Суспільне мовлення в Україні: завдання та модель для інформаційного напрямку реінтеграції | АНАЛIТИЧНИЙ ЦЕНТР «ОБСЕРВАТОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ»

Суспільне мовлення в Україні: завдання та модель для інформаційного напрямку реінтеграції

Вирішення ключових завдань реінтеграції перебуває у тісному взаємозв’язку із становленням суспільних ЗМІ в якості інструмента масової громадянської освіти. Існуючий контент загальнонаціональних телеканалів не сприяє вирішенню завдань реінтеграції тимчасово окупованих територій, у цілому, та формуванню громадянської ідентичності, зокрема. Тому саме суспільне мовлення, що функціонує згідно принципів, запроваджених у демократичних країнах, має просувати в Україні демократичні цінності і формувати інформаційне підґрунтя для реінтеграції.

Суспільне мовлення вже запустили. Наскільки його модель відповідає тим принципам і стандартам, які забезпечують ефективне функціонування громадських каналів у демократичних державах? Чи здатне суспільне мовлення сприяти вирішенню завдань з забезпечення свободи інформації, поширення демократичних цінностей та виховання громадянської ідентичності у процесі реінтеграції? Відповіді на ці питання надає порівняння базових принципів функціонування суспільного мовлення у демократичних державах та в Україні, а також, аналіз контенту суспільних телеканалів.

Роль суспільного мовлення у вирішенні завдань реінтеграції

У демократичних країнах суспільне (громадське) мовлення існує вже біля 90 років. Ідея його створення виникла у процесі пошуку дієвого механізму забезпечення свободи інформації. Зміст ідеї визначався необхідністю таких джерел інформації, які б не залежали ані від держави, ані від бізнес-структур чи «політичних підприємств», відповідали б потребам громадянського суспільства і місцевих громад. Оскільки, з точки зору забезпечення незалежності, ключовими питаннями виступають власність, управління та інформаційна політика, вони і вирішувались як першочергові. Функціонування громадського теле- і радіомовлення базується на чітких принципах, які забезпечують ефективність дійсно незалежних мовників. Їхній рівень популярності сьогодні у багатьох країнах значно вищий, ніж інших ЗМІ.

Головні завдання суспільного мовлення в демократичних країнах полягають:

  • у відтворенні в свідомості громадян демократичних цінностей;
  • у забезпеченні противаги в інформаційному просторі приватним медіа;
  • в функціонуванні постійно діючої громадської платформи для обговорення нагальних проблем суспільства і шляхів їх вирішення.

Ці завдання актуальні й для України, однак, потребують деяких уточнень. Якщо у демократичних країнах мова йде про відтворення демократичних цінностей, які вже сформовані певною мірою на генетичному рівні, то у нашій ситуації необхідне роз’яснення і прищеплення цих цінностей, перетворення їх на життєві норми і принципи. У демократичних країнах система громадянських цінностей є сталим підґрунтям громадянської ідентичності. В Україні маємо вирішувати паралельно два завдання: формування модерної системи цінностей і виховання на її підґрунті громадянської ідентичності. Тобто, масштаби мети і завдань значно більші.

У своєму останньому звіті всесвітня організація «Репортери без кордонів» акцентує увагу на зростанні загроз для свободи інформації навіть у тих країнах, які вважаються взірцем демократії. В Україні ця проблема відчувається особливо гостро. У 2017 році Україна посіла 102 місце у рейтингу, складеному організацією «Репортери без кордонів». На сегментованій за результатами дослідження карті наша держава позначена помаранчевим кольором. Відтінок ближчий до червоного. Червоний колір, як відомо, сигналізує про високий рівень небезпеки. У нашому випадку насиченість червоними тонами вказує на фактичне знаходження на межі «стоп свобода інформації». Хоча порівняно з рейтингом 2016 року Україна піднялася на 5 сходинок, це не означає покращення ситуації із свободою медіа. Як зазначається у звіті, в абсолютних показниках вона стала ще гіршою. Підвищення в рейтингу відбулося на фоні інших країнах, в яких рівень загроз і несвободи ще вищий. Тому ці відносні показники не варто розцінювати як свідчення реальних позитивних зрушень. «Репортери без кордонів» відмітили також головні проблеми українських ЗМІ: жорстка хватка олігархів та редакційна залежність. Суспільне мовлення, створене на відповідних принципах, може значною мірою сприяти вирішенню цих проблем.

Результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Детектор медіа» з 3 по 12 грудня 2016 року демонструють зниження впродовж року рівня довіри до українських телеканалів з 50% до 40,4%. Все більше громадян вказують на утиски ЗМІ з боку влади: 16,2% повністю згодні, що в Україні відбувається наступ на свободу слова, а 32,2% – скоріше згодні Тож фактично половина громадян не сприймають українські ЗМІ як незалежні від влади. Це одна із причин зниження рівня довіри до них. Можна констатувати і збільшення кількості співвітчизників, які у приватних розмовах вказують на вкрай низьку якість телевізійного контенту, його соціально-депресивний, політично і соціально поляризуючий характер. Це також стає причиною падіння довіри і навіть відмови від перегляду програм більшості загальнонаціональних приватних телеканалів. Тож саме суспільні мовники мають не лише створити конкурентний простір, а й зайняти значну нішу на інформаційному ринку, забезпечити собі високий рівень довіри громадян.

У демократичних країнах система базових цінностей і принципів виступає не тільки основою громадянської ідентичності, а й консенсусною платформою для вирішення суспільних проблем і протиріч. Якщо громадяни живуть за принципом верховенства закону і сприймають тільки легальний примус, то вони не схильні шукати позазаконні шляхи вирішення проблем чи позитивно сприймати «політично доцільний» примус. Якщо у структурі політичної культури домінує стійке переконання у необхідності постійно впливати на владу і контролювати її, то суспільство не покладає надії на «месію», а шукає механізми впливу через інститути громадянського суспільства. Тому на платформах, наданих суспільними мовниками, йдуть дискусії з пошуку шляхів вирішення конкретних проблем на основі загальновизнаних норм і принципів. В українському суспільстві не сформована система цінностей, сумісна із демократичним режимом, відсутня згода хоча б стосовно ключових внутрішньо- і зовнішньополітичних векторів. За таких умов пошук прийнятних рішень значно ускладнюється, а на суспільне мовлення знову лягає подвійне навантаження.

Головні завдання суспільного мовлення в Україні для вирішення проблем реінтеграції можна визначити у такому порядку:

  • Становлення в якості незалежного від держави і політичних бізнес-структур мовника, який формує простір для свободи інформації;
  • Функціонування в якості інструмента громадянської освіти, виховання громадянської культури і формування громадянської ідентичності.
  • Створення діалогового майданчика для пошуку суспільного консенсусу з важливих для держави і суспільства проблем: внутрішньої і зовнішньої політики держави (бо це важливий фактор впливу на регіональні ідентичності, що ускладнює формування громадянської ідентичності); пошуку компромісів щодо шляхів і засобів реінтеграції окупованих територій (бо сьогодні такі відсутні) та вирішення інших проблем.
  • Формування кардинально нового інформаційного дискурсу. У контексті вирішення завдань реінтеграції це означає: сприяти осмисленню сучасної ситуації; продукувати нові смисли, зокрема і стосовно спільного майбутнього, наповнювати їх реальним змістом; сприяти виробленню суспільно прийнятних компромісів для реалізації проекту спільного майбутнього. Тобто, суспільні мовники мають створити не лише громадський, а й інтелектуальний діалоговий майданчик.

Формування принципово нового інформаційного дискурсу. У контексті вирішення завдань реінтеграції це означає: сприяти осмисленню існуючої ситуації; продукувати нові смисли, зокрема і стосовно спільного майбутнього, наповнювати їх реальним змістом; сприяти виробленню суспільно прийнятних компромісів для реалізації проекту спільного майбутнього. Тобто, суспільні мовники мають створити не лише громадський, а й інтелектуальний діалоговий майданчик.

Інформаційна політика для реалізації головних завдань суспільного мовлення

Усі вищеназвані завдання суспільного мовлення так чи інакше відображають і його ключову місію у демократичному суспільстві. Різниця у тому, що в Україні на загальнодемократичні цілі накладаються специфічні проблеми, зумовлені потребами формування модерної системи цінностей і одночасного об’єднання суспільства на підґрунті цих цінностей. Тому аналіз завдань, які ставлять перед собою суспільні мовники у демократичних країнах, принципів їх реалізації дає можливість визначити підґрунтя ефективності моделей, які пройшли випробування часом. Порівняння цілей та організаційних засад функціонування суспільного мовлення в Україні із моделями в демократичних країнах дозволяє виявити міру реалізації визначених завдань та невідповідності, які унеможливлюють ефективне функціонування суспільних мовників.

На прикладі британського ВВС, норвезького NRK та датських загальнонаціональних каналів TV2 і DR1 можна позначити завдання, які ставлять перед собою суспільні мовники, у порядку пріоритетності:

  • Розвиток громадянського суспільства. Тому на громадських каналах представляються і обговорюються проекти громадських організацій, гостями студій найчастіше стають громадські активісти. Найбільш поширений формат програм – громадські дискусії.
  • Поширення знань і пропагування освіти. Тому фактично половину ефірного часу займають освітні програми. Левову частку становлять громадянські освітні програми для дорослих і дітей, оскільки вони орієнтовані на вирішення кількох завдань.
  • Сприяння розвитку культури і творчості. Для реалізації цього завдання, як правило, створені окремі канали.
  • Представлення в інформаційному просторі усієї країни її регіональних, національних та культурних спільнот. Це завдання безпосередньо стосується зміцнення громадянської ідентичності, формування у мешканців різних регіонів відчуття спільної участі у забезпеченні прогресу своєї країни, відчуття спільності за наявності різноманітності.
  • Презентація своєї країни світові, а світу – своїй країні. Суспільні мовники «дивляться на країну і світ» очима громадян, а не політиків чи бізнесменів, які переслідують власні корисливі цілі.

Фактично, ці ж завдання у різних інтерпретаціях сформульовані й іншими європейськими суспільними мовниками. Найкраще свідчення ефективності інформаційної політики, що забезпечує їх реалізацію – частка інформаційного ринку, яку займають суспільні телеканали: 56,4% – в Ісландії, 44,7% – у ФРН, 43,2% – у Великій Британії, 41,9% – у Фінляндії, 41,3 – у Норвегії. Більшість країн Східної Європи, зокрема і Польща, у процесі створення суспільних мовників взяли за основу стандарти ВВС. Вочевидь, це стало однією із передумов ефективності інформаційної політики, зростання популярності телеканалів і завоювання значної долі інформаційного ринку. У Польщі ця частка подолала позначку 30 %.

Навіть не надто прискіпливий погляд на інформаційну політику українського суспільного мовника крізь призму визначених завдань виявляє низку кардинальних розбіжностей, внаслідок яких суспільне мовлення не можна поки що таким вважати де-факто. Аналіз програм телеканалу «UA:Перший» показує, що значну частину ефірного часу займають телесеріали, мультсеріали, документальні серіали. Звісно, є випуски новин, актуальні інтерв’ю, тому інформативну функцію канал певною мірою виконує. Громадські дискусії, освітні програми, які займають «левову частку» часу на суспільних каналах у розвинутих країнах, відсутні і навіть не планувались. Генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія ще до початку мовлення зазначав, що перший телеканал буде інформаційним, а другий – аналітичним. Тож у плані інформованості і розваг канал, вочевидь, має певну корисність, а у вирішенні проблем розвитку громадянського суспільства, політико-правової освіти та формування громадянської свідомості й ідентичності не допомагає. Завдання реінтеграції через програмну політику каналу не реалізуються. Набір і зміст програм не відповідає призначенню суспільного каналу.

З наведеного переліку завдань, які ставлять перед собою суспільні мовники у європейських країнах, в Україні найбільшою мірою реалізується третє. На телеканалі «UA:Культура» виходять програми, які знайомлять глядача із новинами культури, розповідають про розвиток культури і мистецтва у різні періоди. Присутні також документальні фільми та програми, присвячені видатним особистостям, зокрема і борцям за права людини, українським дисидентам та ін. Це, звичайно, опосередковано впливає на формування певних ідеалів та цінностей, історичних і політичних оцінок. Однак цього замало, та й програмам не вистачає системності, аби ефект опосередкованого впливу посилювався.

Програмна політика телеканалу «UA:Крим» орієнтована, окрім новин, розваг, культури і епізодичної аналітики, ще й на висвітлення подій в окупованому Криму та перегортання сторінок історії Криму, яким до окупації увага не приділялась. Звичайно, це перекидає певний місток з материка на півострів, збагачує глядачів певними знаннями та спонукає ставити питання, над якими раніше не замислювались. У деяких програмах, зокрема «Війна і мир», автори піднімають питання передумов окупації, адекватності/неадекватності дій влади і силових структур під час захоплення та інші. Однак суспільний діалог про ставлення до проблем окупованого Криму, про стратегію деокупації поки що не розгортається. Тобто, через інформаційну політику каналу певною мірою реалізуються завдання стосовно сприяння розвитку культури та представлення регіональних, національних і культурних спільнот, заповнення деяких прогалин у історичних знаннях. Частково закладаються основи для розгортання громадського діалогу. Однак загалом програмна політика каналу поки що мало сприяє вирішенню завдань по інформаційній підтримці реінтеграції.

Принципи функціонування суспільного мовлення в демократичних країнах

Ефективна інформаційна політика європейських мовників, завдяки якій вони завоювали і утримують великий сегмент інформаційного ринку, стала також результатом впровадження відповідних принципів функціонування. Можна визначити найбільш важливі стандарти, яких дотримуються суспільні мовники у європейських країнах:

  • Суспільне мовлення запроваджується за ініціативою членів суспільства, а не влади.
  • Не потребує спеціальних законів для запровадження та регулювання.
  • Канали не належать державі, не фінансуються державою.
  • Джерела надходження коштів: передплата за користування (абонплата); кошти від приватного сектору (як засіб зміцнення репутації, демонстрація соціальної відповідальності); реклама, окрім політичної; гранти. Абонплата не висока: у ФРН – до 20 євро, у Польщі – 18,5 злотих, у Великобританії – 12 фунтів. У рідкісних випадках функціонує трикомпонентна схема фінансування: абонплата і пожертви; реклама; надходження із держбюджету. Суто бюджетне фінансування відсутнє.
  • Вся інформація про надходження і витрати коштів публічна, розміщується на сайтах компаній.
  • Незаполітизована програмна політика, деполітизована наглядова рада.
  • Управління здійснює представницький орган, який формується з авторитетних у суспільстві людей: політиків, визнаних фахівців у різних галузях і громадських активістів. Запроваджений принцип квотування участі в управлінні, що забезпечує незалежність і неупередженість
  • У більшості компаній впроваджена посада омбудсмена – громадського представника, який виконує місію «внутрішнього критика». Він обробляє коментарі від глядачів, сам дає фахове висвітлення подій. Його діяльність – один із головних засобів забезпечення незаполітизованої програмної політики. Також вона сприяє підтриманню високого рівня довіри до каналу.
  • Дотримання принципу незаангажованості при висвітленні політичних подій.
  • Неучасть у політичних та виборчих PR-акціях.

Головна продукція – новини, аналітика, освітні, культурні, громадські дискусійні програми у різних форматах.

Суспільне мовлення в Україні: нова форма залежності

Україна взяла зобов’язання перед Радою Європи та Європейським Союзом щодо створення суспільного мовлення. Відповідно, ключову роль у цьому процесі взяла на себе держава. Однак із 2014 року активізувались обговорення основних засад створення і принципів функціонування суспільного мовлення. Так за підсумками Міжнародної  конференції та низки експертних дискусій можна виділити рекомендації, впровадження яких, на думку фахівців, мало б сприяти становленню ефективного та політично незаангажованого суспільного мовлення. Серед пріоритетів визначались: обмеження політичних впливів у наглядовій раді та створення для координації дій робочої групи із залученням експертів і громадськості. Щодо системи фінансування пропонувалося передбачити законом можливість запровадження абонплати та  поширення на суспільне мовлення рекламних квот. Важливі рекомендації у галузі програмної політики стосувалися і визначення частки регіонального контенту та створення сприятливих умов для мовлення громад. По суті, більшість рекомендацій так чи інакше відображали ті ключові принципи, які забезпечують ефективне функціонування суспільних мовників у демократичних країнах.

7 квітня 2015 року в Україні, згідно взятого зобов’язання, запустили суспільне мовлення. Оскільки головним ініціатором і виконавцем проекту виступила держава, це вже порушує перший із вищезгаданих принципів. Крім того, згідно Закону про «Про внесення змін до деяких законів України щодо Суспільного телебачення і радіомовлення України», суспільне телебачення і радіомовлення України легалізоване у формі публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України». При цьому, 100% акцій належить державі. Що є порушенням наступних двох принципів. До того ж виникають, як мінімум, два питання: про публічне акціонерне товариство і належність державі 100% акцій; про незалежність мовника і журналістів від влади у такій ситуації.

Бюджет суспільного мовлення, згідно з Законом «Про Суспільне телебачення і радіомовлення в Україні», становить 0,2% видатків загального фонду Державного бюджету. Чи діє в інформаційному просторі добре знайоме правило: «хто платить, той і музику замовляє»? Вочевидь так, і значно більше, ніж у інших сферах. То чи може бути політично незаангажованим канал, який повністю фінансується із державного бюджету? Чи можуть журналісти, які отримують заробітну плату від держави, бути підзвітними лише громадянам? Досвід демократичних країн, вироблений десятиліттями і поширюваний у «нових демократіях», вказує на фінансову незалежність від держави як на головну передумову політичної незаангажованості. Громадяни, які усвідомлюють цінність свободи інформації, готові за неї платити. Саме це робить суспільні канали незалежними від влади. В Україні вищезгаданий закон цього не передбачає, хоча фахівці неодноразово наголошували на необхідності передбачити можливість поступового впровадження абонплати.

Результати дослідження, яке провели Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології з 23 жовтня по 5 листопада 2017 року, показали, що протягом останнього місяця суспільні телеканали дивилися 46% українців. Найбільший перегляд у телеканалу «UA:Перший» – 32%. Обласні суспільні телеканали дивились 13% респондентів. Такі показники вказують на значний конкурентний потенціал суспільного мовника. У ситуації стрімкого падіння рівня довіри до приватних телеканалів, їхньої нездатності до забезпечення інформаційної підтримки процесу реінтеграції, саме суспільні телеканали мають усі шанси значно збільшити свою частку на інформаційному ринку, відігравати ключову роль у реалізації стратегії інформаційної реінтеграції. 29% респондентів готові платити до 10 грн. на місяць за можливість дивитися чи слухати неупереджені новини та аналітику на каналах суспільного мовлення. Той факт, що майже третина українців згодні платити, вказує на зростання рівня усвідомлення того, що за об’єктивну інформацію для суспільства сплачувати має саме суспільство. Звичайно, плата у розмірі 10 грн. у сьогоднішніх умовах не виглядає достатньою. Однак за умови нарощування контенту, притаманного суспільним мовникам, та ще й цікавого для глядача, останній буде швидко переключатись на перегляд суспільних телеканалів. Водночас зростатиме і готовність глядачів сплачувати.

Поки ж що на державному фінансуванні наполягають деякі експерти. Присутній і міжнародний тиск. Вимоги ЄС щодо виділення, згідно закону, не менше 0,2% ВВП на діяльність суспільного мовлення, а також, стосовно його становлення як дійсно незалежного від держави, неодноразово озвучував Глава Представництва ЄС в Україні Х’юг Мінгареллі. З подібним проханням про фінансування звертались до представників вищих інститутів влади України і посли США, Канади, Великобританії, ФРН, Франції та інших європейських країн. Однак такі заяви і звернення, вочевидь, не варто розцінювати як прояв віри у те, що за державного фінансування та в умовах олігархічної системи в Україні  суспільне мовлення дійсно стане незалежним від держави. Скоріше, мова йде про тиск для виконання норми закону, бо гострота цієї проблеми очевидна. Оскільки на сьогодні інших джерел фінансування для суспільного мовлення не передбачено, то необхідно вимагати хоча б бюджетних коштів. При цьому, варто усвідомлювати, що при повному державному фінансуванні дійсно незалежного суспільного мовлення не буде.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» до Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України «НСТУ» входять по одному представнику від депутатських фракцій і груп Верховної Ради України поточного скликання та дев’ять членів від громадських об’єднань і асоціацій, основним видом діяльності яких є діяльність у сферах освіти та науки, забезпечення прав національних меншин, фізичного виховання та спорту, журналістики, у правозахисній, у творчій, захисту інтересів дітей та молоді, місцевого самоврядування, захисту прав осіб з особливими потребами. Формально це відповідає логіці формування аналогічних органів суспільних мовників у демократичних країнах. Але там ця логіка має прямий вихід на набір і зміст програм суспільних мовників. У нашому випадку це не простежується.

Суспільне мовлення як сегмент інформаційного ринку: на прикладі Японії

Японський «ринок» інформаційної продукції обраний у якості прикладу через наявність особливостей, що дозволяють провести деякі паралелі з Україною:

  • Держава виступила одним із ініціаторів впровадження суспільного мовлення.
  • Суспільному мовленню відводилась ключова роль у поширенні в суспільстві демократичних цінностей, які на тому етапі були чужими для японців.

У Японії місцеві ідентичності гармонійно співіснують із громадянською при безумовній пріоритетності другої. Далеко не останню роль у цьому відіграють канали суспільного мовника.

Твердження про належність сучасної Японії до клуба демократичних країн у нас не викликає заперечень. При цьому її політична система дуже відрізняється від західних. Відповідно, «інформаційний ринок»  цілком відображає особливості «політичного ринку» і його сегментацію. В Японії зберігається традиційний розподіл сфер політичного впливу, побудований на родовій ієрархії, тому говорити про політичний ринок у європейському розумінні не можливо. «Інформаційний ринок» також розділений на сфери впливу ЗМІ. У східній частині домінуючими стали ЗМІ Токійської групи, у західній – Осакської. Тут також можна проводити деякі паралелі з Україною. Звичайно, з урахуванням різного характеру розподілу. Відмінності у змісті програм ЗМІ та інформаційних повідомлень зумовлені різним рівнем економічного розвитку префектур Тихоокеанського побережжя та префектур, що виходять до Японського моря, а також, інтересами груп політичного впливу. Однак суспільний мовник реалізує стратегію пріоритетності громадянського над регіональним.

Суспільний мовник – корпорація «Ен-Ейч-Кей» має сьогодні найбільш розгалужену радіомовну та телевізійну сітку. Вищий орган – Рада директорів, до складу якої входять 12 членів, призначених прем’єр-міністром за згоди обох палат парламенту. 8 членів Ради директорів представляють інтереси кожного регіону; 4 – вибираються із людей, найбільш авторитетних у галузях освіти, науки, культури, економіки. Такий принцип формування керівного органу чітко відображає традиційне для японців прагнення до забезпечення авторитету та їхнє уявлення про демократичні принципи представництва інтересів. Ради по радіо- і телепрограмах, до яких входять кваліфіковані фахівці, збираються раз на місяць і розробляють пропозиції щодо змісту програм на найближчий період. Громадянські освітні програми спрямовані на відтворення рис «японської національної унікальності» та на формування уявлення японців про себе як «носіїв демократичних цінностей». Інші освітні програми охоплюють ті галузі знань, розвиток яких важливий для держави і суспільства.

Контент вказує на пріоритети інформаційної політики. Мовлення корпорації складається із двох програмних напрямків – загального і освітнього. Із 168 годин на тиждень загального – близько 40% часу займають новини, 24,5%  –  культура, 24% – розважальні програми, 11% – освітні. Із 165 годин 53 хвилин освітнього мовлення 81,1% програм присвячені освіті, 16,3% – культурі, 2,6% – новинам. За сумою обох програмних напрямків переважають освітні і культурні програми, що відповідає уявленням японців про себе як про освічену націю. Для забезпечення фінансової незалежності кампанії від бізнес-структур, їй заборонена рекламна діяльність, а із власників телевізорів згідно контракту береться плата за перегляд програм.

Досвід функціонування суспільного мовника в Японії демонструє:

  • гармонійне поєднання регіональних та загальнонаціональних аспектів при подачі інформації;
  • домінуюче прагнення до зміцнення політичної єдності нації за наявності чітко розподілених сфер впливу;
  • залежність принципів інформаційної політики та формування контенту від стратегічних цілей держави і суспільства.

Всі ці питання  актуальні для розвитку українського суспільного мовлення, а японський досвід їх ефективного вирішення заслуговує на увагу.

Висновки

Реінтеграція вимагає ціннісного підґрунтя, яке повинні складати цінності сучасного демократичного суспільства. Шлях до його формування – широка громадянська освіта і виховання на підконтрольній і непідконтрольних територіях. Одним з головних інструментів освіти має стати суспільне мовлення. Для непідконтрольних територій, при забезпеченні ретрансляції, воно може бути єдиним дієвим каналом трансляції демократичних цінностей. Для цього суспільне мовлення має відповідати моделі і принципам, впровадженим в демократичних державах.

Суспільне мовлення в Україні в сучасному вигляді не може стати противагою олігархічним каналам і бути незалежним від влади. Ключова причина полягає у фактично державній власності на нього і державному фінансуванні. Така практика не присутня в демократичних країнах. За умови державного фінансування, суспільний мовник стає доповненням до приватних олігархічних. Різниця лише у тому, що він фінансується платниками податків. Крім того, за державного фінансування зберігається малоефективний менеджмент, слабка мотивація до розвитку.

Можна наводити безліч причин неможливості впровадження абонплати – збідніння суспільства, психологічна неготовність та інші. Але доки суспільство не усвідомить цінність свободи інформації, справжнього суспільного мовлення не буде.

При розробці нормативної бази були проігноровані або закладені суто формально головні принципи, які гарантують незалежність суспільного мовника та політичну незаангажованість інформаційної політики. Тому місія, притаманна суспільним мовникам у демократичних країнах, в Україні не може реалізуватися повною мірою.

У плані вирішення ключових завдань реінтеграції роль суспільного мовника мінімальна. Контент телеканалів «UA:Культура» та «UA:Крим» певною мірою сприяє збагаченню знань про культурну багатоманітність та історію України. На телеканалі «UA:Крим» простежуються намагання створення діалогового майданчика для обговорення, поки що у вузькому колі, проблем окупованого Криму. Програмне наповнення телеканалу «UA:Перший» найбільш далеке як від контенту суспільного, так і від інформаційного забезпечення процесу реінтеграції.

Головні складові, що визначають інформаційну політику суспільних мовників у демократичних країнах – програми, спрямовані на розвиток громадянського суспільства, громадянську освіту і виховання громадянської культури, формування громадського діалогу, – поки що не присутні в контенті українського мовника.

Рекомендації

Першими необхідними кроками на шляху до участі суспільного мовника у вирішенні завдань інформаційної реінтеграції мають бути:

  • Становлення мовника як суспільного по суті, а не за назвою. Це передбачає перехід до принципів функціонування, закладених у демократичних країнах.
  • Формування на суспільних каналах спеціального реінтеграційного контенту. Його специфіку мають визначати державна стратегія реінтеграції та стратегія інформаційної реінтеграції. Завдання суспільного мовника – забезпечити реалізацію освітнього, культурного та інших векторів інформаційної стратегії, організувати громадський діалог щодо стратегії реінтеграції.
  • Забезпечення ретрансляції суспільних каналів на непідконтрольні території.

Для становлення незалежного від держави суспільного мовлення необхідні наступні дії:

  • Відхід від фактично державної власності і державного фінансування. Це вказує на необхідність розробки нового механізму фінансування, який включає впровадження абонплати та розробку бізнес-проекту для отримання коштів від реклами. Найбільш оптимальною виглядає трикомпонентна схема фінансування, яка передбачає: наявність абонплати та можливість отримувати пожертви, однак, з чітко встановленими обмеженнями; доходи від реклами, при цьому, мають бути встановлені заборони щодо окремих видів реклами, передусім, політичної; надходження із держбюджету. Інформація про надходження і витрати коштів має бути публічною.
  • Перехід від моделі управління каналом як державними підприємством до моделі управління соціально орієнтованою і соціально відповідальною бізнес-структурою.
  • Зміна мети і ціннісних засад функціонування суспільного мовлення. Перше означає перехід від служіння владі за гроші платників податків до служіння суспільству за кошти від внесків громадян і прибутки каналу. Друге – орієнтацію на оздоровлення інформаційного простору через створення необхідних умов для свободи інформації; на створення майданчика для загальнонаціонального громадянського діалогу; на формування громадянської ідентичності та культури громадянськості шляхом просвітництва й освіти, що здійснюються через ЗМІ.
  • По суті, суспільний мовник має стати головним інститутом громадянського суспільства у інформаційній галузі, діяльність якого спрямована на підтримку і розвиток інших інститутів.

Фахівцям медійної сфери варто активніше долучатись до пояснення громадянам суті суспільного мовлення, до удосконалення його моделі на підґрунті тих принципів, згідно яких функціонують суспільні мовники у демократичних країнах.

На суспільних каналах значна частина ефірного часу має відводитись на освітні програми. З огляду на ті завдання, які стоять перед Україною стосовно виховання громадянина, реінтеграції непідконтрольних територій та формування політичної нації, на кожному телеканалі необхідний запуск циклів освітніх програм –  громадянських, політичних, правових, історичних, культурологічних.

Світлана Топалова, Олена Українець

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Опубліковано на інформаційно-аналітичному порталі «Хвиля»