Округ № 179: місія – врятувати рядову партію | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Округ № 179: місія – врятувати рядову партію

На проміжних виборах народного депутата України в одномандатному виборчому окрузі №179 4 березня закінчився термін для прийняття рішення про скасування реєстрації кандидата в депутати за персональною заявою або відповідним зверненням партії щодо цього питання. І, безумовно, найбільшим інформаційним вибухом тут стала заява партії «Слуга народу» про зняття свого кандидата.

Однак, необхідно розуміти, що власне битва за депутатське посвідчення та пов’язані з цим маневри ключових гравців, є очевидною, але аж ніяк не єдиною інтригою кампанії.

Щоб переконатися, достатньо звернути увагу на специфіку партійного виміру цих виборів, який проявився ззовні, зокрема, через феномен присутності значної кількості кандидатів від екзотичних партійних брендів, а також через рівень партійного представництва – серед кандидатів чотири керівника та один «батько-засновник» партій-учасниць.

Враховуючи, що об’єктом цього аналізу не є суто перебіг кампанії і актуальний «розклад сил», а прояв більш системних закономірностей, для його ілюстрації коректно використовувати стартові дані.

179 округ: вихідні дані

На мандат, який звільнився внаслідок призначення Олексія Кучера на посаду голови Харківської ОДА, початково претендувало 40 кандидатів, 12 з яких є самовисуванцями, а 28 – висунуті політичними партіями.

Після первинного ознайомлення зі стартовим списком кандидатів і суб’єктів висування, звертають на себе увагу три моменти:

  • кількість зареєстрованих кандидатів;
  • певна «надмірність» партійної присутності;
  • наявність значного числа партійних брендів, практично незнайомих місцевому виборцю.

І якщо 40 кандидатів не є рекордом для проміжних виборів в Україні, то наступні два пункти необхідно відзначити окремо.

Патологічне перевищення норми партійної активності

Звертає на себе увагу гіпертрофована кількість кандидатів, висунутих політичними партіями, у співвідношенні до самовисуванців. Якщо ми порівняємо це співвідношення із тими ж проміжними виборами 2016 року, то отримаємо таку картину, де синім кольором позначено самовисуванців, а червоним – кандидатів від партій.

Таким чином, у 179-му окрузі співвідношення кандидатів, висунутих політичними партіями, до кандидатів-самовисуванців відчутно перевищує середньостатистичне.

Партійна екзотика в Харківській області

Одна з характерних рис даної кампанії – участь великої кількості партійних брендів, які в останні роки не виявляли значної активності та практично незнайомі місцевому виборцю. Так, електоральна активність 28-ми партій, які висунули своїх кандидатів на проміжних виборах в 179 окрузі, виглядає наступним чином.

Суб’єктність партій, що висунули кандидатів на проміжних виборах у 179 окрузі, у попередніх президентських/парламентських виборчих кампаніях, починаючи з 2014 року.

Таким чином, з 28-ми партій, принаймні в одній кампанії з виборів Президента/народних депутатів України (включно з проміжними), були суб’єктами висування кандидатів лише 3 (три). В усіх перелічених кампаніях брали участь кандидати лише від 1-ї (однієї) партії з тих, що початково подали заявку на участь у перегонах у 179 окрузі.

Ще одним фактором, який ускладнює для виборців ретроспективну ідентифікацію партій, є практика їх перейменування, що пов’язано, переважно, з досить високою активністю на «вторинному ринку» політичних проектів в Україні. Так з 28-ми партій, чиї кандидати беруть участь у перегонах у 179 окрузі, 15 партій принаймні раз змінювали назву.

При цьому, якщо ребрендінг «топ-партій», які постійно присутні у медіа-просторі, відстежуєтся достатньо просто для будь-кого, хто спостерігає за політичним контекстом, то бекграунд «периферійних» партпроектів та їх «мутації» відстежити для виборців досить складно.

«Чорний» список Мінюсту

Безпосередньою причиною, що обумовила формування такого непересічного складу партій-учасниць, стали дії Міністерства юстиції. 7 лютого у Фейсбуці Міністр юстиції Денис Малюська розмістив пост, у якому, зокрема, оприлюднив список з 48-ми «партій-примар». Стосовно цих партій Мінюст, згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» (а саме: невисування політичною партією своїх кандидатів на виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом 10-ти років), підготував пакет позовів до суду щодо анулювання свідоцтв про реєстрацію (аналіз ефективності цієї законодавчої норми та коректності її застосування саме до цих партій не є предметом цього матеріалу). Вже десятого лютого в Окружному адміністративному суді м. Києва повідомили, що до суду надійшли позови від Мінюста щодо анулювання реєстраційних свідоцтв низки партій.

Такий динамічний перехід від звичної «санаційної» риторики до безпосередніх дій змусив власників частини партійних брендів вдатися (з тим, щоб врятувати свої активи) до екстренних заходів зі збереження реєстрації. Для цього були використані призначені на 15 березня 2020 року проміжні вибори і вікно можливостей, яке надає Закон, що фактично прирівнює участь у виборах народного депутата в одномандатному окрузі до загальнонаціональної кампанії.

Якщо проаналізувати у фокусі рішення Мінюста перелік партій, що висунули своїх кандидатів на цих проміжних виборах, то можна сегментувати їх на три категорії.

Партії, які потрапили до переліку Мінюсту щодо анулювання реєстраційного свідоцтва.

З 48-ми партій, що потрапили до «чорного» списку Мінюсту, активність у 179 окрузі виявили (враховуючи три партії, кандидатів яких не було зареєстровано через відсутність документу про внесення залогу) 14 партій. А саме:

  1. Політична партія “Україна Соборна”
  2. Політична партія “Блок опозиційних сил”
  3. Політична партія “Народна програма Вадима Чорного”
  4. Політична партія “Справа”
  5. Політична партія “Українці разом”
  6. Політична партія “За Україну!”
  7. Політична партія “Діти війни” Народна партія україни”
  8. Політична партія “Партія сильної влади”
  9. Соціал-демократична партія України
  10. Всеукраїнська козацька партія
  11. Політична партія “Справедливості та розвитку”
  12. Політична Партія «Самоврядна українська держава» (кандидат не зареєстрований)
  13. Політична партія «Всеукраїнська Політична партія – Екологія та Соціальний захист» (кандидат не зареєстрований)
  14. Політична партія «Партія захисту прав людини» (кандидат не зареєстрований).

Як засвідчує практика, Міністерство юстиції спрямовує подання до суду щодо анулювання реєстраційного свідоцтва партії через невиконання зазначеної вище норми статті 24, коли цей факт достовірно встановлений. Тому максимально вірогідним є сценарій, за яким активність цих партій на проміжних виборах не допоможе їм зберегти реєстрацію, адже строк у 10 років, про який йдеться в Законі, вже зафіксовано. Але, у будь-якому випадку, рішення залишається за судом.

У цій категорії відбувся ще один потенційно важливий сюжет, спроможний створити прецедент на майбутнє. Мова йде про ті самі три партії, кандидатам яких було відмовлено у реєстрації. Річ у тому, що норма Закону буквально наголошує наступне: «невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років». Тобто, якщо апелювати до букви закону, партія, яка без порушень процедури висунула свого кандидата, вже виконала цю норму, і не важливо, що кандидат не був зареєстрований з тих чи інших причин. Якщо така логіка спрацює при судовому розгляді, ця модель дозволить партіям, що не ведуть реальної діяльності, вирішити для себе питання загрози анулювання свідоцтва з мінімальними фінансовими витратами.

Партії, які мають високий ризик потрапити до подібного списку у близькостроковій перспективі

Загроза анулювання реєстрації серед учасників змагань у 179 окрузі актуальна, тим не менш, не лише для партій, що потрапили до «списку 48-ми». Враховуючи, що наступні чергові вибори мають відбутися у 2024 році, деякі партії, що зареєстровані з 2014 року і раніше, і які з чотирнадцятого року не брали участь у виборах Президента та народних депутатів України, ризикують до них не «дотягнути». Аналіз електоральної історії та регістраційних данних свідчить, що серед партій-учасниць нинішніх проміжних виборів таких проектів налічується десять. Також з надзвичайно високою вірогідністю можна припустити, що саме ці міркування стали вирішальними для них при прийнятті рішення стосовно участі в кампанії.

  1. Політична партія «Патріоти Волині».

У Мінюсті зареєстрована у 2010 році. Навіть сама нинішня назва цієї партії (попередня назва: «Твоя Україна»), робить її досить екзотичним проектом для висування кандидата у одномандатному окрузі Харківської області. Назву, як і керівника, партія змінила у 2019 році. З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

  1. Політична партія «Власна сила».

У Мінюсті зареєстрована у 2011 році і з момента реєстрації назву не змінювала. У 2016 і 2017 роках відбувалися зміни керівників партії. З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

  1. Республіканська Партія України.

У Мінюсті зареєстрована у 2005 році. Назву не змінювала. До 2007 року партію очолював Юрій Бойко. У серпні 2007 року IV з’їзд Республіканської партії України ухвалив рішення про об’єднання з Партією регіонів та доручив Президії Політради РПУ розпочати процес об’єднання з Партією регіонів. З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

  1. Політична партія «Жінки за майбутнє» Всеукраїнське політичне об’єднання.

Зареєстрована в Мінюсті у 2001 році. Попередня назва: Жіноча Демократична партія. З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

  1. Політична партія «Країна»

Попередні назви: «Партія відродження села», «Партія вільних селян і підприємців України». Зареєстрована в Мінюсті у 1993 році. З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

  1. Політична партія «Захист».

Зареєстрована в квітні 2010 року. Назву не змінювала. З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

  1. Політична партія «Нове життя».

Зареєстрована у 2011 році. Попередня назва: Політична партія «Воля». З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала. На цих проміжних виборах кандидатом від партії є її голова.

  1. Політична Партія «Народна Сила».

Зареєстрована у квітні 2010 року. Назву не змінювала. З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

  1. Політична Партія «Україна – Вперед!».

Зареєстрована в Мінюсті у 1998 році. Попередні назви: Українська соціал-демократична партія, Партія Наталії Королевської «Україна – Вперед!». З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

  1. Політична партія «Україна понад усе».

Зареєстрована у 2012 році. Попередні назви: Політична партія «Самопоміч». З 2014 року кандидатів на виборах Президента та народних депутатів не висувала.

Партії, для яких загроза анулюваня реєстрації не є актуальною на цьому етапі.

З тих партій, що висунули своїх кандидатів у 179 окрузі, «Дамоклів меч» анулювання реєстрації не висить зараз над сімома проектами. Їх можна згрупувати у дві категорії.

Перша. Це партії, які сьогодні здійснюють повноцінну електорально-політичну діяльність. Це: Політична партія «Слуга народу», Політична партія «Європейська Солідарність» та Політична партія Всеукраїнське об’єднання «Свобода».

Друга. Партії, які мають страховий поліс у вигляді пізнішої дати реєстрації. Це:

  1. Політична партія «Нові рубежі», зареєстрована у 2015 році.
  2. Політична партія «Добрий самарянин», зареєстрована у 2015 році.
  3. Політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Демократична альтернатива»», зареєстрована у 2016 році.
  4. Політична партія «Життя», зареєстрована у 2015 році.

Усі проекти, що увійшли до цієї категорії, на минулих виборах Президента та народних депутатів кандидатів не висували.

Резюме

1. Більш ніж 50% зареєстрованих кандидатів на проміжних виборах-2020 у 179 окрузі виконують місію із врятування свідоцтв про партійну реєстрацію. Це обумовлює відмінну від класичної мотивацію та цілепокладання більшої половини учасників перегонів. За таких умов, аналізувати дії цих «кандидатів» в межах традиційної парадигми боротьби за представницький мандат означає не розуміти природи їхньої участі у виборах, що неминуче спотворює аналіз перебігу кампанії.

2. Перебіг цих проміжних виборів черговий раз ілюструє наявність вади у законодавстві, що дозволяє партіям-фантомам підміняти повноцінну участь у загальнодержавних виборчих кампаніях технічним висуванням свого кандидата в одному одномандатному окрузі. Для деяких партійних проектів висування свого кандидата на цих виборах дозволить ще на 10 років «впасти в кому» і не перейматися щодо ануляції реєстрації. Цінність такого «призу» багатократно підвищується, якщо враховувати той факт, що наступні чергові вибори народних депутатів відбуватимуться вже за новим Виборчим кодексом, який передбачає виключно пропорційну систему виборів народних депутатів. Таким чином, у 2020 році вартість подовження формального членства у партійному клубі на 10 років дорівнює, по суті, сумі застави – 10 мінімальним заробітним платам. Тобто, загальна сума складає 47230 грн., або одну річну мінімальну зарплатню.

3. Специфічні крітерії успішності для «рятівників партійних реєстрацій», а також їх кількість, роблять кампанію «громіздкою». Такі кандидати не є конкурентами для реальних учасників, однак вони створюють множинні «шуми в ефірі», які дезорієнтують виборців та ускладнюють для них прийняття свідомого рішення.

4. Викликає питання й феномен наявності, хоча й не де-юре, але де-факто, регіональних партійних проектів. Свого часу монополія загальнонаціональних партій у вітчизняному законодавчому просторі була закладена з тим, щоб сформувати ситуацію, в котрій партії будуть вимушені оперувати загальнонаціональним порядком денним, посилюючи тим самим доцентрові тенденції і створюючи єдину тканину публічної політики. Практика довела, що така логіка та формально-юридичні обмеження спрацьовують далеко не завжди. Досить часто в Україні партії, які зареєстровані як загальноукраїнські, в реальності є суто місцевими проектами, побудованими під конкретних регіональних лідерів.

5. Понад 89% (25 з 28-ми) партій-учасниць виборів у 179 окрузі не висували своїх кандидатів на жодній з попередніх двох президентських та двох парламентських кампаній, а також у жодному з п’яти округів, де відбувалися проміжні вибори з 2014 року. У поєднанні із множинними ребрендінгами та змінами керівництва/беніфіціарів всередині проектів така ситуація робить непрозорим реальний бекграунд абсолютної більшості партій-учасниць.

6. Критично низка якість абсолютної більшості партійних/квазіпартійних елементів цієї кампанії ставить під сумнів домінуючий сьогодні в Україні політичний дискурс, в межах якого посилення партійної домінанти у політичній системі розглядається, фактично, як безальтернативне.

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».