, на сьогодні не можна повністю виключати й сценарій, за яким в разі, якщо інформація про розкіл всередині ОПЗЖ перейде з розряду чуток у практичну площину, Юлія Світлична може виступити в якості обличчя та додаткового локомотиву для однієї з виборчих колон, що утворяться на уламках «Опозиційної платформи-За життя».

«Слуга народу» VS «Європейська солідарність»: виборчі технології з присмаком особистого

Гострий політичний конфлікт між Володимиром Зеленським та Петром Порошенком, що складає одну з центральних сюжетних ліній вітчизняного політичного процесу у червні, не може не відбитися на взаємному позиціонуванні політичних сил, котрі вони очолюють. Тим більш, що це протистояння носить не лише особистісний, але й суто технологічний характер.

«Слуга народу»: єдність та боротьба протилежностей

Конфлікт між «Слугою народу» та «Європейською солідарністю» – це не лише прояв особистої неприязні між лідерами цих політичних сил. Хоча, виходячи з публічних висловів діючого Президента, вона, безумовно, присутня. Це засіб мобілізації виборців.

Напередодні виборів «Слуга народу» опинилася перед необхідністю визначення стратегічного акценту кампанії, здатного об¢єднати обидва крила всередині партії та тонізувати власного виборця. Складність полягає в тому, що СН все більше «просідає» в ідеологічному «шпагаті» між двома своїми електоральними джерелами, які, по суті, є антагоністами у багатьох питаннях. Знайти головну тему кампанії, яка б була, як мінімум, нейтральною для них, досить складно.

Гасло «Саджати будемо!» було одним з ключових в кампанії нинішнього Президента, і, одночасно, однією з головних «точок зборки» різних частин електорального фундаменту СН. Асоціювався цей меседж на той час з необхідністю демонтажу корумпованої системи, що розквітла під час повноважень попередніх президентів, в тому числі, Петра Порошенка.

На даний момент виборці пред¢являють команді діючого Президента обґрунтовані претензії з приводу відсутності резонансних «посадок». І складається враження, що в якості реакції на таку критику напередодні місцевих виборів оточення Голови держави вирішило, що оскільки не вдалося забезпечити кількість, то необхідно брати «якістю» – тобто статусом обвинуваченого.

Ще однією причиною для реалізації саме цієї виборчої протостратегії є схильність багатьох членів команди Володимира Зеленського до «ручного», а не нормативного режиму вирішення проблем. А Петро Порошенко зі своєю партією, парламентською фракцією, медіа, зв¢язками всередині країни та за її межами і перманентною (часто досить провокативною) критикою політики нинішнього Президента, дійсно, є серйозним політичним подразником, який потенційно може перетворитися на реальну загрозу.

Необхідно враховувати, що заходи, які останнім часом застосовуються проти екс-Президента, стали сприйматися промайданними виборцями вкрай неоднозначно. Хоча під час попередніх президентських виборів ідея «посадок» викликала широку підтримку.

Цьому є, як мінімум, дві причини:

  1. Виборці сприймали кримінальні покарання для винних як важливий, але лише один з елементів форсованого переходу до нової якості життя країни. Тому не досить переконливо виглядає спроба більш, ніж через рік подати цей елемент ізольовано в якості головного політичного стрижня кампанії.
  1. На етапі конвертації політичних лозунгів у реальні кримінальні справи відбулася принципова зміна їх сприйняття. Багато в чому вона пов¢язана із сумнівними методами реалізації або із неспроможністю діючої влади переконати суспільство в обрунтованості та прийнятності тих чи інших дій.

Таким чином, напередодні місцевих виборів штучна акселерація реалізації передвиборчого гасла часів минулої президентської кампанії може дати неочікуваний ефект. З великим ступенем вірогідності активні дії проти п¢ятого Президента призведуть до втрати «Слугою народу» частини голосів патріотичного спектру, зокрема, у Харківській області. Звісно «кейс Порошенка» не є єдиним. Деякі дії органів прокуратури, судові рішення, акції силового блоку, кадрові призначення, політичні акценти тощо сприймаються певною частиною демократично-патріотичного сегменту як повернення до практик минулих часів, прояви реваншу та загравання з країною-агресором. З відповідними електоральними наслідками для партії влади.

У Харківській області «Слуга народу» (на травень-червень 24,8%), як політична сила, що здатна рекретувати на свою виборчу підтримку голоси з обох ідеологічних таборів, восени може зіштовхнутися з жорстким пресінгом на всіх своїх потенційних електоральних майданчиках. На проросійському фланзі присутній широкий спектр пропозиції з потужних рейтингових проектів. У патріотичному сегменті «Слуга народу» може втрачати через конфікт з «Європейською солідарністю» та проектного перенасичення цього поля. На теренах «об¢єднавчого підходу», який досі був ексклюзивом саме пропрезидентської партії, можлива експансія Юлії Світличної та її політсили.

«Європейська солідарність»: стати першими серед других

«Європейська солідарність» сьогодні de facto реалізує досить стандартну для виборчих технологій статегію – так звану «роботу на протиході». Вона полягає в тому, щоб за рахунок максимальної конфліктності по відношенню до лідера перегонів спровокувати його на контрхід – атаку у відповідь. Чим більш агресивною вона буде, тим більш інтенсивно буде формуватися в ініціатора стратегії образ «борця» і природньої альтернативи опоненту. Таким чином, в межах такої стратегії політична сила попереднього Президента має приростати, по суті, не за рахунок підтримки Петра Порошенка або «Європейської солідарності», а за рахунок голосів «проти» Володимира Зеленського та «Слуги народу».

Конфлікт з Президентом використовується «Європейською солідарністю» для мобілізації голосів виборців, які вбачають в діях влади реванш проросійських сил, вибіркове правосуддя, тощо. Це дозволяє зібрати досить широке коло якщо не прихільників, то, принаймні, співчуваючих з різним ступенем підтримки.

Вигідність для «Європейської солідарності» такого контексту полягає також в тому, що він потенційно дозволяє використовувати в якості електоральних «донорів» інші проекти патріотичного спектру, які не мають такої яскравої опозиційності до партії влади. Таким чином, з виборчо-технологічної точки зору, «Європейська солідарність» у цьому конфлікті з Президентом і його партією виступає не жертвою, а бенефіціаром.

Можливість ефективної реалізації такої стратегії для «Європейської солідарності» полегшується тим, що Петру Порошенку вдалося максимально пролонгувати ситуацію бінарного протиставлення до Володимира Зеленського з часів другого туру минулих президентських виборів.

З тим щоб зробити зазначену стратегію дієвою у максимально тривалій перспективі, «Європейській солідарності» вкрай бажано отримати другий після партії Президента результат на виборах у загальнонаціональному масштабі. Це дозволить далі експлуатувати віртуальну «двопартійну» модель – «Європейська солідарність» проти «Слуги народу».

У Харківській області у «Європейської солідарності» (на травень-червень 8,7%) плани, звичайно, менш амбітні. Але сама стратегія по відношенню до конкурентів залишається такою ж. Інша справа, що вона масштабується до рівня власне патріотичного електорального табору. Тобто на Харківщині завдання «Європейської солідарності» – показати результат не нижче другого між промайданними партіями.

Дуже сумнівно, щоб реалізація «стратегії контрходу» приносила особисте задоволення безпосередньо Петру Порошенку. Адже вона пов¢язана із допитами, кримінальними справами, судами, втратами у бізнесі тощо. Однак, для «Європейської солідарності» як політичної сили і учасника виборчих перегонів, ця стратегія на даний момент мабуть є оптимальною серед усіх можливих.

Звісно вона має власні обмеження та ризики.

По-перше. У запеклій боротьбі між двома учасниками перегонів може виграти третій. Той хто на фоні конфлікту зможе запропонувати свій позитивний порядок денний. Це сценарій, який, фактично, реалізував Володимир Зеленський у 2019 році.

По-друге. Ефективність стратегії має власну межу. Лише відносно невеликий відсоток голосів промайданних виборців, що втратить «Слуга народу» або вдастся відтягнути від інших націонал-демократичних проектів, відійдуть «Європейській солідарності». Адже здатність партії попереднього Президента абсорбувати голоси патріотичного електорату, що стали «вільними», впирається в стелю його антирейтингу, який мабуть є рекордним серед політиків першого ешелону.

По-третє. Пов¢язано з попереднім пунктом: не факт, що відсоток голосів з тих, що «зійдуть з орбіти» «Слуги народу» та інших проектів через жорсткий пресинг Петра Порошенка, і який «Європейська солідарність» здатна додатково електорально «перетравити», здатний покрити усі витрати (організаційні, фінансові, репутаційні etc.), пов¢язані із тривалою політичною війною на знищення.

В якості резюме: надлишок учасників, що може спровокувати дефіцит представленості

На електоральний сегмент, який складає близько 30% виборців Харківської області, на майбутніх місцевих виборах може претендувати понад 10-ти проектів.

Така надлишкова конкуренція в умовах, коли більшість суб¢єктів, які йдуть на цьому фланзі, мають досить примарні шанси на успіх, провокує велики ризики втрати голосів виборців.

Навіть не просто втрати, а зарахування голосів на користь ідеологічних антагонистів. Адже в разі, якщо партія, за яку проголосував промайданний виборець, не подолає прохідний бар¢єр, то отримані нею відсоткі будуть пропорційно розподілені між партіями-переможцями. Виходячи з наявних рейтингів, це будуть, перш за все, проекти контрмайданної спрямованості.

Таким чином присутній ризик утворення вираженої диспропорції у представництві двох основних ідеологічних електоральних сегментів – недопредставленість промайданного і надпредставленість контрмайданного.

Наслідком може стати непропорційне домінування в органах місцевого самоврядування Харківської області, яка межує з зоною проведення бойових дій та є прикордонною з РФ, політичних сил, публічна риторика яких є, по суті, ретрансляцією російських наративів, що ставлять під сумнів незалежність та територіальну цілісність України.

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».