Шкільна форма та реформа: лінії конфлікту | АНАЛIТИЧНИЙ ЦЕНТР «ОБСЕРВАТОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ»

Шкільна форма та реформа: лінії конфлікту

На вересень 2018 року Міністерство освіти і науки України планує повномасштабний запуск освітньої реформи. Ключовий стратегічний напрямок шкільної реформи міністерські чиновники, експерти і освітяни визначають як «дитиноцентризм». Це означає, що процесс здобуття освіти має стати максимально комфортним для учнів. Одним із важливих показників комфорту є ліквідація усіх форм протиправного примусу в школі. Одним із його векторів досі залишається адміністративно-наказове впровадження шкільної форми. Вочевидь, прийняття нового закону про освіту, зміна філософії шкільної освіти та активізація батьківської громадськості у напрямку протидії свавіллю школи мали б зняти гостроту цієї проблеми. Однак, як свідчить аналіз публікацій у батьківських группах у соціальних мережах та спостереження і спілкування з батьками школярів, питання залишається актуальним, а рівень невдоволення батьків – високим.

Аналіз змісту публікацій за серпень 2018 року в групі «Батьки SOS» у «Facebook», яка налічує більше 102 000 учасників, свідчить, що питання шкільної форми займає третє місце у низці актульних після шкільних поборів і булінгу. При цьому, примус носити форму багато батьків також цілком обґрунтовано розглядають як елемент вчительського булінгу. Лише за 10 днів серпня 2018 року учасники групи поділилися 4-ма досить змістовними публікаціями, автори яких раціонально-психологічно чи саркастично-іронічно обґрунтовують недоцільність шкільної форми в сучасних умовах. Велика кількість коментарів свідчить про те, що проблема хвилює батьків. Аналіз змісту коментарів та кількість «лайків», які отримали публікації та коментарі «проти» і «за» шкільну форму дає змогу скласти загальне уявлення про ставлення батьків до нав’язування шкільної форми. За цей час публікації і коментарі проти форми отримали 1252 «лайки», а нейтрально-позитивні – 68. Співідношення 18:1. Звичайно, такий підрахунок не можна вважати репрезентативним дослідженням. Однак загальне уявлення про ставлення батьків до проблеми він дає. Ми вже досліджували питання впровадження шкільної форми у ціннісному аспекті, але інтерес батьківської спільноти і активний пошук шляхів протидії шкільним стереотипам рівності вказує на доцільність аналізу проблеми в контексті ідеології шкільної реформи.

Про що свідчить зміст батьківських публікацій?

Дослідження змісту батьківських публікацій і коментарів дає підстави для деяких оптимістичних висновків.

  • Більшість батьків не розділяють ідею рівності у її шкільній інтерпретації з акцентом на одязі. Вони не лише вказують на сучасні атрибути нерівності у вигляді ґаджетів та інших благ, але й не демонструють схвального ставлення до реалізації школою функції забезпечення соціальної рівності.
  • Суть обговорюваної проблеми полягає не в тому, зберегти чи скасувати шкільну форму, а в тому, як протидіяти школі у намаганні зберегти форму всупереч волі батьків і учнів.
  • Все більше батьки звертають увагу на психологічну шкоду для дітей від депресивного чи одноманітного одягу, вказують на обмеження свободи самовираження заради штучного насадження колективізму.
  • Проблему шкільної форми батьки намагаються розглядати у правовій площині. По-перше, прагнуть з’ясувати, наскільки правомірно вона впроваджується. По-друге – шукають правові способи запобігання чи протидії примусу щодо форми.
  • Значно частіше, навіть ніж рік тому, батьки піднімають проблему рівності прав: чому вчителі не обмежені у праві вільно обирати стиль та кольорову гаму одягу, а учні – обмежені, причому, волею вчителів. На публікацію про запровадження обов’язкової форми для вчителів, якою поділилася в групі одна з учасниць, більшість батьків відреагували іронічно. Однак це питання має чітко виражений ціннісно-ідеологічний та правовий аспекти. Адже у демократичних державах та сучасних корпораціях закони і правила поширюються на усіх громадян чи членів корпорації. Лише українська школа зберігає привілейовані і пригноблені групи. І той факт, що деякі батьки питання шкільної форми вже розглядають у контексті правової рівності/нерівності вчителів і учнів викликає оптимізм.
  • Батьки позитивно сприймають базову ідею шкільної реформи про зручність і комфортність шкільного середовища для учнів. Відповідно, цілком логічно ставлять питання про те, хто може визначати, який одяг зручний для учнів, окрім них самих та їхніх батьків, чому адміністрація школи бере на себе цю «тяжку і невдячну справу».
  • Деякі коментарі від вчителів також спрямовані на підтримку вільного стилю учнівського одягу, що свідчить про наявність адекватного розуміння ситуації і проблеми у певної частини освітян.

Заб’ємо «совком» «нову українську школу»

Баталії з приводу шкільної форми піднімають питання про те, як же бути з майбутніми першокласниками, що прийдуть до «нової української школи». Адже тут все буде по-новому – методики викладання, організація навчального простору, які спрямовані на розвиткок креативності, індивідуальності. Тоді форма не вписується в ідеологію «нової школи». Якщо не вимагати форми від першокласників, то і від інших учнів її вимагати не логічно. Чи нехай вчаться у «старій» школі? Відповідь можна почути на шкільних базарах. У торгівельних центрах Харкова батьки «незлим тихим словом» коментують придбання форми для майбутніх першокласників. Показовий кейс: на ринку «Барабашово» жінка запитувала у продавців, чи є форма «радянського розливу» (синя сукня з білим фартушком) маленького розміру. На запитання: «Навіщо вона Вам?» жінка похмуро відповіла, що в школі сказали так прийти на свято першого дзвоника.

Спробуємо розібратись, наскільки сумісна ідея обов’язкової шкільної форми з головними цілями освітньої реформи. Стратегічна мета реформи – зробити освіту якісною, а процес її здобуття – комфортним, перетворити школу на інститут громадянського суспільства. Саме у такій школі здобувачі освіти мають вчитися бути суб’єктом влади. Ідеологи реформи наголошують на її спрямованості на здобувача та його інтереси, які мають бути в центрі уваги тих, хто надає освітні послуги. Таким чином, реформа має наблизити українську освіту до європейської. Стосовно нашого конкретного питання варто зазначити, що в країнах ЄС шкільної форми немає. Вона впроваджена лише у деяких престижних британських навчальних закладах як ознака належності до певної корпоративного закладу. Причому, не наказово адміністраціями, а за рішенням батьків і учнів. Тут відразу виникають питання про престижність та імідж тих українських шкіл, які докладають титанічних зусиль, аби змусити учнів носити форму, а також, про способи і механізми прийняття рішень.

У липні і повторно в серпні 2018 року в групі «Батьки SOS» учасники опубліковали лист МОН України із відповіддю на запит ГО «Київська міська організація Батьки «SOS». У ньому зазначається, що «питання запровадження шкільної форми регламентуються статутом школи та правилами внутрішнього розпорядку, що розробляються самим навчальним закладом». Однак це не зменшило гостроту проблеми. Посилання на статтю 28 Закону України «Про освіту», згідно з якою учасники освітнього процесу мають право безпосередньо та через органи самоврядування вирішувати питання організації та забезпечення освітнього процесу також поки, судячи зі змісту публікацій, не наштовхуло батьків на ефективний шлях вирішення проблеми. Тому, вочевидь, є потреба детальніше розібрати суть цієї відповіді.

Новий Закон України «Про освіту», дійсно, надає навчальним закладам автономію у вирішенні низки питань. У цьому листі за підписом заступника міністра дається пояснення відповідно до Закону та головних стратегічних напрямків освітньої реформи. Однак тут і виникають ключові питання: Що таке статут і правила внутрішнього розпорядку – догма чи раціональні положення для ефективного вирішення конкретних проблем? Хто має приймати і затверджувати статут та правила внутрішнього розпорядку? Логіка освітньої реформи вказує на те, що правила і статути мають прийматися за участю здобувачів освіти. Про це ж йдеться і у вищезгаданому листі. Тобто, у «дитиноцентричній» школі лише учень і його батьки мають вирішувати, потрібна їм шкільна форма чи ні. Хто, окрім самої людини може вирішувати, який одяг для неї зручний? Сьогодні ж ми маємо абсурдну ситуацію, за якої положення про шкільну форму приймаються адміністрацією, шляхом «ламання через коліно» легітимізуються на зборах суто номінальної ради школи та впроваджуються у примусовому порядку. Всупереч стратегії реформи, закону і здоровому глузду.

У своїх вимогах шкільні адміністрації іноді посилаються на «нафталіновий» Указ Президента України № 417/96 від 12 червня 1996 року та відповідну постанову Кабінету міністрів від 22 серпня 1996 року. Петиція про скасування указу не набрала необхідної кількості голосів. Тому формально він залишається чинним. Тут теж є своя абсурдність. Адже, по-перше, указ не лише явно застарілий, але і прямо суперечить стратегії шкільної реформи та новому Закону «Про освіту». Лист-відповідь від МОН України – пряме тому підтвердження. По-друге – визнання застарілих норм такими, що втратили чинність – питання суто технічне. Після прийняття нового Закону «Про освіту» МОН України мало б направити до Президента України лист із обґрунтуванням необхідності визнання указу таким, що втратив чинність. Це не потребує петиції. До того ж механізм петицій у нас поки що суто номінальний.

Ідеологи шкільної реформи намагаються адаптувати низку елементів фінської системи шкільної освіти. Урядові чиновники підписали низку угод про сприяння у впровадженні реформи із фінськими установами. Але цінності свободи і прав людини, риси культури громадянськості не можливо накласти на «совкові» стереотипи і підданську культуру. Тому без усвідомлення філософії фінської та європейських систем освіти, на шкільну реформу чекає доля «Болонської системи», результат впровадження якої викладачі ВНЗ «шанобливо» назвали «болванською».

Корпоративна уніформа чи корпоративний бізнес?

У деяких гімназіях і ліцеях впроваджують свою учнівську форму. Відвідали один із харківських магазинів такої корпоративної шкільної форми, що знаходиться на вулиці Сумській. Речі, які виглядають на фото більш-менш прийнятно, насправді виявилися значно гіршими. Ціна, як мінімум, вдвічі вища, ніж на речі аналогічної якості на речовому ринку. Пропонований набір шкільної форми коштує 2500 – 3000 грн. Мами нарікають на низьку якість сорочки вартістю 449 грн., яка після другого прання перетворюється на ганчірку. Інші складові теж не кращі. Сукня темно-синього кольру, однотонна, виглядає депресивно. На запитання про те, чи за згодою батьків впроваджувалась форма та розроблялись її моделі, відповіді звучать скептично-саркастичні. Але дивує інше. Батьки, які не задоволені примусом до придбання форми, співвідношенням її ціни та якості, найбільше обурюються тим, що форми немає у наявності (продавець пояснює, що тканини «застряли» на митниці, тому нашити виробник не встигає), а з 1 вересня необхідно приходити до школи у формі. Перша емоційна реакція: чому б таку ж форму на запровадити і для вчителів? Адже вони теж члени коллективу і носії корпоративної культури, та й принцип рівності прав і можливостей буде реалізований. А ще виникло запитання стосовно можливої бізнес-складової такої корпоративної культури.

Висновки та рекомендації

Впровадження шкільної форми у примусовому порядку прямо суперечить базовим демократичним цінностям і правам дитини, стратегії шкільної реформи та нормам Закону України «Про освіту».

Активність батьківської громадськості у обговоренні питання і пошуках шляхів протидії примусовому впровадженню шкільної форми свідчить про активізацію процесу переходу батьків від ролі об’єкта влади шкільної адміністрації та мовчазного спонсора школи до повноправного учасника прийняття рішень.

Намагання шкільних адміністрацій наказовим способом зберегти форму та змусити навіть першокласників її носити свідчить про домінування «совкових» стереотипів, про нерозуміння чи категоричне несприйняття мети і цілей шкільної реформи.

Пояснення у листі-відповіді МОН України щодо того, що «питання запровадження шкільної форми регламентуються статутом школи та правилами внутрішнього розпорядку» не означає, що статут і правила приймаються адміністрацією, хоча в реаліях це поки що так. Для прийняття рішень необхідне становлення дієвого інституту шкільного самоврядування. Із вирішення питання про шкільний одяг можна і розпочати формування реального самоврядування у школі та виховання громадянських якостей в учасників навчального процесу.

Міністерство освіти і науки України має здійснити усі необхідні заходи для скасування застарілих нормативних актів, що суперечать Закону України «Про освіту». Потрібна також більш широка інформаційна кампанія з роз’яснення стратегії шкільної реформи, зокрема, стосовно відповідності їй впровадження шкільної форми. Доцільним виглядає і направлення листа від МОН України до загальноосвітніх навчальних закладів із рекомендаціями щодо можливих механізмів та чіткою забороною адміністративно-наказового впровадження шкільної форми.

Орієнтація на зручність для учнів, на їхній фізіологічний і психологічний комфорт та позитивний настрій, на демократичні цінності та права людини вказує на доцільність відмови від шкільної форми. Найбільш прийнятною виглядає вільна форма одягу. При цьому, можливі чітко встановлені обмеження як результат «суспільної угоди» в рамках конкретної школи. Адже у демократичній державі діє принцип: «Дозволено все, що прямо не заборонено законом».

Другим прийнятним варіантом може бути впровадження корпоративного дрес-коду, спільного для усіх членів корпоративного закладу – учнів, вчителів і працівників школи.

Учні та батьки, яким адміністрації шкіл ставлять вимоги щодо обов’язкової шкільної форми цілком обґрунтовано можуть вимагати впровадження форми і для вчителів. Адже ключовий принцип демократії – рівність прав і можливостей. Та й корпоративна культура й імідж школи, на які часто люблять посилатися вчителі, також вимагають одних правил для всіх. Тому від іронії варто переходити до аргументів з точки зору права і закону.

Єдиний легітимний спосіб, у який може бути впроваджена форма – шкільний плебісцит. Оскільки рішення стосується учнів і має на меті «створити для них зручне середовище», то й приймати його мають учні та їхні батьки. Голос адміністрації і вчителів має бути дорадчим, якщо йдеться лише про форму для учнів. Якщо мова йде про форму і для учнів і для вчителів – тоді повноправними учасниками плебісциту стають вчителі, учні і батьки.

Можна запропонувати два способи прийняття рішення. 1. Шкільний референдум. 2. Голосування у класах з протокольною фіксацією результатів та загальношкільне голосування, на якому делегати від класів представляють рішення свого класу, прийняте більшістю голосів.

Переваги від такого шляху очевидні:

  • школа продемонструє дійсно демократичність у прийнятті рішення, розуміння і підтримку стратегії шкільної реформи;
  • учні і батьки продемонструють свою суб’єктність;
  • це стане реальним практичним уроком у навчанні демократії і формуванні громадянської компетентності для усіх учасників навчального процесу.

А ще вірогідніше, що у адміністрації та вчителів взагалі зникне бажання змушувати носити шкільну форму, особливо, якщо правило буде стосуватися і їх самих.

Сьогодні формула корпоративної шкільної форми виглядає аномально: демонстрація престижності = примусово-добровільне впровадження + низька якість + висока ціна + відсутність вибору + обмеження прав учнів + відтворення шкільної групової нерівності + виховання підданської культури. Якщо ж школа дійсно має ознаки престижності, і не лише у висловлюваннях вчителів, але і в свідомості учнів, варто їм дати можливість самим запропонувати і відбрати спосіб демонстрації власної престижності. У них достатньо креативності, якщо шкільна форма її ще не звела нанівець.

За умови, що шкільна форма все ж впроваджується згідно волі батьків, варто уникати монополіїї. Також доцільно розробити лише базові моделі одягу. Батьки мають залишити за собою право модифікувати їх так, як це зручно для дитини, виготовляти одяг індивідуально з тих тканин, які відповідають їхнім критеріям якості. Ключовий орієнтир – зручність для учнів і батьків, можливість вибору, а не забезпечення роботою виробника одягу. Також не слід забувати про головний принцип корпоративної культури та іміджу: формальні та неформальні вимоги поширюються на усіх членів корпорації. В такому варіанті наша формула набуде іншого вигляду: легітимне впровадження + добровільна згода виконувати спільно прийняте рішення + реалізація права вибору + дотримання принципу рівності прав + виховання активістської громадянської культури = позитивний імідж навчального закладу.

Світлана Топалова

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Опубліковано на інформаційно-аналітичному порталі «Хвиля»