Маніпуляції в публічній українській політиці: TOP-10 типових технік | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Маніпуляції в публічній українській політиці: TOP-10 типових технік

У політичному дискурсі будь-якої країни значне місце займають маніпуляції. Їх постійно відтворюють самі політики, журналісти, експерти. Об’єктом, на який спрямовані маніпуляції, найчастіше є виборці, поведінку і політичні установки котрих програмуються за допомогою спеціальних технік. При цьому маніпуляція – це завжди прихований вплив, адже як тільки вона викривається, то призводить до діаметрально протилежного ефекту.

У цій темі безліч цікавих сюжетів, але далі мова піде про деякі приклади типових маніпуляційних технік, які використовуються в українській публічній політиці. Слід зробити попереднє зауваження про розмежування категорій «обман» і «маніпуляція». Так звані «фейки», якими переповнено інформаційний простір України, в рамках цієї статті не розглядаються.

На відміну від них, маніпуляція – це не брехня, але специфічна подача правди. Власне, специфіка полягає в тому, що правда подається не комплексно, а частково і однобоко, із замовчуванням всіх «незручних» фактів. З «фейками», ймовірно, боротися простіше – їх хоча б принципово можна спростувати. А ось маніпуляції генерують у об’єкта заангажовані висновки на основі правдивої інформації. З безлічі інтерпретацій фактажу маніпулятор підводить свою мішень тільки до однієї, вигідною йому самому. Нижче техніки маніпулювання проілюстровані прикладами з нашої політичної повсякденності. Щоб уникнути звинувачень в «маніпуляції при підборі маніпуляторів» представлені кейси у виконанні і влади, і опозиції.

Слова і смисли

«Персоналізація ідей». Одним із найпопулярніших маніпуляційних механізмів є підміна предмета обговорення – відхід від суті ідей до їх носіїв. Найчастіше подібна техніка передбачає «апеляцію до авторитету» або навпаки – «дискредитацію контравторітетом».

В якості ілюстрації першої моделі можна розглянути тезу чинного міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова з резонансного блогу про презумпцію правоти поліцейських. «Презумпція правоти поліцейського повинна працювати, як це відбувається в Німеччині, США, Великобритании, Франции, Италии, Канаді та багатьох інших країнах». Міністр персоналізує ідею, створюючи ефект причинно-наслідкових зв’язків: «приймемо презумпцію – будемо жити як в успішних країнах». При цьому в наведеному списку держав не знайшлося місця, наприклад, Північній Кореї, тому що мета полягала не в повному переліку держав з презумпцією правоти поліцейського, а створення ефекту марних очікувань за допомогою апеляції до авторитету. Схожим чином міністр намагався персоналізувати іміджево непопулярну тему нагородної зброї через образ учасниці АТО Аміни Окуєвої, яка стріляла в кілера-нападника з подарованого Аваковим пістолета.

Виступ помічника міністра внутрішніх справ, Антона Геращенко, допоможе скласти уявлення про другу модель. У своїй промові нардеп дискредитує опонентів з «Батьківщини» і «Свободи» тим, що їхня критика українського уряду відповідає інтересам Володимира Путіна. З тез «ви проти української влади» і «Кремль проти української влади» робиться висновок, що суперечить законам класичної логіки «ви – агенти Кремля». В цілому, більшість технік дискредитації контравторітетом в сучасній Україні зводяться до «Росії», «олігархів» і «регіоналів».

«Історичні паралелі». Ще досократична грецька філософія прийшла до тавтологічного, на перший погляд, твердження: «річ є те, що вона є, і не є те, що вона не є». Саме цей принцип відкидається політиками, що ставлять знак рівності між образами з минулого (персоналіями, подіями, поняттями) і сьогодення. Наприклад, на думку народного депутата Вадима Рабиновича, «пенсійна реформа робить українців кріпаками», а Президент України Петро Порошенко розцінив прагнення своїх опонентів до дострокових парламентських виборів як «отаманщину», провівши паралелі з боротьбою України за незалежність на тлі зовнішньої агресії 1917-1921 років. Ретельно підбираючи образ для зіставлення, політики програмують ставлення виборців до сьогодення. Цьому допомагає «ретроспективне прогнозування» самих громадян: «якщо А в сьогоденні = Х в минулому і Х призвело до Y, то і А призведе до Y», що змушує оцінювати сучасне по його «наслідкам у минулому», як би дивно це не звучало .

«Наведення тіні». Багато людей набагато охочіше вірять у щось приховане, ніж явне – очевидність їх насторожує, і з’являється якесь детективне бажання «докопатися до істини». Останнє часто є неможливим, і тоді людина починає домислювати, а маніпулятор – «наводити тінь» і підштовхувати об’єкт в потрібному напрямку. Наочний приклад – від політтехнолога Віктора Уколова в блозі з характерним заголовком «Тимошенко-Наливайченко (і Артеменко) пропонують розміняті Крим на Донбас?».

У лютому 2017 року народний депутат від Радикальної партії Олега Ляшка Андрій Артеменко опинився в епіцентрі скандалу через свою ідею здати Крим Росії в оренду на 50 років. Індуктивна логіка промайданного електорату природно переносить іміджевий негатив від частини (депутат від РПЛ) на ціле – «Радикальну партію Олега Ляшка». Однак на Банковій спробували перенаправити удар з ситуативних партнерів на головного опонента – Юлію Тимошенко. За основу взято правдивий факт – кілька років тому, до РПЛ і «Правого Сектора», Артеменко був у «Батьківщині». А далі йде маніпуляційне «наведення тіні» на лідера партії – «Чи не про цю ідею Юлія Володимирівна хотіла розповісті американскому президенту на відомій зустрічі з Дональдом Трампом?». Цікава деталь: на самому початку блогу політтехнолог наводить цитату Маяковського «якщо зірки запалюють, значить це комусь треба» – на нашу думку, цей «конспірологічний епіграф» покликаний з перших слів привести читача в потрібну для сприйняття кондицію.

«Гіперболізація». Втім, сама Юлія Тимошенко, зрозуміло, теж вдається до маніпулювання, як і інші українські політики. Один із традиційних прийомів – перебільшення. За основу береться одиничний правдивий факт, який подається в якості такого собі системного тренда. Наприклад, в одному зі своїх виступів лідер «Батьківщини» заявила про «початок масштабної конфіскації житла в українців», підкріпивши свою тезу одним принесеним листом від виборця. Як зрозуміти, що щось набуло ознак масштабності без звернення до статистики? Однак, як ми показуємо далі, посилання на точні цифри не тільки не є панацеєю від маніпуляцій, а й може значно їх посилювати.

Магія чисел

У монографії російського політолога Сергія Кара-Мурзи представлено серйозне теоретичне обгрунтування того, чому в процесі маніпулювання використовуються не тільки слова, а й числа, образи, звуки. Іншими словами, для фрази «цифри не брешуть» інше крилатий вислів «є брехня, нахабна брехня і статистика» буде цілком справедливою відповіддю. Це висловлювання стало епіграфом до іншої класичної роботі – книзі американського автора Дарелла Хаффа «Як брехати за допомогою статистики», яка дійсно є «must read» за обраною нами темою. Іншими словами, маніпуляції з цифрами для «розколдованого світу» і суспільств з «духом рахунку» є навіть більш актуальним сюжетом, ніж попередній «словесний».

«Заручники динаміки». Найчастіше люди використовують числа для порівнянь: самі по собі абсолютні величини – нейтральні і незрозумілі без контексту. Щоб числа «заговорили», необхідні категорії «багато / мало» і супутні «більше / менше». Розуміючи ключове значення динаміки для масового сприйняття, зацікавлені суб’єкти використовують це в своїх маніпуляціях.

Наприклад, зверніть увагу на те, як можна подати стан економіки України з 2005 по 2016 роки. Діаграма зростання ключових показників – ВВП і експорту – створює ілюзію розвитку, прогресу, покращення. І цей ефект досягається дуже просто – всі дані наводяться в національній валюті, яка за оглядовий період девальвувала на ~ 530%. Хтось зауважить абсурдність виміру експорту в нестабільній гривні, проте мішенню такої грубої маніпуляції є «пересічні українці», більшість з яких викрити прийом не зуміють.

З огляду на об’єктивні економічні реалії, опозиції легше і вигідніше апелювати до кількісних індикаторів, однак деякі її маніпуляції виглядають вкрай незграбними, а інші – абсурдними. Наприклад, інфографіка від «Опозиційного Блоку» з заголовком «Субсидії не для всіх», згідно з якою кількість сімей, які претендують на субсидії, в 2015 році зросла в 3,2 рази в порівнянні з 2014-м. Цей приклад є невдалим, адже маніпулятивна теза «раз звертаються за субсидіями – значить, жити стало гірше» частково витісняється контраргументом «раз звертаються – значить, розраховують і вірять в державну програму субсидій».

«Ефект низької бази порівняння». Ще Нікколо Макіавеллі в «Государі» радив правителям розтягувати «благі справи» в часі. А Венедикт Єрофєєв в поемі «Москва-Петушки» проникливо підкреслював: «Щоб відновити господарство, зруйноване війною, треба спочатку його зруйнувати».

Скільки подібних новин українці бачать за день? Зростає ВВП, збільшується експорт, пожвавлюється економіка – що завгодно з мінімальною позитивною динамікою вже задає потрібний ефект сприйняття. Формула таких новин вкрай проста – втім, якщо порівняти обсяги експорту не з 1-м кварталом 2016 року, а, наприклад, 2012-го, то виявиться, що не “виріс на 24,5%», а «обвалився вдвічі». І маркер «перемога» у читача переключається на «зрада» при незмінній абсолютній величині.

«Геоцентризм». Коментуючи зовнішні інформаційні приводи міжнародного рівня, політики часто посилюють «україноцентричну» установку виборців. Це призводить до інфантильного поділу іноземних політиків на «проукраїнських» і «прокремлівських» в рамках внутрішнього дискурсу, а також до недооцінки впливу зовнішніх факторів на вітчизняну економіку.

Експорт становить близько 50% від ВВП України, тому національна економіка, безумовно, залежна від світової ринкової кон’юнктури. Однак і влада, і опозиція, найчастіше, вважають за краще персоніфікувати успіхи і невдачі, нівелюючи набагато більш значущі зовнішні чинники. Через це зростання експорту на 24,5% подається як перемога уряду, а не ситуативний наслідок подорожчання руди і соняшникової олії на світовому ринку.

«Зростання при падінні». Типовий приклад подібного маніпулятивного заголовка з 2016 року: «Доля АПК в загальній структурі експорту зросла до 43%». Прочитавши заголовок, одразу припускаєш, що аграрний експорт збільшився. Однак насправді зростання частки АПК в загальній структурі експорту стало можливим незважаючи на зменшення (!) аграрного експорту – просто «обвал» у металургії виявився сильнішим. Слід визнати, що в цій статті містилися посилання на абсолютні величини і ситуація пояснювалася коректно, але сам заголовок-теза потім цитувався в соціальних мережах вже без деталізації, програмуючи викривлене розуміння ситуації.

«Узагальнюй і володарюй». Коли порівняння однотипних одиниць дає небажані результати, можна застосувати «узагальнення». Актуальний приклад з державної статистики – в таблиці представлена ​​географічна структура зовнішньої торгівлі України за 1-й квартал 2017 року. У список включені 142 країни, в які експортуються товари і послуги, або навпаки – з яких вони імпортуються в Україну. Іміджево владі невигідно підкреслювати, що незважаючи на всі події 2014-2017 років, основним торговим партнером України залишається «країна-агресор», з якою в цьому кварталі товарообіг виріс на 46%. Для цього 28 країн об’єднуються в одну категорію «ЄС» і виходить патріотичний, проєвропейський висновок: головний економічний партнер України – Європейський союз. До речі, саме узагальнення / виключення категорій (разом зі змінами їх «питомої ваги») стали основою для маніпуляцій з оновленням методології розрахунку інфляції в Україні.

«Любителі рейтингів». Рейтинги завжди містять в собі елемент гри, змагання, і тому так важливі для активізації маркерів «перемога» чи «зрада». Одна з улюблених маніпуляцій опозиції – апелювати до рейтингів, де в доларах або євро порівнюються доходи громадян в різних країнах. Теза «Українці – найбідніші в Європі, і в цьому винна влада» ілюструється розміром мінімальних або середніх зарплат і пенсій. Однак, зіставляючи офіційні (!) доходи, робити висновки про те, бідніші українці від інших європейців і який саме уряд несе за це більше відповідальності, видається некоректним. Як мінімум, слід враховувати різний рівень цін, споживчу активність і відсоток українців, які отримують зарплати нелегально. Маніпуляція досить незграбна, але часто знаходить сприятливий грунт.

Інша популярна техніка – «наведення тіні» через сусідство в рейтингу з екзотичними країнами. Актуальний приклад – заголовок «Гірше тільки в Гондурасі» до рейтингу найбезпечніших країн світу. Очевидно, що в умовах збройного конфлікту Україна не могла розраховувати на високі показники “індексу миру». Подібна подача інформації, по-перше, маніпулятивно узагальнює суть питання ( «гірше», а не «небезпечніше»), по-друге, підсилює відповідальність нинішньої української влади за весь негатив, по-третє, закріплює ефект примітивною фонетичною грою (в заголовок винесено саме Гондурас, а не, скажімо, Сирію або інші країни, що знаходяться в рейтингу нижче України).

Висновки

Маніпуляції в публічно-політичній риториці зустрічаються повсюдно, і це стосується всіх країн, а не тільки України. Можливо, одним із індикаторів на шляху демократичного розвитку держав є співвідношення в публічному просторі маніпуляцій і «фейків»: у конкурентних демократіях виникають заангажовані «варіації на тему правди», але немає місця для відвертої брехні, тоді як фейки є чимось цілком природним для закритих неконкурентних режимів. Предметом маніпуляцій можуть ставати різні знакові системи – не тільки слова, а й числа, причому другий шлях видається навіть більш перспективним через вищий «авторитет цифр» у свідомості громадянина.

Запорукою успішного маніпулювання в українській публічно-політичній риториці є не тільки багатий арсенал різних технік, а й деякі особливості об’єкта. Перш за все, на сьогоднішній день в Україні немає культури критичного мислення, а більшість громадян не в змозі раціонально і системно рефлексувати щодо політики.

За рідкісним винятком провідних університетів, ні в школах, ні у ВНЗ відповідні установки не закладаються, що підкреслює необхідність політичної та громадянської освіти, яке ні в якому разі не повинно перетворитися на інструмент «політінформаційної пропаганди». До того ж, для багатьох перебування в зоні інформаційного комфорту виступає важливою цінністю – установка «і сам обманюватися радий» підтримує внутрішню гармонію, для якої небезпечний скепсис і критичність.

Самі маніпуляції відрізняються за своїм рівнем, від чого залежить їх ефективність і охоплення. Проблема суворої наукової типологізації технік (в тому числі, і по їх «рівню) залишається актуальною для подальших досліджень, однак навіть у першому наближенні ми оцінюємо маніпуляції як незграбні або навпаки, тонкі, в яких складніше виявити підступ. Було б наївно припускати, що українська політика може позбутися маніпуляцій, але в той же час їх «еволюція» буде паралельним процесом із вихованням свідомого електорату і поліпшенням якості політичних еліт.

Першочерговим в цьому алгоритмі виступає саме робота з виборцем, якому для початку слід пояснити, як їм маніпулюють і яка особисто його втрачена вигода від цього процесу. Під «нового виборця» доведеться підлаштовуватися конкуруючим політикам, підвищуючи рівень дискурсу і відповідних маніпуляцій. Основне навантаження в цьому питанні лягає на громадянське суспільство, адже як показала практика, діючі еліти в змінах не зацікавлені.

Рекомендації

  1. В Україні вже працюють громадські організації, що займаються проблемами маніпуляцій і фейків в публічно-політичному просторі. Однак, на нашу думку, відсоток українських громадян, знайомих з їх роботою – а це і є індикатор ефективності – незначний. Його збільшенню можуть посприяти як кількісне зростання організацій і їх фінансування, так і пошук нових комунікаційних майданчиків (youtube-каналу, соціальних мереж і програми на «Громадському ТБ» – недостатньо).
  2. На даний момент держава, по суті, ігнорує переповненість національного інформаційного простору низькопробними маніпуляціями, фейками і, як наслідок, тотальний популізм в дискурсі. На рівні міністерства інформаційної політики питання, скоріше, ставиться так: «які маніпуляційні техніки могли б допомогти діючому режиму ефективно відтворюватися в умовах зовнішніх і внутрішніх викликів?». А варто було б перейти до альтернативної постановки: «як підвищити рівень української публічної політики, позбавивши її від незграбних маніпуляцій?».
  3. Представник правлячого режиму виявляється перед дилемою: в амплуа політика він розуміє, що зміни йому невигідні, а в якості державного діяча – що вони життєво необхідні для майбутнього України. Не виховавши критично мислячого, вимогливого, особисто відповідального і раціонального виборця, держава не вирветься із замкнутого кола бідності. Для більшості політиків сприяти цьому – значить створювати собі зайві проблеми. Однак політикам, які вважають себе розумнішими і талановитішими за своїх конкурентів, підвищення планки публічної риторики тільки на руку. Тобто принципово можливий вихід з представленої дилеми на основі раціонально-егоїстичних, а не наївно-альтруїстичних установок.
  4. Саме такі політики разом з третім сектором і західними партнерами повинні стати драйверами підвищення рівня дискурсу за допомогою політичної освіти громадян, навчання їх розрізняти і викривати маніпуляції. Безумовно, досягти глобальних змін без зміни пріоритетів в системі освіти буде неможливо. І в середній, і тим більше у вищій школі необхідно йти від догматичних установок, всіляко навчаючи молодих українців критичного мислення.
  5. Контекст військового конфлікту є дуже потужним блокуючим боротьбу з маніпуляціями в публічно-політичній риториці фактором. Щонайменше, в громадському секторі повинен сформуватися консенсус щодо того, що маніпуляції, фейки і інші елементи державної пропаганди для України є неприйнятними і не можуть бути виправдані ні необхідністю ведення «інформаційної війни», ні чимось іншим.

Опубліковано на сайті “PolitekA”

Антон Авксентьєв, експерт

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»  

Матеріал підготовлено у рамках проекту, який реалізується за фінансової підтримки Європейського фонду демократії (EED) та Уряду Канади