Влада символічного: як Харків переміг травневі свята | АНАЛIТИЧНИЙ ЦЕНТР «ОБСЕРВАТОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ»

Влада символічного: як Харків переміг травневі свята

Якщо для більшості українців травневі свята – це відпочинок, то для влади – безумовно, стрес. Протестні першотравневі демонстрації, річниця Одеської трагедії 2 травня, можливі провокації прихильників “русского мира” 9 травня – влада мала всі підстави з побоюванням очікувати травневих. У “зону ризику”, в першу чергу, входив Київ, який зараз приймає гостей “Євробачення”, Одеса, Дніпро і Харків. Проте, свята, в цілому, пройшли спокійно, тому якщо якісь сили і затівали “травневий шатун”, то зазнали фіаско.

Свято як політична проблема

У світі політики символічне за своєю значимістю нітрохи не поступається матеріальному (або навіть переважає) – цінності, ідеали, міфи постійно виступають мотивами політичної поведінки, розколюють або об’єднують суспільства, і через це становлять великий інтерес для маніпуляторів. Починаючи з найдавніших держав, безпосередньо свята виконували ряд політично значущих функцій: по-перше, соціальної «розрядки», по-друге, консолідації, по-третє, сакралізації певної традиції і міфу про «золотий вік».

Свята були чимось «народним», що тимчасово стирає кордони, перевертає сталий устрій та відроджує свободу-рівність первородного хаосу (про це варто почитати у Бахтіна, ознайомившись з його теорією карнавалу), тому влада завжди стикалася з необхідністю «упорядкування народних свят». Нинішня українська влада – не виняток, і презентований 13 квітня «Інститутом національної пам’яті» законопроект про свята – найкраще підтвердження усвідомлення значущості символічного для державної політики.

Варто відзначити, що голові Інституту Володимиру В’ятровичу дісталася роль «поганого поліцейського», який «покусився на святе». Об’єктивно кількість державних свят (офіційних вихідних), святкових днів (робочих днів) і траурних дат в Україні є досить великою за європейськими мірками. В даний час свята в Україні (і офіційні, і неофіційні) можна умовно розбити на 4 блоки: православні, «традиційно-радянські», «нові українські» і «західні модерні». Проект В’ятровича був націлений на те, щоб державний статус закріпити тільки за православними і «новими українськими», скоротивши кількість неробочих днів, але збільшивши число скорботних дат.

Будь-які спроби скорочення кількості свят в Україні апріорі будуть непопулярними: у зв’язку з цим показовим є інтернет-опитування телеканалу «1+1» – тільки 26% респондентів вважають, що в травні занадто багато вихідних днів та «гуляти півмісяці – надмірна розкіш». З огляду на те, що опитування проводилося в «прогресивному» FB-співтоваристві, можна припустити, що серед усіх українців ініціативу скасування травневих вихідних підтримало б не більше 15%.

Ініціюючи скасування державного статусу свят 8 березня, 1 і 9 травня, в Інституті посилалися на вдалий досвід «декомунізації 23 лютого», але, ймовірно, не ознайомилися з даними соціологічних досліджень. Наприклад, у лютому 2017 року КМІС визначив, які свята для українців є найбільш значущими. Респондентам було запропоновано обрати до 5-ти найважливіших і улюблених свят з переліку: в п’ятірку «лідерів» увійшли Великдень (80%), Різдво (80%), Новий Рік (76%), 8 березня (49%) і День Перемоги (37%). У нижній половині рейтингу – День Конституції (5%), День захисника України (10%), 1 травня (12%) і День незалежності України (17%). З огляду на те, що самі по собі свята є елементами традиційної культури, не дивно, що «нові українські» поки користуються меншою популярністю, ніж релігійні і «радянські».

Травневі по-харківські

З трьох «небезпечних дат» – 1, 2 і 9 травня – найменше викликів для влади представляла перша. Незважаючи на те, що в багатьох європейських країнах (і вже точно далеко за межами колишнього соцтабору) в цей день, як і раніше, проходять демонстрації і акції протесту, в Україні «політичний першотравень» явно поступився заміським «маївкам». А коли з’ясувалося, що лідером першотравневих демонстрацій буде народний депутат Сергій Каплін, будь-які наступні акції відразу набули маргінального статусу.

Річницю Одеської трагедії правляча еліта проігнорувала, і, виносячи за дужки моральний аспект, табуювання цієї теми – найвигідніша стратегія для української влади. Очікувано найбільш «проблемним» повинен був стати День Перемоги. Інтернет-опитування інформаційного агентства УНІАН показало, що з 11,6 тисяч респондентів 80% вважають 9 травня святом, ще 5% відзначають і 9-е, і 8-е травня, а негативно ставляться до 9 травня лише 15%. Очевидно, що в Харкові співвідношення ще більш однозначне, і будь-які спроби дискредитації Дня Перемоги для влади були б програшним ходом.

У громадському середовищі такі спроби робилися: в соціальних мережах можна було зустріти викриття «фейкових ветеранів», журналістські розслідування про організаторів акції «Безсмертний полк» і тотальне зведення традиційної риторики Дня Перемоги до негативних мемів (наприклад, показово як у 200-тисячному паблік Х***вий Харків саркастично обігрується кліше «діди воювали»). У той же час і представники мерії, і ХОДА вибрали більш відповідну настрою харків’ян стратегію і шанобливо поставилися як до 8-го, так і 9-го травня.

Заяви Геннадія Кернеса, очікувано, підкреслювали значимість саме Дня Перемоги, а не нововведеного Дня пам’яті і примирення (пряма цитата з виступу 8 травня: «Завтра – велике, головне свято Великої Перемоги»). Цікаві візуальні рішення – крім червоноармійської форми, поєднання «вогненних цифр 1945» з чорним фоном створювало для ветеранів ефект присутності табуйованих георгіївських стрічок. В офіційному зверненні мера до харків’ян демонстративно використовується словосполучення «Друга світова» (а не табуйована «Велика вітчизняна»), проте текст наповнений традиційною радянською лексикою – «трудівники тилу», «учасники партизанського руху», «переможці фашизму», «інтернаціоналізм». Зрозуміло, ніяких паралелей між ветеранами і нинішніми бійцями АТО мер не проводив, так само як і не звертався до теми примирення воїнів Червоної Армії і УПА.

У привітаннях голови ХОДА Юлії Світличної було набагато більше елементів проукраїнської державної риторики. Наприклад, президентська ідея спадкоємності між бійцями АТО і ветеранами як радянської армії, так і УПА, була озвучена губернатором у «пом’якшеному варіанті» (без УПА). Саме слово «Україна» і похідні від нього зустрічаються у виступах Світличної набагато частіше, ніж у Кернеса, в промовах якого переважає «Харків».

Що стосується «вуличної політики» Дня Перемоги, то, враховуючи, наскільки високо в Україні була піднята «планка надзвичайності», всі інциденти 9 травня не виглядають чимось серйозним. Неправдиві повідомлення про замінування від анонімів, нетривалі зіткнення на Меморіалі (після яких ніхто не був затриманий), звернення в поліцію від одіозного (екс)-депутата Андрія Лесика – все це навряд чи може сприйматися як екстраординарні події.

Висновки

Головним політичним підсумком травневих свят у Харкові стало те, що якщо будь-які провокації і планувалися, то їхня реалізація не вдалася. «Першотравень» для більшості харків’ян вже асоціюється не стільки з політичними демонстраціями, скільки з відпочинком на природі в колі друзів і близьких. Потенційно небезпечними могли б бути масові акції пам’яті жертв Одеської трагедії 2 травня, але вони не проводилися. 8-9 травня також вдалося уникнути серйозних конфліктів, хоча російські ЗМІ і спробували звести перекрикування і хвилинні сутички біля Меморіалу в ранг «заворушень» і «побиття».

По-перше, Харків «переміг травневі свята» завдяки позиції самих городян. Досвід конфліктів 2014 сформував у харківської спільноти імунітет до «победобесия», залишивши Дню Перемоги характер свята, а не опозиційного (або навіть антиукраїнського) маніфесту.

По-друге, слід відзначити як вдалу стратегію, обрану місцевою владою: і в ХОДА, і в мерії адаптували всеукраїнські тренди щодо «травневих» з урахуванням регіонального контексту. День Перемоги 9 травня не витіснявся, а доповнювався Днем пам’яті і примирення 8 травня. Конфліктні згадки УПА як рівного суб’єкта в перемозі над нацизмом (теза Президента) ХОДА обійшла більш компромісними формулюваннями («українські герої різних часів», «українські воїни»).

Формула доповнення, а не витіснення, видається більш виграшною для Харкова. Досить зіставити відсотки харків’ян, які вважають 9 травня великим святом (~ 90%) і які віддають перевагу інтеграції у Митний Союз (~ 25% за останнім опитуванням «Рейтингу»), щоб перестати ставити знак рівності між Днем Перемоги і «русским миром».

По-третє, виключаючи інцидент на Меморіалі, проукраїнські активісти проявили стриманість і не підіграли Кремлю в створенні інформаційних приводів «про побиття учасників ходи «Безсмертний полк» українськими неонацистами».

При цьому, ситуація зі святами в Україні парадоксальна, і дійсно змушує задуматися, чи може така бідна країна дозволити собі стільки святкувань. Незважаючи на світський статус держави, саме релігійні свята – Різдво і Великдень – є найбільш значущими для українців. До численних православних свят додаються «традиційні», асоційовані з радянською епохою, «нові українці» і «західні модерні». Не всі вони на державному рівні закріплюються в якості вихідних днів, але, ймовірно, на робочому процесі позначаються. Втім, головне – щоб свята залишалися святами, а спроби їх використання для розколу і пропаганди ненависті – безуспішними.

Фото: mediaport.ua

Опубліковано на сайті NewsRoom

Антон Авксентьєв, Олена Українець

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»  

Матеріал підготовлено у рамках проекту, який реалізується за фінансової підтримки Європейського фонду демократії (EED) та Уряду Канади