Виборці за кордоном: голосувати неможливо ігнорувати | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Виборці за кордоном: голосувати неможливо ігнорувати

Наприкінці травня 2020 року Президент України Володимир Зеленський заявив про плани щодо виводу з тіні процесу трудової міграції. Така увага до міграційного питання на тлі надзвичайно резонансних військових, медичних, кадрових, зовнішньополітичних та інших тем є показовою. Коли на багатьох ринках логіка економічного виживання почала переважати над логікою карантинної ізоляції, для країни відбувся певний «момент істини». З’ясувалося, що для деяких держав предметом критичного імпорту з України є, перш за все, робоча сила. Польща, Німеччина, Фінляндія, Італія, Великобританія, Ізраїль, Естонія вишикувалися у чергу за українськими працівниками, перш за все, сезонними робітниками для сільського господарства.

За такий попит на українських громадян з-за кордону, чи робить держава достатньо для того, щоб їхні політичні права були захищені? Зокрема, якою є реальна ситуація з правом голосу українських громадян на виборах? Дослідження проблеми та можливі шляхи її вирішення – в новому матеріалі Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».

Трудові мігранти: портрет виборця, що заробляє за кордоном

Оцінки щодо кількості громадян України, які працюють за кордоном, коливаються у досить широких межах. В якості базової можна взяти інформацію Міністерства соціальної політики (на неї ж посилається й Мінфін у Макроекономічному огляді від липня 2019 року), згідно з якою станом на 2018 рік постійно, щоденно протягом року за кордоном перебувало 3,2 млн. трудових мігрантів з України. Це приблизно 10% від загальної кількості виборців. Більше того, якщо вибори припадають на сезонні сплески, то кількість українських робітників за межами країни потенційно може складати набагато більшу кількість. Адже за тими ж даними Мінсоцполітики мобільна частина вітчизняних працівників (тобто тих, хто практикує періодичну або постійну роботу за кордоном) могла нараховувати у 2018 році до 9 мільйонів осіб на рік. А це вже майже третина усіх виборців.

У 2020 році пандемія обумовила повернення до України порівняно незначної частини трудових мігрантів. На час жорсткого локдауну, що запровадили майже усі країни, мобільність робочої сили була мінімізована. Однак, динамика попиту на працівників з України, яка проявилася у квітні-травні, дозволяє припустити, що рівень 2018-2019 рр. буде відновлений у досить стислі терміни.

Окрім власне чисельності варто звернути увагу на соціально-демографічний портрет сучасного працівника з України за кордоном. В якості ілюстрації можна навести результати дослідження за січень-лютий 2020 року, оприлюднені на сайті польської кадрової агенції GremiPersonal.

Серед опитаних 52% складають чоловіки, 48% – жінки.

Середній вік респондентів становить 34,5 років. Серед опитаних респондентів не було жодного у віці старше 65 років.

Джерело: сайт GremiPersonal.

Більшість респондентів мають або вищу (36%), або професійно-технічну чи середню спеціальну освіту (41%).

Джерело: сайт GremiPersonal.

Більшість респондентів (59,5%) до приїзду до Польщі працювали або на фізичній роботі, або у сфері послуг. Інтелектуальною діяльністю або керівництвом займалися біля 23%.

Джерело: сайт GremiPersonal.

Важливо відмітити й зміни у географічній структурі трудової міграції з України. Цей процес перестав бути акцентовано регіонально-локальним. Якщо ще 3-4 роки тому за кордон їхали працювати переважно мешканці західних регіонів (за даними аналітичної платформи VoxUkraine у 2017 році 69% трудових мігрантів було з заходу України), то результати наведеного дослідження GremiPersonal можуть свідчити про початок процесу вирівнювання цієї диспропорції.

Звісно, узагальнений соціально-демографічний профіль працівника з України в різних країнах відрізняється, але польский ринок праці, як найбільший для наших громадян, можна розглядати в якості певного індикатору.

Джерело: сайт GremiPersonal.

Така ситуація дозволяє попередньо припустити, що якщо розглядати трудових мігрантів в якості електорального сегменту, то він буде ставати все менш «нішовим». Адже зміни у географічній структурі в разі подовження сприятимуть розмиванню домінування ідеологічно-електоральних стереотипів, властивих тому чи іншому регіону України.

З іншого боку, попри таке регіональне «вирівнювання», підсумки голосування в межах закордонного виборчого округу на президентських виборах 2019 року не стали пропорційним відбитком результатів в країні в цілому.

Другий тур президентських виборів 21 квітня 2019 року.

Джерело: сайт ЦВК.

Джерело: сайт ЦВК.

Теж саме можна сказати й про підсумки парламентських виборів.

Достатньо порівняти перші п’ятірки, які набрали найбільший відсоток голосів, у багатомандатному виборчому округу в Україні та в межах закордонного виборчого округу.

Позачергові вибори народних депутатів України (НДУ) 21 липня: результати  по багатомандатному виборчому округу

Партія Відсоток «ЗА»
1 Політична партія «Слуга народу» 43,16
2 Політична партія «Опозиційна платформа-За життя» 13,05
3 Політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»» 8,18
4 Політична партія «Європейська Солідарність» 8,10
5 Політична партія «Голос» 5,82

Джерело: сайт ЦВК

Позачергові вибори народних депутатів України (НДУ) 21 липня: підрахунок голосів виборців на закордонних виборчих дільницях 

Партія Відсоток «ЗА»
1 Політична партія «Європейська Солідарність» 29,55
2 Політична партія «Слуга народу» 28,13
3 Політична партія «Голос» 19,67
4 Політична партія «Партія Шарія» 4,41
5 Політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Свобода»» 4,25

Джерело: сайт ЦВК

Позначимо декілька версій для пояснення такої ситуації:

  1. Нова тенденція не встигла проявитися на електоральному рівні.
  1. Ринок українських робітників у Польщі 2019 року є специфічним і не відбиває загальну картину у ЗВО, де продовжується беззаперечне домінування працівників з певних областей України.
  1. Електоральна поведінка трудових мігрантів детермінується в першу чергу не регіоном, з якого вони прибули. Можливо, фактична виборка людей, які їдуть працювати за кордон (у нашему контексті, перш за все, до ЄС), є специфічною з точки зору виборчих преференцій.
  1. Саме перебування за кордоном, в іншому соціокультурному та інформаційному середовищі, впливає на виборчі уподобання громадян України, які там працюють.

Для відповіді на питання щодо факторів та ступеня їх впливу на специфіку електорального результату в межах ЗВО необхідно проводити окреме дослідження. За непрямими даними або в межах одного показника відповідь буде некоректною.

Сьогодні, спираючись на результати голосування у 2019 році, можна говорити про те, що не є переконливим пояснення різниці результатів (яка мала місце і в межах виборчих кампаній інших років) виключно переважанням працівників із заходу країни. Адже на минулих президентських виборах в усіх західних областях, крім Львівської, Володимир Зеленський отримав перемогу, в той час, як у ЗВО більше голосів набрав Петро Порошенко.

Якщо говорити про вибори народних депутатів, то окрім Львівської області, де лідером стала партія «Голос», в усіх інших областях заходу України перемогла партія «Слуга народу» із середнім результатом 42,32%. У закордонному окрузі вона опинилася на другому місці з результатом 28,13%.

Вимушений абсентеїзм

Недопредставлені.

Звертає на себе увагу дисонанс між оціночною кількістю українських громадян, що мають право голосу і могли перебувати за межами країни під час виборів, та кількістю зареєстрованих виборців у закордонному виборчому окрузі (ЗВО).

Розглянемо дані ЦВК за 2019 рік. У першому турі чергових виборів Президента України 31 березня до списків у закордонному виборчому окрузі було включено 435 046 виборців. У другому турі – 449 174 виборців. На позачергових виборах народних депутатів 21 липня, за підсумками голосування у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі в межах закордонного виборчого округу, загальна кількість виборців, внесених до списків на закордонних виборчих дільницях, склала 450 680.

Якщо порівняти ці дані з інформацією Мінсоцполітики за 2018 рік (навряд чи ситуація за рік радикально змінилася), ми отримаємо наступну картину:

Така кричуща різниця між показниками обумовлюється цілим комплексом факторів. У контексті заявленої теми варто звернути увагу на два наступних.

По-перше. Незручність. Достатньо констатувати, що згідно із Законами України «Про вибори Президента України» та «Про вибори народних депутатів України», які були чинними у 2019 році, усі заяви, пов’язані зі зміною місця голосування, подавалися виборцем виключно особисто. Варто додати, що новий Виборчий кодекс принципово не змінює ситуацію в цьому питанні. Зрозуміло, що для людини, яка працює не у безпосередній близькості до відповідної інстанції (навіть враховуючи практику виїзних консульських обслуговувань), це створює цілий ряд серйозних проблем.

По-друге. Нелегальний статус. За оцінками Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, приблизно 60 відсотків українців працює за кордоном нелегально. З очевидних причин ця категорія людей намагається мінімізувати власну взаємодію з офіційними державними органами. Виборчий процес, який передбачає таку взаємодію, не стає тут винятком.

Логістика неголосування.

Лише «уходом в електоральну тінь» переважної більшості українських громадян, які працюють за кордоном, проблема не вичерпується. Аналіз показує, що рівень абсентеїзму серед виборців закордонного округу, навіть тих, які офіційно внесені до списків, значно вищий, ніж серед виборців всередині України.

Такий розрив навряд чи можна пояснити просто байдужістю наших трудових мігрантів до політичних процесів, які відбуваються в Україні. Тим більше, що значна частина з них залишила там родини та збирається згодом повернутися на Батьківщину. Згідно вже згадуваного дослідження GremiPersonal, вже мають плани/дуже ймовірно/можливо повернуться до України 63,8% заробітчан.

Таким чином, існує, як мінімум, ще один фактор, який провокує обвальне зниження виборчої активності у закордонному виборчому окрузі. Враховуючи, що у 2019 році в середньому в межах ЗВО на одну країну припадало 1,4 виборчі дільниці, то з великим ступенем вірогідності можна припустити, що згаданий фактор має логістичну природу. За умови відсутності можливості проголосувати дистанційно для людей з дуже щільним робочим графіком, виокремити час для подорожі до виборчої дільниці – це проблема. Особливо коли це поєднується з, як правило, не дуже високим для країни перебування доходом та можливими питаннями з транспортною доступністю.

Для ілюстрації наведемо дані про те, на скільки квадратних кілометрів припадала одна виборча дільниця в Україні та деяких країнах у межах ЗВО, де присутня найбільша кількість українських заробітчан (Україна зазначається без урахування тимчасово окупованих територій) на виборах Президента у 2019 р.

Е-голосування: коли форма має значення

Таким чином, одна з найбільш економічно активних груп населення, чия кількість може складати до третини від усіх виборців, знаходиться в ситуації, коли її участь у голосуванні, фактично, технічно обмежується. З усіма відповідними наслідками. Тобто частина громадян постала перед вибором: або працювати, або голосувати. Це не найкраща дилема з точки зору перспектив мінімізації абсентеїзму. Ситуація ускладнюється тим, що в межах існуючої моделі голосування ця проблема не має вирішення.

Варто зазначити, що це не нова проблема для України, хоча довгий час вона не привертала широкої уваги. Деякі партійно-політичні проекти намагалися «зачепити» заробітчан як перспективну електоральну групу. Ці спроби виявилися не надто вдалими, в тому числі і через те, що кількість реальних голосів, які давала ця група, була надзвичайно невелика. Тобто політична робота з цією аудиторією на той момент виявилася не рентабельною.

Крім того, потрібно констатувати, що питання з голосуванням громадян, які знаходяться за межами країни, не є унікальною українською проблемою. Багато країн протягом довгого часу зіштовхувалися з цим. І, власне, вже давно винайдений та опробований механізм розв’язання цієї проблеми – застосування дистанційного голосування.

У контексті України під дистанційним голосуванням матиметься на увазі саме інтернет е-голосування. Хоча у деяких країнах дистанційне голосування застосовується у вигляді голосування поштою, у ХХІ сторіччі це виглядає як паліатив часів Громадянської війни у Сполучених Штатах, коли власне воно й було вперше застосоване.

Використання пошти, за усіх своїх переваг, потребує досить громіздкої процедури.  Враховуючи динамічність сучасного глобального ринку праці, на якому працівник може протягом короткого часу декілька разів змінювати локацію, а також відсутність розгалуженої мережі пошти України за кордоном, цей спосіб стає недостатньо ефективним в обговорюваному контексті.

Варто зазначити, що деякі країни відмовилися або відтермінували використання е-голосування з міркувань безпеки. З точки зору ергономічності е-голосування є оптимальною формою для трудових мігрантів, що працюють за межами країни (якщо мова не йде про місцевості, де відсутній інтернет). Досвід використання е-голосування в інших країнах свідчить, що, попри очікування, воно не дає значного приросту виборчої активності. Тим не менш, в ситуації коли явку обмежують переважно логістичні фактори або небажання безпосередньо контактувати з державними установами, потенційно можна розраховувати на зменшення рівня абсентеїзму.

Варто додати, що власне заробітчанами коло потенційних користувачів е-голосуванням не обмежується. Ця форма буде актуальною ще й для студентів, туристів, науковців, бізнесменів тощо. Тобто усіх громадян України, які мають право голосу і перебувають за кордоном під час виборів. А це відчутний додаток. Наприклад, лише офіційних (що скористалися послугами операторів та агентств) виїзних туристів у 2018 році за даними Держстату налічувалося більше 4 мільйонів.

В той же час, необхідно зазначити головну «Ахіллесову п’яту» інтернет-голосування на сучасному етапі – вразливість для фальсифікації і на технічному, і на загальносистемному рівні.

В деякому сенсі склалася патова ситуація: нинішня модель організації та проведення виборів, а також форма голосування, не забезпечують повноцінну можливість реалізації права голосу частини виборців, яка складає за попередніми оцінками від 10 до 30 відсотків від загальної кількості. І це, якщо говорити лише про заробітчан і не рахувати інші категорії. При цьому, перспектива використання е-голосування для такої кількості виборців створює загрози масштабної фальсифікації, здатної принципово спотворити волевиявлення громадян України в цілому. Іншими словами, кількість трудових мігрантів завелика як для подальшого ігнорування, так і для ризикованих виборчих експериментів.

Політична актуалізація (замість висновків)

Українські трудові мігранти, як певна соціальна група зі своїми специфічними інтересами, вже стали важливим економічним суб’єктом. За умов фактичної деіндустріалізації, падіння промислового виробництва та від’ємного торгівельного сальдо, заробітчани перетворюються на одне з основних джерел надходження валюти до країни.

Як демонструють події квітня-травня 2020 року, українські громадяни, які працюють за кордоном, стали на цей момент важливим фактором економічного життя не лише Батьківщини, а й загальноєвропейського простору (принаймні у деякі сезони). Все це викликало неабияку активність (у тому числі публічну) з боку Президента, уряду та деяких партій навколо питань трудової міграції.

Однак, напрацювавши економічну, заробітчани не отримали політичної суб’єктності. Для цього додатково необхідні, як мінімум, три речі.

Перша – виокремлення та артикуляція спільних інтересів, обумовлених специфікою економічної діяльності. Можна сказати, що процес почав рухатися  «явочним порядком» у ході «перетягування канату» між іноземними державами, які гостро потребують працівників з України, та українською владою, яка хоче поставити під контроль міграційні процеси і, очевидно, фінансові потоки, що з ними пов’язані.

Друга – політична організація, яка буде агрегувати та репрезентувати ці інтереси. Як було вказано, деякі політичні сили вже намагаються позиціонувати себе в такій якості. Крім того, можна очікувати появу нових партійних проектів, які будуть експлуатувати теми, пов’язані із трудовою міграцією. Політична конкуренція зростатиме і партії будуть активно шукати нові перспективні сегменти на електоральному ринку.

Третя – якісне зростання виборчої активності і, відповідно, зростання електоральної представленості у співвідношенні до сукупної кількості виборців. Мова йде про формування достатньо великої і сталої електоральної страти. Що, в свою чергу, технічно вкрай маловірогідно без запровадження е-голосування.

Усі ці процеси створюють умови для того, що проблема забезпечення  реалізації права голосу громадян України, які працюють за кордоном, стане частиною загальнонаціонального актуального порядку денного. А обговорення перспектив застосування е-голосування може у найближчій перспективі перейти з площини експертно-наукової та формально-бюрократичної у площину безпосередньо політичну.

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».