Впровадження освітньої реформи: що змінюється у школах Харківської області | АНАЛIТИЧНИЙ ЦЕНТР «ОБСЕРВАТОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ»

Впровадження освітньої реформи: що змінюється у школах Харківської області

Півроку тому набув чинності новий Закон України «Про освіту», спрямований на подолання відставання освіти від вимог сучасності, від реформ у сфері децентралізаціїта дерегуляції у інших галузях. Повний запуск освітньої реформи запланований Міністерством освіти і науки України на вересень 2018 року. Усі нововведення стосуватимуться лише тих дітей, які підуть у перший клас у наступному навчальному році. Однак закон вже діє. Яким чином його норми поширюються на тих учнів, які навчаються зараз? Адже компетентності, які має формувати «Нова українська школа», потрібні вже випускникові 2020 року. Про це йдеться у багатьох публікаціях, присвячених аналізу змін у житті глобалізованого суспільства, відповідно, і на ринку праці. Тому актуальним виглядає питання про те, яким чином ці компетентності можуть формуватись у тих учнів, які стануть випускниками 2019 –2028 років.

Досліджуючи стан шкільної освіти у Харківській області, ми спробували відстежити: у вирішенні яких завдань для повного запуску реформи у Харкові та області відбулися відчутні зрушення, як прийняття нового закону про освіту вже змінило життя харківських шкіл, виявити актуальні проблеми, що потребують більших зусиль для вирішення вже сьогодні.

Пілотні проекти

У 2017/18 навчальному році Міністерство освіти і науки України запустило реформу освіти як експеримент у 100-та українських школах. 4 з них – у Харківській області.У цих школах має розпочатися навчання першокласників за методикою LEGO. З 2018 року Міносвіти планує запроваджувати цю методику у всіх школах. Що являє собою методика LEGO? Сьогодні це одна з найбільш затребуваних педагогічних систем. Вона базується на використанні моделі реального світу і створенні предметно-ігрового середовища навчання і розвитку дитини. Оскільки західні системи освіти все більше орієнтуються на розвиток творчого мислення і здібностей, креативності, методика LEGO активно застосовується для ознайомлення із навколишнім світом за допомогою гри та творчості. Суть методики у тому, що діти конструюють на задані теми з різних дисциплін: з природознавства і географії, історії, культури.

У чотирьох школах Харківської області вже розпочато навчання дітей по програмі Нової української школи: у Харківській гімназії № 12 Харківської міської ради, Хорошівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Харківської районної ради, Богодухівському колегіумі № 2 Богодухівської районної ради, Красноградській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 ім. О. І. Копиленка Красноградської районної державної адміністрації.  Для участі в проекті вибрали ті школи, які виявили бажання і які мають гарний кадровий потенціал. Кількість шкіл для участі у експерименті визначило Міністерство освіти і науки України – по 4 у кожній області. Однак з огляду на значно більшу кількість населення і шкіл у Харківській області, ніж у інших областях, кількість учасників пілотного проекту теж могла б бути більшою.

Наказом Міністерства освіти і науки України № 1028 від 13 червня 2017 року «Про проведення всеукраїнського експерименту на базі загальноосвітніх навчальних закладів» затверджена Програма всеукраїнського експерименту за темою «Розроблення і впровадження навчально-методичного забезпечення початкової освіти в умовах реалізації нового Державного стандарту початкової загальної середньої освіти» на базі загальноосвітніх навчальних закладів на 2017–2022 роки, згідно якої впроваджується пілотний проект. У жовтні 2017 року завершився організаційно-підготовчий етап експерименту. Основні зусилля спрямовались на розробку навчально-методичного забезпечення і тренінгових модулів для вчителів і тренерів, на проведення просвітницьких заходів і навчально-практичних семінарів. Передбачалося й інформування громадськості про хід впровадження проекту. Подана за цей час інформація – короткі повідомлення про семінари, про окремі проведені тренінги. Вона дає підстави для висновку про те, що процес напрацювання матеріалів і методик триває. Звичайно, більш детальні відомості про хід реалізації проекту виглядали б набагато доречніше.

Зараз реалізується другий, формувальний, етап, в рамках якого розпочато експериментальне навчання у початкових класах, створення кращих практик роботи вчителів (кейсів), моніторинг ходу експерименту. Однак, у планах моніторингових заходів шкіл моніторинг процесу реалізації пілотного проекту не передбачений. Тому робити якісь висновки навіть про проміжні результати не є можливим.

У 4-му кварталі 2018 року Кабінет Міністрів України має намір запустити ще один пілотний проект, зокрема і в Харківській області – по дебюрократизації освіти, якій передбачає спрощення діловодства для загальної середньої освіти.

Інклюзивна освіта

Суттєвий прогрес у області спостерігається у напрямку забезпечення роботи шкіл в інклюзивному режимі. Інклюзивна освіта – один із трендів європейської освіти. Її мета – створити умови для ефективної адаптації у соціальному середовищі дітей із обмеженими можливостями. У Міністерстві освіти і науки України ця ідея знайшла значну підтримку, що відображено і в Законі України «Про освіту». У листопаді 2017 року в Харкові пройшов Перший всеукраїнський форум «Вчимося жити разом», започаткований для вирішення проблем інклюзивної освіти в Україні.

Проблема створення інклюзивного освітнього середовища актуальна для регіону. Лише у Харкові залучені до навчального процесу більше 1100 дітей з особливими потребами. 16 листопада 2017 року відкрита перша ресурсна кімната у школі № 105, яка вже працює у інклюзивному режимі. До 1 вересня 2018 року планується відкрити такі кімнати ще у трьох школах. Здебільшого, це класи для навчання дітей з проблемами опорно-рухового апарату. У подальшому, класи інклюзивної освіти планується створити у кожному районі міста. У області нараховується вже 137 шкіл інклюзивної освіти, в яких працюють 204 інклюзивних класи, де навчаються 254 дитини. Однак це лише 7% від загальної кількості учнів, що потребують інклюзивної освіти.

Харківська область досить активно підключилася до проекту розвитку інклюзивної шкільної освіти, стала шостим регіоном в Україні, що долучився до експериментального проекту Фонду «Інклюзивна освіта – рівень свідомості нації». 7 вересня 2017 року був підписаний Меморандум про співпрацю між Харківською ОДА та Всеукраїнською благодійною організацією «Благодійний фонд Порошенка». Робота по створенню умов для навчання дітей з обмеженими можливостями здійснюється у двох напрямках: проведення реконструкції у діючих школах і будівництво нових шкіл з урахуванням умов, необхідних для організації інклюзивного навчального простору. Така школа відкрилася 1 вересня 2017 року у селищі Пісочин Харківського району області.

Однак деякі аспекти проекту, що стосуються впровадження інклюзивного освітнього середовища, вже викликають певні побоювання і перестороги. У статті 20 Закону України «Про освіту» зазначається, що заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні та/або спеціальні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами. Про окремі навчальні заклади для дітей з особливими потребами не йдеться. Саме це стривожило вчителів і батьків дітей, що навчаються в таких навчальних закладах. Діти з проблемами опорно-рухового апарату можуть навчатися у звичайній школі, якщо для цього будуть створені необхідні умови. Однак є інші категорії дітей з особливими потребами, для яких навчання у звичайній школі не виглядає прийнятним. Зокрема йдеться про дітей з порушенням слуху. Працівники Харківської спеціалізованої школи-інтернату для дітей з порушенням слуху і батьки дітей стурбовані тим, що представники влади акцентують увагу лише на створенні спеціальних класів. Вони бояться, що заклад можуть закрити і перевести учнів до звичайних шкіл. Адже потреби цих дітей – абсолютно особливі. У них – специфічне середовище спілкування і характер занять. У вчителів – специфічні методики навчання. Для тих, хто хоч раз відвідував цей навчальний заклад, зрозуміло, що таке середовище вкрай важко створити у звичайній школі, а недоцільність переведення цих дітей до звичайної школи стає очевидною. Подібні питання піднімалися під час Першого всеукраїнського форуму. Його ініціатори зазначили, що спеціалізовані навчальні заклади мають право на існування. Однак необхідне доповнення статті 20 чи хоча б офіційна відповідь від владних інститутів, яка має зняти питання про можливе закриття.

Фінансування школи, батьківські «благодійні внески»: чи прозорий «чорний нал»?

Деякі норми Закону України «Про освіту» мають впроваджуватися вже зараз і послідовно змінювати життя української школи. Наскільки новий закон вже почав змінювати діяльність шкіл області? Використовуючи простий випадковий відбір, заходимо на сайти шкіл Харкова і районних центрів: по 2 школи з кожного району Харкова та районних центрів області. Підґрунтям для деяких узагальнень є також власний досвід участі у роботі «органів шкільного самоврядування», аналіз постів у батьківських групах у соціальних мережах, інсайдерська інформація.

Питання «шкільних поборів» чи не найчастіше ставиться на батьківських зборах і обговорюється на різних рівнях. З одного боку, на сайтах шкіл Харкова і районних центрів області – повідомлення про те, що виділяються рекордні суми на ремонти навчальних закладів та на оновлення матеріально-технічної бази, здійснюється придбання обладнання для шкіл за кошти міського бюджету. За інформацією МОН України, понад 1 млрд. 150 млн. грн. планується витратити на продовження програм з покращення освітньої інфраструктури у 2018 році. Крім того, кожна із освітніх програм отримує фінансування від місцевих органів самоврядування. Вочевидь, збільшення бюджетного фінансування має привести до мінімізації збору коштів від батьків. Представники влади неодноразово підкреслюють, що батьківська допомога має бути добровільною і посильною.З іншого боку – апетити шкіл щодо «батьківських благодійних внесків», як мінімум, не зменшуються. Принцип посильності і добровільності, найчастіше присутній суто формально.

Пункт 3 статті 30 Закону України «Про освіту» передбачає, що заклади освіти, які отримують публічні кошти, зобов’язані оприлюднювати на своїх веб-сайтах кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів, інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійна допомога, із зазначенням їх вартості, а також про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством. Адміністрації шкіл вже виконали норму закону. Школи Харкова і більшість шкіл районних центрів області інформацію на сайтах розмістили.

Але, як перевірити достовірність інформації про зібрані кошти і їх витрати? Адже батьки збирають «благодійні внески» готівкою. Тож по суті, намагаємося зробити прозорим «чорний нал». На сайтах шкіл розміщені банківські реквізити для перерахування благодійних внесків. Але ж норми закону про освіту не зобов’язують перераховувати кошти виключно на рахунок. Школі це теж не вигідно, та й батькам зручніше передати гроші з рук в руки, по списку. Звична і водночас дивна ситуація: знаємо, що збір коштів готівкою, в принципі, незаконний; продовжуємо збирати и робимо вигляд, що прозорість і публічність вже забезпечили.

Шкільне самоврядування = шкільне самовиконання

Найбільшу розгубленість у вчителів і батьків викликають питання реформування шкільного самоврядування. У статті 28 Закону України «Про освіту» зазначається, що у закладі освіти можуть діяти: органи самоврядування працівників закладу освіти, органи самоврядування здобувачів освіти, органи батьківського самоврядування. Зараз  головним органом шкільного самоврядування вважається рада школи (шкільна рада). Школи розробили свої положення про раду школи на основі Примірного положення про раду загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого Наказом Міносвіти і науки України від 27 березня 2001 року № 159. Воно не лише застаріло, а взагалі не орієнтоване на створення дієвого органу самоврядування. У положеннях конкретних шкіл, у розділі «загальні положення», найчастіше зустрічається досить цікаве формулювання: «Рада школи є вищим виконавчим органом громадського самоврядування в СЗОШ  № …, який виконує дорадчі функції з питань…». Що таке вищий виконавчий орган громадського самоврядування, і де, власне, сам орган громадського самоврядування, яка громадськість в ньому представлена? Хоча, з іншого боку, все гранично зрозуміло, адже функціонує рада дійсно як виконавчий орган. А органом громадського самоврядування, за такою логікою, вочевидь, є адміністрація школи.

Певне нерозуміння, і навіть деяку паніку у шкільній громадськості викликало підписання Міністром освіти і науки України Наказу № 1649 від 21 грудня 2017 року, за яким втратило чинність Примірне положення про батьківські комітети. Однак припинення дії положення не означає, що батьківський комітет скасували або заборонили. Школа може зберегти такий цінний інститут, розробити власне положення. Оскільки батьківські комітети займаються виключно збором коштів батьків на потреби школи, сумнівно, що навіть їх відсутність зашкодить шкільному самоврядуванню.

Відсутність у тексті статті 28 Закону України «Про освіту» згадки про раду школи також не означає, що вона не може існувати. Згідно цієї статті, кожна школа має створювати такі органи громадського самоврядування, які найкраще, на думку зацікавлених сторін, будуть виконувати функції по самоврядуванню. Однак саме це і викликає найбільші проблеми. У всіх зацікавлених сторін навчального процесу відсутнє навіть віддалене уявлення про його дійсну сутність.

Типова практика роботи ради школи виглядає так:

  • збори/засідання проводяться 4 рази на рік, перед батьківськими зборами;
  • представництво батьків і вчителів приблизно 50/50;
  • заздалегідь сформована повістка включає доповіді і звіти представників адміністрації та вчителів із визначених питань та різне, як правило, спрямоване на мобілізацію зусиль по збору коштів;
  • у ході звітів та по їх закінченню батьки мають можливість поставити запитання;
  • в цілому, формат заходу – звітні збори.

Взагалі, виникають великі сумніви у доцільності таких заходів. Адже звіти можна розмістити на сайті. Зовсім не обов’язково делегувати батьків учнів класу, щоб вони передавали іншим зміст звітів і доповідей.

У пошуках впровадженої у школі моделі учнівського самоврядування, хоча б за деякими параметрами наближеної до дійсного самоврядування, були досліджені сайти 30-ти шкіл Харкова і районних центрів області, сайти ліцеїв та гімназій Шевченківського району Харкова. На сайтах 11-ти шкіл взагалі відсутній розділ «учнівське самоврядування» та будь-яка інформація про нього. У більшості випадків у розділі «учнівське самоврядування» присутні лише схеми, які ілюструють структуру органів самоврядування. При цьому, часто фігурують назви «президент», «міністерство», «міністр». На додаток – набір фотографій і перелік проектів чи благодійних акцій, у яких беруть участь «органи учнівського самоврядування». Найчастіше інформація про проекти вичерпується їх переліком. Іноді додаються посилання на листи і накази Міністерства освіти і науки України, що стосуються організації самоврядування. Очікування щодо більш розвинутого учнівського самоврядування у ліцеях і гімназіях не підтвердились.

На сайтах двох шкіл Харкова вдалося знайти плани роботи органів учнівського самоврядування і звіти про роботу за 2015/16 навчальний рік. Вочевидь, в школах не усвідомлюють різниці між планом виховної роботи та планом роботи органів учнівського самоврядування, бо другий дублює перший. «Шкільні міністерства» залучаються до організації і проведення запланованих виховних заходів. Звітують про забезпечення участі учнів школи у запланованих заходах. Саме так, у підсумку, учні і розуміють сутність самоврядування.

Ця ситуація показова. Для назви органів «учнівського самоврядування» використовується термінологія виконавчої влади. З одного боку, це суперечить самій логіці самоврядування. З іншого – чітко відображає шкільні самоврядувальні реалії. Підтверджують це і відповіді студентів-першокурсників. На запитання про те, які функції виконували у їхній школі органи учнівського самоврядування, левова більшість традиційно відповідає, що забезпечували участь учнів у різноманітних заходах.

Інформація, представлена деякими школами, викликає певний дисонанс. Кілька типових прикладів. 1. На сайті школи батьків та учнів інформують про те, що згідно рішення ради школи, встановлено зразки шкільної форми для хлопців і дівчат. При цьому, відсутні розділи «учнівське самоврядування», «батьківське самоврядування», будь-які згадки про шкільну раду. Загалом, досить поширений засіб легітимізації рішень адміністрації. 2. У розділі «учнівське самоврядування» детально описуються завдання органів самоврядування, їх роль в управлінні і прийнятті рішень у школі. Додається перелік документів, що складають нормативно-правову базу учнівського самоврядування. При цьому, плани роботи органів самоврядування – плани виконання інших шкільних планів.

На сайтах районних відділів освіти – також, в основному, пояснення завдань учнівського самоврядування, перелік положень, обов’язків. Формальності витримані. Наприклад, згідно інформації з розділу «Учнівське самоврядування», 9 жовтня 2015 року були проведені загальні збори Шевченківської районної спілки учнівського самоврядування «Сузір’я», на яких обраний Президент Спілки і заступник Президента. Інформація про діяльність спілки як інституту самоврядування відсутня.

У квітні 2017 року у Київському районі Харкова нагородили переможців районного конкурсу лідерів учнівського самоврядування. Як інформує офіційний сайт Харківської міської ради, «учасники мали проявити кмітливість, ерудицію, вміння креативно підходити до вирішення складних завдань». Конкурсанти продемонстрували «знання з географії, психології, правознавства, презентували себе як лідери шкільних організацій, захистили проекти «Куточок Японії у Харкові». Що із названого має відношення до учнівського самоврядування? Лише одне – презентація себе як лідера шкільної організації. Важко говорити про те, що розуміється як «шкільна організація». Вочевидь, формальні «міністерства», схеми яких розміщені на сайтах шкіл.Таким чином, маємо наочну ілюстрацію діяльності учнівського самоврядування: організованого за розпорядженням «згори»; на основі положень, спущених «згори»; для виконання інших розпоряджень, що надходять звідти ж. Відповідно і нагороджують «лідерів та активістів» ініціатори створення «органів самоврядування». Зокрема, на сайті відділу освіти Ізюмської райдержадміністрації розміщене відповідне «змістовне» повідомлення: «20 листопада на базі відділу освіти відбулося засідання оновленого складу Ради старшокласників, на якому сплановано роботу на листопад-грудень 2017 року та обрано голову Ради старшокласників. Засідання пройшло в дружній атмосфері». Фото додаються. Можливо, замість зауваження про «дружню атмосферу» варто було б проінформувати про робуту Ради старшокласників як органу самоврядування.

Ментальна звичка, що органи самоуправління створюються керівними органами для того, щоб виконувати їхні ж розпорядження і називати це самоуправлінням, поставила в тупікову ситуацію органи влади, адміністрації шкіл і батьків. Представники шкільних адміністрацій знизують плечима і говорять, що створимо такі органи самоврядування, які буде потрібно створити (потрібно Міністреству освіти і науки України). Батьки згоджуються. Але фактично не ставиться завдання, що ми, у нашій школі, створимо такі органи самоврядування, з допомогою яких будемо ефективно здійснювати це саме самоврядування. Сьогодні немає підстав констатувати початок активних дискусій в школах з приводу вироблення ефективної моделі шкільного самоврядування. Навпаки, простежується намагання знову формалізувати процес. Тому необхідна масштабна просвітницька робота для роз’яснення суті, завдань і принципів організації шкільного самоврядування.

Навчальне навантаження: залишимо все по-дорослому

Ще одна нагальна проблема української школи – перевантаженість учнів. Наприклад, в учнів 6 класу (вік 12 років) тижневе навантаження у школі – 33 години. На виконання домашніх завдань, щонайменше, учень витрачає 1,5 год. на день. Тижневе навчальне навантаження перевищує 40 год. В учнів 11 класу тижневе навантаження у школі – 40 годин. Тобто, воно вже дорівнює нормі робочого часу для дорослої людини. На першому етапі реформи у 2017/18 році планувалося розвантажити навчальні плани. У підсумку, у початкових классах навантаження на учнів дещо зменшилось. У середній і старшій школі нічого не змінилось.

Стаття 33 Закону України «Про освіту»передбачає, що школи отримують автономію з можливістю самостійно формувати освітні програми, навчальні плани. Однак на запитання про те, наскільки це буде поширюватись на учнів, що вже навчаються, що зміниться у навчальних планах на наступний рік, представники адміністрацій шкіл відповіді не дають. Більше того, «за темною завісою» залишаються причини і шляхи появи у розкладі деяких дисциплін. Наприклад, у 5-6 класах деяких шкіл викладається «Православна культура Слобожанщини». Виявляється, це дисципліна за вибором школи, тільки з батьками і з учнями вибір не узгоджувався. Тож вирішення проблеми розвантаження і формування навчальних програм потребує активного тиску з боку батьків і учнів, оскільки адміністрації школи зручніше, з різних причин, продовжувати навчання «по-старому».

Ще одне актуальне питання – мова навчання. У Харківській області найбільше шкіл із російською мовою викладання – 115. Крім того, у багатьох школах Харкова є класи і з українською, і з російською мовою викладання. Однак із 2010 року проводилось активне скорочення кількості класів із викладанням українською мовою. Зміст «мовної статті» (статті 7) Закону України «Про освіту», яка викликала найбільш гострі дискусії, хвилює, з різних причин, і багатьох харків’ян.  Адже згідно статті, викладання мовою національних меншин може вестись до 4-го класу, а далі вона викладається як один із предметів. Інший аспект проблеми стосується того, як саме буде викладатись російська мова: як друга іноземна мова чи факультативно. Якщо це друга іноземна, то питання викладання має узгоджуватись із батьками і учнями. Якщо факультативно – заняття відвідують ті учні, які обрали цей факультатив. Станом на сьогодні російська мова стоїть у розкладі уроків як обов’язкова дисципліна.

Громадянська і правова освіта, національно-патріотичне виховання: фікції та реалії

Громадянська освіта і виховання у школах, згідно заяв адміністрацій і звітів про виховну роботу, перебуває у пріоритеті. В реаліях – поза межами уваги. Відсутні громадянознавчі дисципліни і факультативи. Лише окремі школи вказують на громадянське виховання як на пріоритетний напрямок своєї діяльності. Однак аналіз роботи шкіл у цьому напрямку свідчить про її абсолютну формальність. Деякі гімназії інформують про те, що громадянська освіта – пріоритетний напрямок роботи, що в основі діяльності гімназії – участь у програмі «Громадянська освіта у демократичному суспільстві». Однак у розкладі уроків відсутні громадянознавчі дисципліни. У розкладі факультативів є «Права людини в Україні» для 10-го класу та «Конституційне право України» для 11-го класу. Факультативи проводяться 1 раз на тиждень. У розділі «Виховна робота» та його підрозділах плани заходів з громадянської освіті і виховання та інформація про проведення заходів відсутні. У відгуках про ці гімназії також відсутні згадки про успіхи у громадянській і правовій освіті та вихованні. Тож двох факультативів, вочевидь, замало для реалізації пріоритетного напрямку.

Громадянське виховання підміняється національно-патріотичним. За словами діючого заступника голови Харківської облдержадміністрації, цього року буде посилена робота з національно-патріотичного виховання молоді Харківської області. Вона має бути спрямована на розвиток національної самосвідомості і формування громадянської позиції. Показово, що в усіх заявах і виступах чиновників та директорів шкіл на перше місце ставиться національно-патріотичне виховання, а громадянське – взагалі десь «розчиняється». Це вказує на відсутність розуміння взаємозв’язку між громадянським і патріотичним вихованням. У європейських країнах саме громадянська освіта і виховання розглядаються найбільш широко. Національне і патріотичне виховання – окремі вектори громадянського виховання. Саме громадянське виховання формує базові цінності, які закладають підґрунтя для патріотичного виховання.

У нашому випадку національно-патріотичне виховання – фактично калька із радянського військово-патріотичного виховання. Яскравий приклад – відкриття у вересні 2017 року в Холодногірському районі Харкова Центру національно-патріотичного виховання. Клас тактичної підготовки, тир, смуга перешкод та інші військові атрибути чітко вказують на вузьку спрямованість виховання. Конкурс стройової пісні, що був проведений у грудні 2017 року в Індустріальному районі Харкова, також дуже схожий на подібні заходи радянських часів. В цілому, національно-патріотичне виховання без громадянського нагадує ситуацію в СРСР, коли всі співали «я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек» і готувалися до захисту Вітчизни як солдати імперії, а не як свідомі громадяни цивілізованої держави.

27 – 28 березня 2018 року на базі комунального вищого навчального закладу «Харківська академія неперервної освіти» відбулася обласна тематична відкрита виставка «Освіта Харківщини ХХІ століття» за темою «Нова українська школа: формування соціальної та громадянської компетентності учнів». Нові підходи до організації освітнього процесу, спрямованого на формування соціальної та громадянської компетентностей учнів, презентували сім закладів загальної середньої освіти Харкова і області. За результатами оцінювання презентації й експозиції, проведення інтерактивного заходу визначені місця у номінаціях «Школа демократії та соціальне партнерство у виховній системі закладу освіти» та «Громадсько орієнтовані практики закладів освіти».

Той факт, що Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації та Харківська академія неперервної освіти виступили організаторами виставки, вочевидь, свідчить про усвідомлення необхідності активізації зусиль у напрямку формування соціальної та громадянської компетентності учнів. Однак лише виставок і презентаційних матеріалів замало. Харківська академія неперервної освіти має стати головним центром підвищення соціальної, громадянської, правовї грамотності вчителів. Навчальні заклади, окрім підготовки презентаційних матеріалів, мають перейти до впровадження відповідних практик у навчальний процес та інформування громадськості про реальну діяльність у напрямку формування соціальної та громадянської компетентності учнів. Поки що порівняння презентаційних матеріалів та інформації на сайтах шкіл створює враження значної дистанції між реальним і презентованим. Або ж навчальні заклади не приділяють належної уваги інформуванню про свою діяльність.

2018 рік проголошений роком реалізації правопросвітницького проекту «Я маю право!».  Стандартний набір розміщених на шкільних сайтах матеріалів включає: посилання на Указ Президента «Про оголошення в Україні 2018 року Роком реалізації правопросвітницького проекту «Я маю право!», посилання на Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 року № 638-р «Про реалізацію правопросвітницького проекту «Я маю право!» у 2017-2019 роках, посилання на Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я маю право». У планах виховних заходів шкіл, як правило, правова тематика не відображається. Лише у рідкісних випадках розміщений окремий план виховних заходів із правової тематики. Показово, що незважаючи на актуальність проблеми прав людини, на передбачену Законом України «Про освіту» можливість для школи самостійно формувати освітні програми, школи не планують впровадження дисципліни «Права людини» чи хоча б факультативу.

Висновки

У питанні забезпечення умов для повномасштабного впровадження освітньої реформи найбільший прогрес спострігається в реалізації проекту інклюзивної освіти. Однак, поряд з істотним прогресом у створенні умов для навчання дітей з обмеженими можливостями у звичайних школах, виникають і деякі проблеми, які потребують вирішення на законодавчому рівні.

Лише одна харківська гімназія розпочала навчання дітей по програмі Нової української школи. Для другого мегаполіса в країні цього, вочевидь, замало. На поточному етапі фактично відсутня інформація про хід експерименту. Хоча закінчився лише підготовчий етап, вже, мабуть, сформувалися певні напрацювання і висновки, якими варто поділитися із вчителями і батьками майбутніх першокласників.

Закон України «Про освіту» базується на Концепції «Нової української школи» і орієнтований на її впровадження. Сьогодні найбільші труднощі і проблеми виникаютьу застосуванні норм чинного Закону для змін у поточному навчальному процесі. Відсутність змін, впровадження яких передбачалося у 2017/18 навчальному році, у школах пояснюють тим, що Закон був прийнятий після початку навчального року. Однак про те, що зміниться у наступному навчальному році для учнів 2-11 класів, чітких пояснень адміністрації шкіл теж не дають.

Влада, ідеологи освітньої реформи і самі освітяни сприймають демократизацію української школи як косметичний ремонт радянської авторитарної. Це чітко простежується у підходах до громадянського і національно-патріотичного виховання, до створення системи шкільного самоврядування, у змісті навчальних матереіалів, які мали б сприяти вихованню громадянських якостей. Збереження цієї тенденції матиме наслідком консервування ще на тривалий період квазідемократичної системи шкільної освіти.

Шкільне «самоврядування» досі існує згідно добре відомому радянському лозунгу «Вся влада радам!». При цьому у нього відсутні реальні повноваження і можливості для впливу на життя школи. Його функції формально визначаються як дорадчі, а реально виглядають як виконавчі.

Відсутність реальних зусиль у напрямку громадянської освіти і виховання дітей і дорослих – головний чинник гальмування впровадження освітньої реформи зараз і в майбутньому. Більшість проблем, у вирішенні яких не відбуваються реальні зрушення (розвантаження учнів, створення ефективних органів самоврядування, фінансова прозорість) є похідними від громадянської некомпетентності і пасивності освітян та батьків.

Рекомендації

Питання впровадження інклюзивної освіти потребує виваженого підходу і ретельного опрацювання. Зважаючи на те, що не всі діти з обмеженими можливостями можуть навчатися у звичайній школі, на особливу психологічну вразливість цієї групи дітей і специфіку їхнього середовища спілкування, необхідно на законодавчому рівні передбачити можливість існування окремих навчальних закладів. Для цього слід внести доповнення до статті 20 Закону України «Про освіту».

З метою забезпечення прозорості надходження та використання коштів на шкільні потреби необхідно відійти від готівкового збору. Гроші мають перераховуватись виключно на банківський рахунок, а витрати – підтверджуватись відповідними документами.

Для впровадження дійсного шкільного самоврядування та розробки його дієвої моделі, передусім, необхідно відійти від його викривленого сприйняття, позбавитися намірів будувати демократичну школу на авторитарному фундаменті. Тому першочерговою стає потреба у вивченні досвіду функціонування демократичної школи у західних країнах. Наступний крок – адаптація тих принципів організації шкільного самоврядування, ефективність яких доведена досвідом.

Реальні зміни починаються із змін у свідомості. Школа не стане демократичною, а самоуправління реальним, допоки учасники освітнього процесу не зрозуміють суть тієї моделі, на побудову якої орієнтує освітня реформа. Тому необхідна масштабна просвітницька робота для широкої цільової аудиторії: освітніх чиновників, вчителів, батьків, учнів.

Ключову роль у дослідженні функціонування демократичної школи, у просвітницькій діяльності сьогодні мають взяти на себе і неурядові громадські організації. Створення розгалуженої системи неформальної громадянської освіти сприятиме не лише підвищенню рівня громадянської компетентності, а йстимулюватиме зростання суспільного запиту на громадянські знання і навички. Це, в свою чергу, посилюватиме тиск на владу для швидшого впровадження системної громадянської освіти.

З наступного навчального року необхідно суттєво зменшити навантаження на учнів. Однак для цього вже тепер мають вноситися зміни в освітні програми і в навчальні плани.Найменше зацікавлена у цьому школа. Тому батькам і учням варто значно активізувати зусилля у напрямку тиску на адміністрації шкіл для зміни освітніх програм і навчальних планів.

Від заяв про пріоритетність громадянської і правової освіти та розміщення на сайтах шкіл відповідних нормативних документів варто з наступного навчального року перейти до впровадження дисциплін «Громадянознавство», «Права людини» у шкільний навчальний процес. Рік реалізації правопросвітницького проекту – гарна нагода. Національно-патріотичне виховання має здійснюватись на підґрунті громадянського виховання.

Світлана Топалова, Олена Українець

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Опубліковано на інформаційно-аналітичному порталі «Хвиля»

Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору EED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії»