«Напіввідкриті» чи «напівзакриті» списки: як спрацювала система на місцевих виборах-2020 | АНАЛIТИЧНИЙ ЦЕНТР «ОБСЕРВАТОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ»

«Напіввідкриті» чи «напівзакриті» списки: як спрацювала система на місцевих виборах-2020

Автори Виборчого кодексу стверджували, що вводять для парламентських і місцевих виборів систему так званих «відкритих списків». У численних публікаціях експерти показували, в чому полягають маніпуляції, та як насправді партіям залишили високий ступінь впливу на те, хто з їхніх кандидатів стане «прохідним».

Прийшов час проаналізувати, як в реальності спрацювала система, і яким виявилося співвідношення між волею партійних керівників і виборців. Аналітичний центр «Обсерваторія демократії» представляє дослідження першої апробації Виборчого кодексу на матеріалі виборів депутатів Харківської обласної ради.

Чому пройшли ті, за кого менше голосували

Перший суттєвий аргумент, чому передбачена Виборчим кодексом система не може вважатися чистою моделлю «відкритих списків» – можливість проходження за єдиним списком партії, на черговість в якому виборець вплинути не може в принципі. У разі подолання партією 5%-го бар’єру, за єдиним списком гарантовано проходить 1-й номер, а також ще якась кількість кандидатів.

Ця кількість є сумою всіх «залишків» мандатів від окружних списків, та оскільки на кожен умовний залишок «0,1» існує рівноймовірний залишок «0,9», у всіх моделювання ми пропонували розраховувати «прохідну» частину єдиного списку по формулі N = 1 + М / 2, де М – кількість округів. Оскільки мінімально можливий розмір фракції в раді при 120-ти мандатах і бар’єрі в 5% – 6, для партій, що проходять до ради з низькими результатами, цю формулу слід використовувати з певною обережністю (вона б завищувала загальне число прохідних депутатів).

В якості «домашнього експерименту» для ілюстрації формули можна було б зробити 5 раундів підкидання монетки по 14 разів у кожному раунді. Потім, для кожного з п’яти раундів записати число випадінь орлів і додати до цього числа +1 (гарантований мандат для 1-го номера єдиного списку). Оскільки випадання орла чи решки – рівноймовірне, базово наше число повинне було скласти 8 при 14-ти округах (7 орлів за раунд з 14-ти спроб, плюс гарантований мандат першому номеру).

Діаграма нижче показує, що в реальності формула розрахунку «прохідної» частини єдиних списків виявилася цілком робочою із зрозумілим можливим відхиленням: так, у разі ОПЗЖ і «Блоку Світличної» число вийшло рівно 8, у «Блоку Кернеса» і «Слуги народу» – на один більше, у «Європейської солідарності» (пройшла з відносно близьким до бар’єра результатом 8%) – на два менше.

Розподіл мандатів серед окружних та єдиних списків прохідних партій

Загалом, за окружними списками пройшло 80 депутатів, за єдиними – 40. При цьому, тільки четверо з «єдинників» набрали 25% від виборчої квоти «персональних» голосів, більшість же – глибоко в нижній частині свого внутрішньопартійного рейтингу. Безумовно, ситуація, коли мандат обласної ради отримує кандидат, який набрав сотню-іншу голосів за себе, а без мандата залишаються його однопартійці з результатами більше тисячі – явно не відповідає системі «відкритих списків».

При цьому округи, очікувано, виявилися представлені нерівномірно. Виборчий кодекс не передбачає ніяких вимог відносного рівності округів за чисельністю виборців – у підсумку, в Харківській області максимальний округ виявився втричі більшим, ніж мінімальний, і це не могло не позначитися на загальній кількості депутатів, які пройшли за окружними списками на різних територіях.

Представництво 14-ти округів кандидатами, що пройшли за окружними списками

Такий показник, як кількість виборців, що припадає на одного обраного за окружними списками депутата, також істотно відрізняється. Максимальне значення (свідчить про недопредставленність) – більше 34 тисяч виборців на одного депутата зафіксовано в окрузі №9 (Богодухівський район); мінімальне – близько 19,5 тисяч в окрузі №8 (Харківський район).

З урахуванням того, що 35 з 40-ка обраних за єдиними списками депутатів (5 – це перші номери) на момент висунення також були закріплені за якимись округами, ці параметри (кількість виборців на одного депутата) дещо знижуються, але залишаються нерівномірними. У зв’язку з цим було б доцільно на початку каденції ради закріпити депутатів, які пройшли за єдиними списками, за територіями таким чином, щоб максимально вирівняти представництво виборців із різних округів.

Виборці, які розібралися з системою – ключ до «відкриття списків»

Другий аргумент проти того, щоб вважати записане в Кодексі системою «відкритих списків», стосується статті 259-ї, що вводить бар’єр персональних голосів, не подолавши який кандидати не можуть змінити черговість окружного списку партії. Цей бар’єр розраховується як 25% від виборчої квоти, і за різними попередніми оцінками повинен був скласти для Харківської обласної ради – 1500-2000 голосів. На ділі він виявився меншим – дорівнює 1 188 голосам. Це сталося через безпрецедентно низьку явку (32%), тоді як в попередніх моделювання, найчастіше, закладали 40-50% (а розмір виборчої квоти прямо пропорційний явці).

Тобто парадоксальним, на перший погляд, чином зниження активності виборців сприяє «відкриттю списків» – при наявності «ядра» прихильників набрати 1188 голосів за себе в окрузі реальніше, ніж умовні 2000. Однак ключовою умовою можливості подолання бар’єру кандидатами від різних партій залишалося те, чи розберуться виборці з системою і чи стануть вписувати номер одного кандидата від обраної партії в бюлетень.

Всупереч всім скептичним прогнозам, та третина виборців, яка прийшла на дільниці, продемонструвала готовність до правильного заповнення бюлетенів і голосування за конкретних кандидатів від обраних партій. Побоювання, що відсоток недійсних бюлетенів буде аномально високим – не підтвердилися (всього 5,5% з невеликим «перекосом» в сільську місцевість).

Відсоток недійсних бюлетенів у розрізі 14-ти округів

При цьому, четверо з п’яти виборців змогли правильно заповнити бюлетень, підтримавши не просто партію, а й одного кандидата з її окружного списку. Саме цей високий 80%-й показник голосування за кандидатів став ключем до «відкриття» списків, дозволивши несподівано великому числу висуванців набрати необхідні для просування вгору за списком 25% від квоти.

Цікаво, що в семи округах за межами обласного центру цей відсоток дещо вищий – тобто виборці там продемонстрували більш особистісно-орієнтоване голосування за конкретних кандидатів, а не тільки партійний бренд. Можливо, з цим частково пов’язаний і вищий відсоток недійсних бюлетенів в цих округах.

Відсоток виборців, що проголосували за кандидатів із окружних списків

Характерно, що цей відсоток практично ідентичний для виборців різних партій, що подолали бар’єр (трохи більше у «Слуги народу» і «Блоку Світличної», які за межами обласного центру отримали результати краще, ніж у Харкові).

Відсоток виборців, що проголосували за кандидатів із окружних списків (за партіями)

Таким чином, поєднання з двох факторів – зниження виборчої квоти через невисоку явку і 80% (від виборців, що дійшли), які скористалися правом проголосувати за конкретного кандидата – підвищило ймовірність «відкриття окружних списків» і зміни тієї черговості кандидатів, яку визначило партійне керівництво.

Голоси виборців vs воля партій

Очевидно, що набрати ці 25% від квоти (1188 голосів) і змінити черговість списку легше кандидатам тих партій, за які подано більше голосів. Наступна діаграма показує, що при 80%-му рівні голосування за кандидатів з окружних списків, на умовного «середнього» кандидата від «Блоку Кернеса» вже випадає більше голосів, ніж потрібно для подолання бар’єру. Як ми і показували в моделюванні перед виборами, «відкриті окружні списки» більш вірогідні для партій-лідерів, ніж для партій з результатами близько 5-10%.

Число голосів, що припадає на «середнього кандидата» з окружного списку (за партіями)

За результатами голосування, з 120-ти кандидатів, які пройшли (на цьому етапі ми не враховуємо можливі рокіровки через відмови від мандатів), одразу 72 набрали більше 25% від виборчої квоти «персональних голосів». Найбільше їх в «Блоці Кернеса» – 32, найменше в «Європейської солідарності» – 5.

Число кандидатів, які пройшли і набрали 25% від квоти (за партіями)

При цьому найчастіше такі кандидати вже були розташовані на високих позиціях в окружних списках, тобто подолання ними персонального бар’єру не змінювало стартової черговості списку. А ось у 24-х випадках (рівно 20% від 120-ти мандатів облради) кандидатам, які спочатку були поставлені партією на «непрохідні місця», вдалося за допомогою своїх «персональних голосів» змінити черговість списку і пройти до ради.

Кандидати, які були на «непрохідних» місцях, але здобули 25% квоти та пройшли

Крім 72-х кандидатів, які набрали 25% від квоти і пройшли до ради, були і випадки, коли подолання цього бар’єру все одно не означало проходження, оскільки партії в цьому окрузі випадала недостатня кількість мандатів. Подібних випадків було 23, але чотирьом таким кандидатам пощастило пройти за єдиними списками.

Кандидати, які набрали 25% квоти, але не пройшли

На завершення слід підкреслити, що всі наведені розрахунки досліджують саме результати голосування за новою системою, а не факти підсумкової реєстрації депутатами. Випадки відмови від мандатів (добровільної – через паралельного обрання на іншу посаду, або «добровільно-примусової» – через тиск партій), які будуть відбуватися, в цих розрахунках враховані не були. Втім, принципово вони не змінюють загальної картини того, як спрацювала перша апробація Виборчого кодексу в розрізі так званої «системи відкритих списків».

Висновки

Голосування в Харківській області, з одного боку, продемонструвало досить низьку активність виборців (напевно не без впливу епідеміологічного фактору), але, з іншого – їх несподівано високий рівень розуміння правил заповнення бюлетеня і бажання скористатися своїм голосом за конкретного кандидата. Приблизно кожен п’ятий виборець, що прийшов на дільницю, обмежився підтримкою партії, тоді як 80% вписали номер одного з кандидатів окружного списку цієї партії. Відсоток недійсних бюлетенів (близько 5,5%) – також істотно нижчий, ніж цього можна було очікувати з урахуванням першого досвіду апробації виборчої системи.

Така позиція виборців, по суті, дала шанс на «відкриття» списків. Невисока (щодо прогнозів) виборча квота дозволила багатьом кандидатам подолати бар’єр «персональних голосів» і розраховувати на зміну черговості окружного списку. 24 кандидати (20% від складу облради), спочатку поставлені партіями на «непрохідні місця», зуміли переміститися на «прохідні», завдяки своїм «персональним голосам». Всього ж 72 кандидати, які за результатами голосування пройшли до ради (60%), набрали голосів за себе більше, ніж 25% від квоти – щоправда, більшість з них і так розташовувалися на високих позиціях в окружних списках своїх партій.

Співвідношення кандидатів, які пройшли по окружним і єдиним списками – 2 до 1 (80 і 40 кандидатів відповідно). І непереконливі показники «персональних голосів» більшості тих, що пройшли за єдиними списками, актуалізують питання (не)справедливості розподілу мандатів, отриманих партіями. За великим рахунком, щоб на базі діючої моделі зробити дійсно чесну конкурентну систему «відкритих списків», досить двох принципових змін.

По-перше, прибрати бар’єр у вигляді «25% від квоти» (стаття 259) – в кожному окружному списку черговість повинна формуватися в порядку зменшення набраних кандидатами голосів, без всяких додаткових умов. По-друге, прибрати єдині списки, на які зараз випала третина мандатів, і на черговість у яких виборці не можуть вплинути.

За чинною системою серед єдиних списків розподіляються «залишкові мандати», які з’являються через те, що всі округлення на рівні окружних списків робляться в меншу сторону. Тобто, наприклад, якщо арифметично партія отримала в окрузі N = 1,99 мандати – з окружного списку міг пройти тільки один кандидат, а залишок у вигляді 0,99 мандати діставався єдиному списку. Тому, скасування єдиних списків потрібно поєднати зі скасуванням норми про округлення в меншу сторону на рівні округів.

Чому партійним керівникам невигідна чиста система «відкритих списків», якої можна досягти на базі діючої двома описаними вище штрихами? Це б’є по традиційній схемі продажу «прохідних місць» тим чи іншим кандидатам. Власне, це єдиний аргумент, який поки переважує навіть те, що при чистій системі «відкритих списків» самі партії могли б розраховувати на збільшення своїх результатів. Досить порівняти, скільки голосів в партійну скарбничку приносять середньостатистичні кандидат, що пройшли за окружним  та єдиним списками. Проте, поки цей раціональний для партій аргумент залишається проігнорованим, а діюча система, хоч і спрацювала на рівні обласної ради краще, ніж можна було припустити, в реальності ще дуже далека від поняття «відкритих списків» і внутрішньопартійної конкуренції з рівними можливостями для кандидатів.

Антон Авксентьєв, кандидат політичних наук,

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».