Реформа виборчої системи: можливі ефекти для Харківської області | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Реформа виборчої системи: можливі ефекти для Харківської області

У 2019 році в Україні мають відбутися чергові парламентські вибори, однак питання про те, за якою виборчою системою вони пройдуть, до сих пір залишається дискусійним. При цьому саме електоральна формула, разом з уподобаннями виборців, визначає підсумковий результат. Для розуміння ролі виборчих систем, достатньо згадати українські парламентські вибори 2012 року, на яких за партії т.зв. «демократичної коаліції» було віддано більше голосів виборців, але через введення роком раніше змішаної незв’язаної моделі парламентську більшість сформували «регіонали» і комуністи.

У листопаді 2017 року Верховна Рада прийняла в першому читанні Проект виборчого кодексу, що передбачає введення пропорційної системи з відкритими регіональними списками. Однак вже півроку як він «задавлений» під вантажем 4 тисяч депутатських поправок, у той час як основні гравці прораховують можливі розклади і обирають найбільш вигідний для себе формат електоральної моделі.

У новому матеріалі від Аналітичного центру «Обсерваторія демократії» проблема вибору оптимальної виборчої системи для України досліджується з точки зору стратегій влади на вибори 2019 року. У другій частині статті фокус зміщений на харківський регіональний рівень – як реформа виборчої системи може вплинути на електоральний ландшафт прифронтового регіону і чи так уже вона суперечить інтересам діючих народних депутатів від Харківської області?

Вічна спокуса «мажоритарки» для влади

З моменту проведення перших парламентських виборів у незалежній Україні були випробувані діаметрально протилежні виборчі моделі – чиста мажоритарна система (1994 рік), змішана паралельна (1998, 2002, 2012 2014 роки), пропорційна з закритими загальнонаціональними списками (2006, 2007). Сам процес зміни електоральної формули, найчастіше, характеризувався:

(1) безпосередньою близькістю до дати наступних виборів;

(2) кон’юнктурним розрахунком з точки зору електоральних очікувань гравців.

Іншими словами, реформування виборчої системи проводилося напередодні (іноді менше 1 року) наступних виборів, виходячи не з об’єктивних критеріїв порівняння, а з потенційних вигод для впливових учасників електорального процесу.

Рік Система Партій представлено Результат (%) партії-переможця Сума (%) голосів за непрохідні партії Середній результат (%) переможців у округах I1+2

(%)

Проп. Усього
1994 Мажоритарна 15
1998 Змішана 8 18 24,65 32,24 30,19 34,05
2002 Змішана 6 10 23,57 24,28 35,68 43,55
2006 Пропорційна 5 5 32,14 22,27 54,43
2007 Пропорційна 5 5 34,37 11,42 65,42
2012 Змішана 5 9 30 6,88 45,32 55,54
2014 Змішана 6 10 22,14 22,53 36,62 43,96

*I1+2  – сума (%) голосів, набраних двома найбільш популярними партіями

Джерело: дані ЦВК.

На окрему увагу заслуговує діюча змішана паралельна (або незв’язана) система, мажоритарна складова якої виступає традиційним інструментом посилення диспропорційності парламенту на користь президентської партії.

Рік Партія % по пропорційній частині % мандатів у ВР
2014 БПП 21,82% 34,2%
2012 ПР 30% 41,3%
2002 За ЄДУ 11,77% 22,4%

Джерело: дані ЦВК.

У теорії відносини різних типів партій до мажоритарних систем обмежується двома критеріями:

  • по-перше, «мажоритарка» вигідна «великим» партіям (> 20-25% загальнонаціонального рейтингу) і невигідна для «маленьких» через дуже високий «фактичний бар’єр»;
  • по-друге, «мажоритарка» вигідна партіям з географічно неоднорідною електоральною базою і невигідна для «однорідних» партій.

Однак в умовах неопатримоніальних пострадянських режимів головним бенефіціаром мажоритарної складової виборчої системи є президентська партія. Саме «мажоритарка» допомагала Леоніду Кучмі, Віктору Януковичу і Петру Порошенку істотно збільшувати розміри власних фракцій у парламенті в порівнянні з тим відсотком, який партія влади набирала по пропорційній частині виборів.

І це не тільки «українське ноу-хау» – наприклад, після того як на виборах в Державну Думу 2011 року «Єдина Росія» набрала менше 50% голосів, Володимир Путін теж вирішив повернути змішану систему з мажоритарною складовою, і за підсумками виборів 2016 року з 450 депутатів 343 було обрано від президентської партії.

Саме невдоволення «мажоритаркою» з боку громадських активістів, окремих політиків і західних партнерів України актуалізувало восени 2017 року процес реформування виборчої системи.

Основні напрямки для критики «мажоритарки»:

(1) вона створює неконкурентні переваги для партії влади;

(2) консервує парламент, протидіючи появі у ВР нових політиків;

(3) збільшує диспропорційність і число «втрачених голосів»;

(4) сприяє зростанню електоральної корупції (прямий і непрямий підкуп, адміністративний ресурс і т.п.).

У підсумку, в українському політикумі склалася ситуація, коли критикувати «мажоритарку» стало правилом хорошого тону для більшості публічних політиків, тоді як її скасування де-факто вигідна далеко не всім. Частково через цю громадську «стигматизацію мажоритарки» і, більшою мірою, через зовнішній тиск західних партнерів, проект Виборчого кодексу несподівано був підтриманий у першому читанні 226 голосами.

Переказ суті Кодексу не є метою цієї статті, тому тим, хто не знайомий з механізмом передбаченої ним системи виборів народних депутатів, рекомендуємо звернутися до першоджерела і / або статей Єгора Полякова і Сергія Васильченка (у другому матеріалі особливо цікаве розвінчання міфів щодо Кодексу та моделювання результатів за новою системою).

Таким чином, на даний момент щодо Виборчого кодексу склався наступний розклад.

1. Законопроект був прийнятий в першому читанні, до нього подано більше 4 тисяч депутатських поправок і, за прогнозами одного з співавторів кодексу, Олександра Черненко, його розгляд затягнеться до середини літа.

2. Оскільки запровадження пропорційної системи з відкритими списками було прописано в «коаліційній угоді», а голова представництва ЄС в Україні Хьюг Мінгареллі прямо сказав, що «виборча реформа є одним з основних елементів Порядку денного Асоціації Україна-ЄС», влада не може відкрито протидіяти ухваленню Кодексу в другому читанні.     Однак зареєстрований Олегом Барною (фракція «БПП») і співавторами в грудні 2017 року законопроект №7366 про введення чистої мажоритарної системи разом із заявами Президента про «необхідність пошуку компромісу всередині парламенту у виборі електоральної системи» дають підстави припустити, що саме діюча система і може бути в підсумку подана як «компроміс». А під виглядом «реформи» до чинного закону будуть запропоновані точкові правки, наприклад, щодо посилення відповідальності за підкуп або щодо обмеження публічної реклами, які де-факто лише посилять неконкурентні переваги для партії влади.

Питання лише в тому – хто на момент парламентських виборів буде цією партією влади. У разі поразки Петра Порошенка на президентських виборах (якщо вони не будуть проходити одночасно з парламентськими), багато орієнтованих на нього зараз «мажоритарників» напевно переберуться в команду переможця, тому скасування «мажоритарки» може розглядатися в якості «страховки» – компромісної «мінімаксної» стратегії Президента.

3. Незважаючи на масштабну кампанію по просуванню пропорційної системи з відкритими списками і «стигматизацію мажоритарки» в ЗМІ, в українському суспільстві спостерігається паритет в питанні вибору електоральної моделі. Так, за результатами опитування, проведеного 22-27 вересня 2017 року соціологічною службою «Центру Разумкова», сумарна кількість респондентів, які виступають за введення пропорційної системи з відкритими списками (34%), врівноважується прихильниками чинної системи (17%) і чистої мажоритарної моделі (16%).

Далі від всеукраїнського рівня перейдемо до регіонального, змоделювавши можливі сценарії і стратегії для ключових регіональних гравців в контексті можливого прийняття виборчої реформи.

Електоральна реформа для Харківщини

Досить прогнозовано нардепи-харків’яни в більшості своїй не підтримали проект реформи виборчої системи – за неї не проголосував жоден з 14-ти «мажоритарників». З 23-х діючих народних депутатів, які представляють Харківську область, за проект Виборчого кодексу свої голоси віддали лише шестеро. Відсутність голосів «проти» в даному випадку не повинна вводити в оману – їх на весь парламент знайшлося тільки троє – варіанти «не голосував» або «відсутній» дозволяють скорегувати свою позицію перед другим читанням з меншими іміджевими витратами.

Народний депутат Фракція / група Голосування за Кодекс
Кобцев Михайло БПП За
Тригубенко Сергій БПП Відсутній
Біловол Олександр Відродження Не голосував
Кацуба Володимир Відродження Не голосував
Мисик Володимир Відродження Не голосував
Остапчук Віктор Відродження Відсутній
Писаренко Валерій Відродження Не голосував
Святаш Дмитро Відродження Відсутній
Хомутиннік Віталій Відродження Не голосував
Денисенко Анатолій Позафракційний Не голосував
Мураєв Євген Позафракційний Відсутній
Гіршфельд Анатолій Воля Народу Не голосував
Фельдман Олександр Воля Народу Не голосував
Геращенко Антон Народний Фронт За
Єфремова Ірина Народний Фронт За
Кірш Олександр Народний Фронт Не голосовал
Добкін Дмитро Опозиційний Блок Відсутній
Добкін Михайло Опозиційний Блок Відсутній
Рабінович Вадим* Опозиційний Блок Відсутній
Шенцев Дмитро Опозиційний Блок Не голосував
Кошелєва Олена РПЛ За
Маркевич Ярослав Самопоміч За
Семенуха Роман Самопоміч За

* Вадим Рабинович і Михайло Добкін, незважаючи на наявність власних партійних проектів, де-юре залишаються членами фракції «Опозиційного Блоку» (в разі виходу депутати, які пройшли по списках, а не по округах, можуть бути позбавлені мандатів рішенням з’їзду партії, як це сталося з Миколою Томенком і Єгором Фірсовим після прийняття т.зв. закону про «партійну диктатуру»).

Джерело: сайт Верховної Ради України.

Але чи виправданий страх «мажоритарників» Харківської області перед новою системою? Для того щоб розібратися, змоделюємо, як би розподілилися депутатські мандати від Харківського регіону при введенні пропорційної системи з відкритими регіональними списками.

З прикладом подібного моделювання можна ознайомитися в матеріалі Сергія Васильченка «Відкриті партійні списки: спекуляції й реалії», базою для розрахунків в якому слугують результати парламентських виборів 2014 року. Однак, на наш погляд, актуальний електоральний контекст як на всеукраїнському, так і на харківському регіональному рівні сильно відрізняється від жовтня 2014-го, тому ми розрахуємо два варіанти моделювання, заснованих, по-перше, на результатах виборів до Харківської обласної ради 2015 року, і, по-друге, на даних останніх соціологічних досліджень (зима 2017-2018 років).

Обидва підходи мають як очевидні переваги, так і недоліки, але так чи інакше дозволять не тільки показати, як працює пропорційна система з відкритими регіональними списками, але і спрогнозувати можливі зміни електорального ландшафту Харківської області при прийнятті Кодексу.

1. Моделювання на підставі результатів виборів до Харківської обласної ради 2015 р.

В якості емпіричної бази для дослідження візьмемо зведені результати по всіх обласних радах (для того, щоб «фільтрувати непрохідні партії) і результати голосування безпосередньо в Харківській області. Це останні вибори, які проводилися на території всього регіону, і в них уже брала участі домінантна для Харківської області партія «Відродження».

Партія Голосів % М (5%) М (4%) М (3%) М (2%) М (1%) М (0%)*
Відродження 320895 35,47% 14 14 13 13 13 11
БПП «Солідарність» 126776 14,01% 5 5 5 5 5 4
Опозиційний Блок 122673 13,56% 5 5 5 5 5 4
Самопоміч 77618 8,58% 3 3 3 3 3 2
Наш Край 72359 8,00% 0 3 3 3 2 2
Батьківщина 47551 5,26% 2 2 2 2 1 1
Волонтерська партія 26507 2,93% 0 0 0 0 0 0
РПЛ 24278 2,68% 1 1 1 1 0 0
Укроп 20685 2,29% 0 0 0 0 0 0
Нова Держава 20422 2,26% 0 0 0 0 0 0
Свобода 15481 1,71% 0 0 0 0 0 0
Блок Дарта Вейдера 8830 0,98% 0 0 0 0 0 0
Сила людей 8781 0,97% 0 0 0 0 0 0
Соціалісти 6041 0,67% 0 0 0 0 0 0
Сильна Україна 5913 0,65% 0 0 0 0 0 0
РАЗОМ 904810 100% 30 33 32 32 29 24
Квота (кількість голосів/%, необхідних для здобуття 1 мандату) 21410 22648 23561 24491 24491 27619
2,37% 2,50% 2,60% 2,71% 2,71% 3,05%

* за відсутності формального бар’єру (а заклики скасувати прохідний бар’єр періодично лунають) фактичний (природно-арифметичний) бар’єр становитиме 1/450 = 0,22% (стільки треба буде набрати партії для гарантованого отримання 1 мандату); М(N%) – к-ть мандатів при бар’єрі в N%

Джерело: моделювання на основі даних ЦВК.

Почнемо з більш загальних коментарів до моделі (вірні для будь-яких значень підтримки партій), а потім перейдемо безпосередньо до результатів розподілу мандатів при заданих електоральних змінних.

По-перше, слід звернути увагу на те, як формується «квота» – та кількість голосів / відсотків, яку регіональний список партії повинен набрати для отримання одного мандату. «Квота» розраховується як частка від ділення суми всіх голосів (в цілому по Україні), відданих за прохідні партії, на кількість мандатів (у нашому випадку – 450).

З огляду на те, що квота збільшується при зниженні формального прохідного бар’єру, регіональними списками партій стане важче отримувати мандати при зменшенні (або скасування) бар’єру. Відповідно, більше число мандатів буде розподілятися серед закритих загальнонаціональних списків (т.зв. «компенсаційний рівень» виборчої системи). Тобто виходить парадоксальна ситуація, при якій можливе зниження формального прохідного бар’єру послабить роль відкритих регіональних списків.

Разом з тим, ще задовго до виборів можна спрогнозувати діапазон значень, в якому виявиться «квота» – в нашому моделюванні партії для отримання одного мандата буде потрібно від 21,4 до 27,6 тисяч голосів (2-3%). Для порівняння – на парламентських виборах 2014 року Олександр Фельдман переміг у мажоритарному окрузі №174 з результатом 47,7 тисяч голосів. Тобто при 5%-му бар’єрі, і за умови висунення від «прохідної» партії, його особистої підтримки тільки на території округу №174 вистачило б для отримання двох мандатів. Десь по «півтора мандати» в рамках одного «базового округу» мають Володимир Мисик (округ №172 – 36 тисяч голосів) і Дмитро Шенцев (округ №176 – 34,3 тисячі голосів). Найменше «особистих голосів» в 2014 році було у Анатолія Гіршфельда (округ №179 – 15,8 тисяч), Олександра Кірша (округ №169 – 18,6 тисяч) і Віталія Хомутинніка (округ №171 – 19,6 тисяч) – їх персональна підтримка в своїх округах менше «квоти».

Іншими словами, для «мажоритарників», впевнених у своїй підтримці, нова виборча система – це не стільки загроза, скільки можливість конвертувати свій рейтинг в отримання 2-х і більше мандатів. Хоча, зрозуміло, при такій електоральної моделі «мажоритарник» менш автономний (зокрема, не може бути самовисуванцем) і стає заручником загальнонаціонального рівня підтримки партії.

По-друге, що стосується безпосередньо результатів моделювання при зазначеній кількості голосів, поданій за різні партії, то при ймовірному формальному бар’єрі на рівні 3-5% Харківська область отримає 30-33 мандата. На даний момент регіон представлений у Верховній Раді 23-ма народними депутатами. Система працює таким чином, що регіон отримує тим більше мандатів, чим менше в ньому подано голосів за партії, що не подолали прохідний бар’єр.

2. Моделювання на підставі результатів соціологічних досліджень

Головна перевага моделювання на підставі результатів соціологічних досліджень полягає в більш актуальних значеннях рівня підтримки партій. З іншого боку, виникає проблема недостатньо великої вибірки в рамках окремого регіону, необхідності «перезважувати» результати (пропорційно розподіляючи «тих, кому важко відповісти», щоб сума змістовних альтернатив дорівнювала 100%), а також достовірності опублікованих у відкритому доступі досліджень.

Щоб проілюструвати ці методологічні проблеми, розглянемо дві останні публікації результатів соціологічних досліджень (за 2018 рік), проведених у Харкові та області.

  • Лютий 2018 року, соцслужба «Український наступ»: «За Життя» – 11%, «Християнські соціалісти» – 9%, «Опозиційний Блок» – 8%, «Батьківщина» – 4%, «Відродження» – 4%, «БПП «Солідарність»» – 3%, «Наш Край» – 2%, РПЛ – 2%, «Самопоміч» – 2%, «Громадянська позиція» – 1%, «не голосуватиму» – 33%, «важко відповісти» – 25%.

Складно повірити в те, що актуальний рейтинг «Відродження» становить усього 4% – ймовірно, має місце помилка укладачів анкети, які біля назви партії в дужках поставили прізвище Віктора Бондаря, а не Геннадія Кернеса, з яким у харків’ян асоціюється ця політсила.

З огляду на зазначені недоліки двох найбільш свіжих досліджень, при моделюванні ми звернемося до опитування, проведеного соціологами з організації «Слобожанський рейтинг» в грудні 2017 року. Дослідження, результати якого ми беремо за основу при моделюванні, також, м’яко кажучи, не ідеально. По-перше, про його авторів з «об’єднаного пулу соціологічних служб Харківської області «Слобожанський рейтинг»» невідомо нічого. По-друге, сума всіх альтернатив у питанні про партійні вподобання дорівнює 105%, що, правда, може пояснюватися «ефектом заокруглень» (всі результати наведені в цілих величинах). По-третє, дослідження проводилося в грудні 2017 року, і через це в анкеті не присутній свіжий партійний проект Михайла Добкіна «Християнські соціалісти».

Проте, в інформації про дослідження заявлено, що опитування проводилося на території всієї області, а не тільки Харкова, при розмірі вибіркової сукупності в 1856 респондентів – це вигідно відрізняє опитування від попередніх двох. Але головне – його результати близькі до даних закритої соціології, яку ми маємо, і виглядають досить правдоподібно.

Для розрахунку «квоти» використовуємо значення явки в Харківській області на рівні активності виборців на парламентських виборах 2014 року – 45,32%. Що стосується суми голосів, набраних «прохідними партіями», то візьмемо середнє значення для всіх проведених в Україні парламентських виборів – 76% (тобто в середньому, 24% голосів сумарно набирають партії, які не пройшли в парламент). При таких параметрах значення квоти Q = 26 633 голоси (або 2,78%).

Партія Рейтинг %* Голосів* М1* М2* М3*
Відродження 39,47 378071 14,20 14 0
За Життя 15,79 151228 5,68 5 5
Опозиційний Блок 13,16 126024 4,73 4 4
Батьківщина 7,89 75614 2,84 2 2
БПП «Солідарність» 5,26 50409 1,89 1 1
Самопоміч 3,95 37807 1,42 1 1
Громадянська позиція 2,63 25205 0,95 0 0
Наш Край 2,63 25205 0,95 0 0
РПЛ 1,32 12602 0,47 0 0
Свобода 1,32 12602 0,47 0 0
Народний Фронт 1,32 12602 0,47 0 0
Справедливість 1,32 12602 0,47 0 0
Рух Нових Сил 1,32 12602 0,47 0 0
Укроп 1,32 12602 0,47 0 0
Свій варіант 1,32 12602 0,47 0 0
РАЗОМ 100 957779 35,96 27 13

* У другому стовпці наведено «перезважені» відсотки підтримки партій (тобто категорія «важко відповісти» пропорційно розподілена між усіма змістовними альтернативами так, щоб їх сума становила 100%), в третьому – число голосів, яке партії могли б набрати при заданій підтримки і явці в 45,32%, в четвертому – частки мандатів, на які могли б претендувати партії, в п’ятому – цілі величини отриманих партіями мандатів, в шостому – цілі величини мандатів з урахуванням даних всеукраїнської соціології.

Джерело: моделювання на основі результатів опитування «Слобожанського рейтингу».

Як бачимо у другому варіанті моделювання, в разі непотрапляння в парламент «Відродження», Харківська область ризикує бути недопредставленою і отримати всього 13 мандатів (репрезентативним числом, пропорційною до кількості виборців, було б, за чинною системою, 27 мандатів, а за новою – 31-32). Слід зазначити, що поточна соціологія не враховує електоральної стратегії «БПП «Солідарності»», результат якої на виборах, очевидно, буде вище соціологічних прогнозів.

Що стосується електорального ландшафту регіону в цілому, то проаналізуємо його в традиційній бінарній оптиці поділу партій на два табори – т.зв. «промайданний» і «контрмайданний». За підсумками парламентських виборів 2014 року ці два табори отримали приблизно однакові суми голосів за пропорційною частиною, але в мажоритарних округах 13 з 14-ти (крім Олександра Кірша, висуванця «Народного фронту») переможців представляли «контрмайданний» блок.

Актуальна соціологія свідчить про зміну балансу партійної підтримки на користь «контрмайданного» блоку електоральних спадкоємиць «Партії Регіонів» – сумарно «Відродження», «За Життя», «Опозиційний Блок» та «Наш Край» мають рейтинг близько 70%. При цьому, баланс 70/30 не конвертується навіть у 30% мандатів для партій «промайданного» блоку – при моделюванні М1 («Відродження» долає бар’єр) «промайданний» табір отримує тільки 15% мандатів (4) через дроблення електорального поля великою кількістю партій.

Таким чином, виходячи з результатів здійсненого моделювання, отримуємо наступний розклад для ключових гравців і діючих народних депутатів.

1. Говорячи про електоральну домінанту області – партію «Відродження» – можна прийти до висновку, що нова виборча система відкриє перед харківською організацією політсили нові можливості: зараз в їх парламентській фракції 7 харків’ян, а при результаті в 35% за пропорційною моделлю до Верховної Ради пройдуть 13-14 «відродженців» від Харківського регіону. Однак, це все за умови подолання прохідного бар’єру на загальнонаціональному рівні, а в інших регіонах (за винятком Дніпропетровської області та Закарпаття) у партії досить слабкі позиції. Виходячи із зазначених ризиків і перспектив, харківська група партії «Відродження» може бути зацікавлена ​​в ухваленні Виборчого кодексу при зниженні прохідного бар’єру хоча б до 3%.

Другий шлях – об’єднання з партією, яка долає бар’єр на загальнонаціональному рівні. Найбільш ймовірний і органічний партнер – «За Життя», причому Геннадій Кернес публічно заявляв, що підтримує таке об’єднання. Цілком можливо, що і партія Михайла Добкіна «Християнські соціалісти» (якщо в проект не включиться Вадим Новинський з його ресурсами) напередодні парламентських виборів буде поглинена партією «За Життя», а наявність власного партпроекта посилить позиції Михайла Добкіна в переговорному процесі. В такому випадку «За Життя» може стати «партією харківських регіоналів», яка виграє в «Опозиційного блоку» конкуренцію за електоральне спадок ПР, а Харківська область стане базовим регіоном для цієї політсили.

2. В рівній мірі нові можливості відкриваються і для харківської «БПП «Солідарності»», яка може провести 5 депутатів за умови, що повторить свій результат 2015-го (14,01%) чи 2014-го років (15,17%). До того ж хтось із харків’ян (можливо, глава Адміністрації Президента Ігор Райнін) може пройти по закритому загальнонаціональному списку (в цьому списку ще приблизно 10-15 місць).

Порівняємо цю перспективу з шансами при нинішній системі. Якщо в 2014 році прохідна частина списку БПП включала 63 перших номера списку – в 2019-му, ймовірно, вона стиснеться до ~40-45. На яку квоту для харків’ян у цьому списку ТОП-40 може розраховувати Ігор Райнін? Малоймовірно, що більше 2-3 місць, включаючи його самого. У якій кількості одномандатних округів можуть перемогти кандидати від «БПП «Солідарності»»? На даний момент, досить високі шанси на перемогу є у депутата обласної ради Анатолія Русецького (округ №178), де його опонентами, ймовірно, будуть чинний нардеп Дмитро Добкін і бізнесмен Валерій Дьома. З решти 13-ти округів в 10-ти шанси вкрай невеликі (найбільш реально перемогти чинних депутатів в округах №169, №175, №179).

У разі перемоги Петра Порошенка на президентських виборах відкривається опція кооптації діючих «мажоритарників» у команду «БПП «Солідарності»», але рівень їхньої лояльності до вже не першого в їх депутатській кар’єрі президента буде не таким високим. Найбільш імовірним кандидатом для такої «кооптації» виступає Анатолій Гіршфельд (округ №179, перемога з результатом 24,2%): територіально ядро ​​його електорату – це жителі Лозової, мер якої (Сергій Зеленський) вже кооптований в місцеву команду «БПП «Солідарності»».

Однак сума мандатів для діючої харківської команди Президента від залучення Анатолія Гіршфельда або когось іншого не збільшиться. Таким чином, і для харківської групи «БПП« Солідарності»», за умови ефективної роботи «електоральних машин» за принципом випробуваних в об’єднаних територіальних громадах технік, нова виборча система, скоріше, відкриває можливості, ніж створює перешкоди.

3. Для харківських організацій інших «промайданних» партій – «Самопомочі», «Громадянської позиції», РПЛ – вигідна відмова від мажоритарної складової, де у них практично немає шансів на мандати. Винятком може бути лише «Батьківщина», але за умови перемоги Юлії Тимошенко на президентських виборах.

Таким чином, як діючі депутати Верховної Ради, так і активні депутати обласної / міської рад, цілком можуть розраховувати на мандати при новій системі і вдалій електоральній динаміці їхнього партійного бренду на всеукраїнському рівні. В цілому, харківські активісти ліберально-демократичного табору зацікавлені в новій системі з відкритими списками, оскільки їхня впізнаваність досить рівномірно розподіляється по території Харкова (а не концентрується в одному окрузі, як у багатьох діючих «мажоритарників»). Принаймні, результати точно не будуть гірше, ніж в 2014 році, коли активісти намагалися обратися по «мажоритарці», але набрали в округах по 3-4%.

Загальні висновки

I. «Єврореформи» в самих різних сферах публічної політики України об’єднує необхідність голосування за відповідні рішення у Верховній Раді. Отже, від принципів формування парламенту залежать перспективи всіх реформ, а зміна виборчої системи в такому випадку виступає базовою «єврореформою». Комбінація закритих загальнонаціональних списків та одномандатних мажоритарних округів укорінює патронажно-клієнтарні мережі, сприяючи відтворенню неопатримоніального режиму. Головним бенефіціаром змішаної паралельної системи традиційно виступає президентська партія, яка кооптує «мажоритарників».

Необхідність електоральної реформи неодноразово підкреслювали західні партнери України, що зв’язують оновлення політичного класу зі зміною закону про вибори. Співзвучні ідеї були покладені в основу акції «За велику політічну реформу!», багато в чому завдяки якій в листопаді 2017-го проект виборчого кодексу з’явився в парламентському порядку денному.

II. Після досить несподіваного прийняття виборчого кодексу в першому читанні 226-ма голосами електоральна реформа була «поставлена ​​на паузу» – до законопроекту подано понад 4 тисячі депутатських поправок, які за прогнозами Олександра Черненка (співавтор проекту) будуть розглядатися до літа. Реєстрація у Верховній Раді законопроекту Олега Барни зі співавторами про введення чистої мажоритарної системи зменшує шанси на прийняття виборчого кодексу в другому читанні, «відтіняючи» діючу систему і представляючи її як «компромісну». З огляду на зовнішній і внутрішній тиск, а також неможливість відкритого саботування владою електоральної реформи, вірогідний варіант з «квазіреформою» – система залишається старою, але в неї вносяться точкові «антикорупційні» зміни (можуть стосуватися фінансування кампаній, реклами, відповідальності за підкуп, фальсифікації ітп) .

Результати проведеного нами експертного бліц-опитування засвідчили, що харківські експерти не вірять в ухвалення виборчого кодексу в другому читанні: з 24-х опитаних тільки 2 вважають, що наступні парламентські вибори пройдуть за пропорційною системою з відкритими регіональними списками (16 вибрали варіант «діюча система», 6 – «діюча з точковими змінами»).

III. Незважаючи на те, що Президент демонстративно усунувся від питання вибору виборчої системи, назвавши це компетенцією парламенту, де-факто перспективи електоральної реформи залежать саме від політичної волі Петра Порошенка. І пропорційна система з відкритими регіональними списками може розглядатися ним як «мінімаксна стратегія», вигідна йому в разі поразки на президентських виборах в березні 2019 року. Збереження діючої системи – це «гра ва-банк»: якщо всі вибори пройдуть в передбачені законом терміни, то «мажоритарка» восени 2019-го допоможе переможцю весняних президентських виборів сформувати лояльний парламент на патронажно-клієнтарних принципах. Однак хто стане цим переможцем – питання відкрите.

Фокусуючись на харківському регіональному рівні політики, слід зазначити, що негативне ставлення до електоральної реформи ключових гравців і діючих народних депутатів (тільки 6 з 23-х «харківських нардепів» підтримали кодекс в першому читанні) багато в чому необґрунтовано. Через зростання електоральної фрагментації на всеукраїнському рівні прохідні частини списків партій будуть стискуватися, тому чинним «депутатам-списочникам» електоральна реформа, скоріше, вигідна.

Що стосується 14-ти діючих «мажоритарників» від Харківської області, то крім негативу у вигляді необхідності шукати «прохідну партію», реформа несе і позитив – можливість конвертувати свою підтримку в кілька мандатів, провівши в парламент «своїх людей». «Ціна мандата» при різних варіантах моделювання коливається від 21 до 28 тисяч голосів, які необхідно буде зібрати по всій області. На виборах 2014 роки 7 з 14-ти харківських «мажоритарників» перемогли, набравши більшу кількість голосів в рамках всього одного округу, тобто в 1/14 частини області. Електоральна реформа може бути вигідна місцевим організаціям діючих партій влади на Харківщині – «Відродженню» і «БПП «Солідарності»», максимізуючи їх представництво в новому скликанні парламенту. Тому перш ніж займати консервативну позицію щодо реформи, харківським політикам слід більш комплексно оцінити ті можливості, які нова система перед ними відкриває.

Антон Авксентьєв, кандидат політичних наук

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»  

Опубліковано на сайті Аналітичного видання «Politeka»

Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору EED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії»