Вибір Харкова: як регіон голосував в I турі | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Вибір Харкова: як регіон голосував в I турі

Голосування в Харківській області – це не лише волевиявлення 2,1 мільйона виборців (а більше тільки в Дніпропетровській і Києві), а й своєрідний маркер. Перший після Донбасу в «зоні ризику», прифронтовій і прикордонний, з традиційно сильними проросійськими настроями, з «гібридною коаліцією» Кернеса-Порошенка – результати виборів-2019 мали показати, наскільки Харків солідарний з тим політичним курсом, який президент проводив останні 5 років. Спойлер – не солідарний, і на підтвердження тому – триразова перевага Бойко над результатом чинного президента.

Загальні цифри

Перше, на що варто звернути увагу – це висока явка. Традиційно Харківська область була одним з аутсайдерів за активністю виборців, і явка тут завжди (!) Була нижче середньої по Україні. 31 березня вперше вийшло навпаки: 63,5% в цілому по Україні та 64,5% на Харківщині (причому 66,8% в самому Харкові, що теж дивно, адже область завжди активніша за місто). На минулих президентських, в травні 2014-го, явка в Харківській області склала 47,9% (різниця близько 300 тисяч голосів).

Розвиваючи паралелі з виборами п’ятирічної давності, вражає дивовижна подібність цифр при розходженні прізвищ.

Деталізовані по районах результати виборів-2019 виглядають наступним чином.

Володимир Зеленський

Переможець першого туру набрав в Харківській області 36,40% при результаті 30,24% по всій Україні. У внутрішньому «рейтингу регіонів» кандидата Харківщина – на 7-му місці: і якщо більш високі результати в Дніпропетровській (45,34%) або Одеській (41,26%) областях прогнозовані, то ось «поразка» від Закарпаття (38,35) …

Втім, в силу свого розміру в абсолютних величинах Харківщина все одно буде пріоритетною для більшості кандидатів – Зеленському Харківська область принесла 482,3 тисячі голосів, більше лише рідна Дніпропетровська.

Можна погодитися із думкою, що серед сьогоднішніх виборців Зеленського – чимало тих, хто проголосував за Порошенка в травні 2014-го. В цілому ж, Зеленський погано вписується в бінарну кальку протистояння «промайданних» і «контрмайданних» сил – це справжній «електоральний гібрид», серед виборців якого вистачає і «синіх», і «помаранчевих».

А ось про що можна говорити впевнено, так це про дивовижну «територіальну однорідність» результатів кандидата: в межах окремого регіону ця тенденція, очевидно, проявляється ще сильніше – коефіцієнт варіації масиву з результатів Зеленського по містах обласного значення, районах області та Харкова становить всього Cv = 0,06 (для порівняння, у Бойка – 0,17; Порошенка – 0,20; Вілкула – 0,29; Тимошенко – 0,23; Ляшка – 0,54).

Істотний «перекіс» у Зеленського лише на ділянках, де голосували студенти: при сукупних 36,4% по Харкову ТОП-5 ділянок Зеленського (631147 – 72,53%, 631262 – 70,78%, 631111 – 68,19%, 631435 – 64,99%, 631253 – 62,79%) – це все гуртожитки.

Нижче представлена карта результатів Зеленського по районам і містам обласного значення. Тут і далі для всіх кандидатів територіальні одиниці розбиті на три рівних блоки: зеленим відзначені найбільш сприятливі, червоним – райони з найменшими відсотками, жовтим – проміжна третина.

Юрій Бойко

Бойко виграв свою «внутрішньовидову боротьбу» у Вілкула, набравши в 3,5 разів більше голосів, незважаючи на те, що останнього підтримували авторитетні харківські нардепи (Мураєв, Добкін, Шенцев). Харківський регіон приніс кандидату найбільше голосів в абсолютних величинах (352 тисячі з усіх його 2,2 мільйона), а в процентному співвідношенні став третім після Луганської (44%) і Донецької (36,9%) областей.

Сьогоднішній результат Бойка – ідентичний показнику Добкіна в 2014 році: ті ж 26% і практично з тим же «перекосом» по районам. Цілком можна припустити, що за Добкіна тоді і за Бойко зараз голосували практично одні і ті ж виборці. Більш того: в 2014 році округ №176 (з центром в Чугуєві) виявився єдиним в Україні, де виграв не Порошенко, а інший кандидат (Добкін) – зараз 176-й знову відзначився перемогою Бойка над Зеленським.

Традиційно для «синіх» сприятливіша північно-східна частина області, а також трикутник міст: Чугуїв (особливо) – Первомайський – Балаклія. Власне, на цих територіях Бойко з незначною перевагою обійшов Зеленського. Найменш сприятливий для Бойка – «західний пояс» районів, що межують з Полтавською і Дніпропетровською областями (єдиний вічний «оазис синіх» там – Красноград).

Петро Порошенко

5 років тому Порошенко уособлював собою національний консенсус, який був критично важливий для України і Харківської області. Його ідею «єдності заради миру» на тих виборах підтримали 35% виборців Харківщини – голосування 2019 року зафіксувало зниження підтримки Порошенка до 8,5%, і «консенсус» – це останнє слово, з яким сьогодні асоціюється діючий президент.

8,5% – це третій з кінця результат в розрізі областей: гірше (в відносних величинах) лише в Луганській (6,58%) і Дніпропетровській (8,32%). Втім, навряд чи могло бути інакше – все ідейне наповнення кампанії Порошенка недвозначно говорило про ставку на правобережного виборця, і для більшості на півдні та сході гарант закономірно став «чужим». Для вирішення цієї проблеми знадобився «гібридний альянс» з мерами міст-мільйонників – Кернесом, Трухановим, Філатовим, який зуміли прийняти далеко не всі базові «промайданние» прихильники Порошенка.

У штабі президента були обгрунтовані надії і на глав новостворених громад, які в рамках децентралізації отримали багаторазове збільшення бюджетів. Зрозуміло, опорою режиму на півдні та сході мала стати вертикаль державних адміністрацій. Адже якщо так вдавалося вигравати вибори в ОТГ, то чому не можна перенести «рецепт успіху» на президентську кампанію?

Виявилося, що не можна. Попередні локальні перемоги місцевими командами добувалися не завдяки, а всупереч ототожненню з президентом і його партією. Показовим є такий приклад: на виборах до обласної ради 2015 року максимальний результат серед кандидатів від «Солідарності» здобув Анатолій Русецький – 62% (смт. Андріївка, Балаклійський район). Варто нагадати, що на виборах до обласної ради не було самовисування, і працювала система «пов’язаного голосу», тобто виборці навіть популярного кандидата повинні були автоматично віддати голос і за його партію.

Зараз результат Порошенка на цій території – близько 5%, і це теж свого роду маркер. Тримаючи в розумі штабні перипетії, можна припустити, що «місцеві» вважали за краще не дуже вже старатися на благо гаранта (хоч, зрозуміло, визнаватися в цьому публічно – ще не час).

Можливо, порівнюючи ставлення в області до президента та голови обладміністрації Юлії Світличної, в команді Райніна-Світличної вже розглядають варіанти проектів на майбутнє – наприклад, власної партії з регіональним ухилом і прицілом на місцеві вибори-2020 (по типу «За конкретні справи» Гереги в Хмельницької області, «Довіряй справам» Труханова або партії «Черкащани» голови місцевої облради Коваленка).

Так чи інакше, чинний президент набрав 10% в Харкові і близько 7% поза обласного центру. Усередині міста простежується центр-периферійна закономірність: результати Порошенка по ділянках, в цілому, знижуються в міру віддалення від центру. Найсприятливішими виявилися традиційно більш «промайданні» Шевченківський (13%) і Київський (11,7%) райони міста.

Що стосується області, то коли працює адміністративно-патронажна машина, говорити про якісь електорально-географічні закономірності, мабуть, некоректно – все зводиться до ступеня докладених зусиль місцевими «босами». Наприклад, кращий результат в області був зафіксований в Первомайському районі (9,81%), однак там з 800 голосів за Порошенко 214 припадає на спецділянку 631071 (колонія, 82% за президента) …

Олександр Вілкул

З великою часткою ймовірності, ще півроку тому впізнаваність кандидата від «Опозиційного блоку» Олександра Вілкула в Харківській області не перевищувала 20%. Якщо оцінювати підсумковий результат з цієї точки зору, то 4-е місце в регіоні і набрані 7,47% – непоганий результат. У внутрішньому «рейтингу регіонів», що дали Вілкулу найбільші відсотки, Харківщина – на 5-му місці.

З іншого боку, «внутрішньовидова конкуренція» програна, загальнонаціональний результат – менше 5%-го бар’єру і в свідомості багатьох «контрмайданних» виборців за Вілкулом закріпилося реноме людини, який пропустив у 2-й тур Порошенко замість Бойка. Допускаючи можливість чергового об’єднання на «синьому» поле напередодні парламентських виборів, треба визнати, що позиції «ахметовского крила» погіршилися в порівнянні з ситуацією піврічної давності.

Вілкул – кандидат «урбанізований»: в містах обласного значення у нього відсотки вище, ніж в оточуючих районах. Максимальний результат – в Зміївському районі (14,5%), який можна вважати вотчиною нардепа Євгена Мураєва, який підтримав «оппоблоківця» (в 176-му окрузі Дмитра Шенцева результат теж вище середнього).

Юлія Тимошенко

Тимошенко практично в точності повторила свій результат п’ятирічної давності, набравши 7,35%. Як і для чинного президента, Харківщина стала одним з найбільш несприятливих регіонів – більш низький відсоток підтримки був зафіксований лише в Донецькій (3,61%) і Луганській (4,89%) областях.

Можна сказати, що після рейтингових злетів осені 2018-го, лідер «Батьківщини» залишилася наодинці зі своїм «ядром», поступившись «протестних» Зеленському. Максимальні відсотки Тимошенко набрала в сільському «західному поясі» області (до 14%). Прогнозовано, що у всіх містах обласного значення результат був трохи гірший, ніж в оточуючих їх районах.

До речі, приклад з Первомайською колонією міг привести до помилкового судження, нібито вся вертикаль пенітенціарної служби працювала на результат чинного президента – це не так. На більшості дільниць Харкова Юлія Тимошенко набрала 6-7% голосів, але її рекордні відсотки (до 47%) припали на спецділянки (Олексіївська, Диканівська і Качанівська колонії, СІЗО і колонія №43).

Післямова Відповідь на головне питання харків’яни, як і всі українці, отримають за підсумками 2-го туру. І він далеко не так очевидний, як про це говорить соціологія і електоральна арифметика – фактор (не)заповнювання комісій, холівар з дебатами і ще багато інших моментів, здатних зумовити результат протистояння. Три місяці тому ніхто (крім Коломойського в інтерв’ю Соні Кошкіній) не міг з упевненістю спрогнозувати успіх Зеленського – з прогнозами на 3 тижні теж треба бути обережними. Це Україна, і тут «можливо все».

У Харкові 1 тур пройшов за принципом «на милування нема силування»: скільки у Кернеса не піарили Ляшка в «Харківських вістях» – по місту він отримав 1,4%, і цілком ризикує повторити траєкторію «Свободи» зразка 2014-го на наступних парламентських виборах. Тому що «чужий», і як ти його не заводь на південно-східне поле з гастролями по заводам в касці і футболці «Шахтаря» – цю чужорідність не викоренити.

Відносно Порошенка, на жаль для його колишніх і нинішніх прихильників, це теж справедливо, і вина в цьому тих стратегів, які наповнювали образ президента середньовіччям, які захотіли для мобілізації знову пограти на мовному розколі, які вирішили робити ставку на страх. Чого тепер дивуватися, що Харків, як і велика частина країни, вибрав альтернативу і побачив в «постмодерному коті в мішку» новий національний консенсус.

Зрозуміло, специфіка такого електорату в його рухливості і схильності швидко розчаровуватися – якщо рейтинг Порошенка до парламентських виборів-2014 встиг впасти в 2,5 разів, то Зеленський ризикує ще більше. Втім, поки від переможця 1 туру потрібно не розчаровувати своїх виборців лише 16 днів.

І звичайно, крім усього іншого, результати Порошенка в Харкові мають стати наукою для всіх майбутніх президентів, які домовленостями заганяють себе в статус електоральних заручників Кернеса.

 

Антон Авксентьєв, кандидат політичних наук

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Опубліковано на інформаційно-аналітичному порталі «Хвиля»