Майбутнє громадянської освіти в Україні – перехід до актуальної європейської моделі | АНАЛIТИЧНИЙ ЦЕНТР «ОБСЕРВАТОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ»

Майбутнє громадянської освіти в Україні – перехід до актуальної європейської моделі

Обравши курс на європейську інтеграцію, Україна, на відміну від східноєвропейських та балтійських країн, не впровадила систему громадянської освіти, орієнтовану на сприйняття цінностей та смислів європейської політичної культури, на виховання громадянської ідентичності демократичного типу. Замість цього ми пішли шляхом формування фрагментарних соціальних, політичних та правових знань, спираючись на незмінну радянську ментальність. Сприйняття європейських цінностей досі здійснюється на рівні штампів. Їх сутність та глибинний сенс, можливості застосування в соціальній практиці залишаються за межами розуміння переважної більшості українських громадян. Тому ми не можемо констатувати суттєвого поступу України на шляху формування культури громадянськості європейського типу.

В умовах сформованої «фасадної демократії» радянська система цінностей та підданська культура, ностальгічні настрої співіснують з привабливими, але не усвідомленими європейськими цінностями. Наявність такого своєрідного «політико-культурного гібриду» значно спростила вирішення пропагандистських завдань з експорту російської україноненависницької ідеології в свідомість багатьох наших співгромадян.

Колись Уїнстон Черчілль сказав: «Якщо люди не хочуть займатися політикою, політика займеться ними». В істинності цього твердження наше суспільство неодноразово переконувалося на власному досвіді. Східноєвропейські країни демонструють приклади успішної трансформації «культури підпорядкування» в «культуру участі», що стала наслідком всезагальної громадянської освіти. Цей досвід варто вивчати та адаптувати.

Актуальна європейська модель громадянської освіти.

У державах Євросоюзу тлумачення громадянської освіти за останні десятиліття еволюціонувало від поняття «Civics education» (отримання знань у сфері суспільствознавства, політології, історії, права) – до сучасного поняття «Citizenship education» (формування громадянськості). Акцент у громадянській освіті змістився від системного надання інформації зі сфери суспільних наук до формування особистісних громадянських компетентностей. Саме вони дозволяють людині бути активним суб’єктом соціально-політичних практик демократичного суспільства.

Змінилися як цілі, так і основні ідеї громадянської освіти.

Ключовими поняттями сучасної концепції «Citizenship education» стали:

  • Позадержавний зміст. Тепер у спектр громадянської освіти включаються найрізноманітніші питання – від прав людини та участі в політиці – до міжкультурної комунікації та екологічного виховання. Обмеження вузькою тематикою політичних інтересів окремої держави залишилося в минулому.
  • Громадянська активність та участь в управлінні. Передбачає безперервний процес громадянської освіти, набуття все нових навичок громадянськості, їх застосування в громадській діяльності протягом усього життя. Для дітей це означає участь у шкільному самоврядуванні. Для дорослих, які навчаються громадянськості – прояви активності та ініціативності в муніципальному, регіональному та державному управлінні. Це також виховання соціальної відповідальності особистості, подолання думки, що «нагорі самі розберуться».
  • Навчання через практику. Означає, що засвоєння теоретичних знань відбувається в практичних ситуаціях, змодельованих і реальних. При цьому, культивуються ініціативність та залученість до найрізноманітніших видів суспільно-політичної діяльності. В процесі навчання громадянськості широко використовуються дискусії, тренінги, обговорення. Заохочується участь школярів і студентів до діяльності громадських організацій. Навіть під час вступу до європейських університетів це дає абітурієнту вагомі «бонуси».
  • Демократія участі. Модель представницької демократії вже вважається застарілою і такою, що не відповідає вимогам часу. Ідеологи нової системи громадянської освіти вважають, що громадяни самостійно можуть здійснювати законодавчу, виконавчу і контролюючу функції, замість передачі їх державі. Політичні рішення можуть прийматися через референдуми, дискусії, петиції, народну ініціативу, а також, через закріплене законом право відкликати неефективних державних менеджерів – депутатів, суддів, функціонерів виконавчої влади. Однак для цього потрібна нова якість громадян та інші складові культури громадянськості. Концепція демократії участі спрямована, перш за все, на боротьбу з головними проблемами сучасної держави та суспільства – з корупцією, лобіюванням інтересів великого капіталу, маніпуляцією громадською думкою, порушенням прав людини, засиллям споживчої культури, екологічними проблемами.

У цілому, сучасна концепція громадянської освіти спрямована на підвищення активності та залученості громадян у політичні та соціальні процеси. Оскільки головні перешкоди на цьому шляху – пасивність та некомпетентність громадян, нова стратегія громадянської освіти спрямована на їх подолання. Серед напрямків вирішення цих завдань – значне розширення кола суб’єктів громадянської освіти. У країнах Євросоюзу вона розвивається силами держави, недержавних і наддержавних організацій, навчальних закладів, ЗМІ, активної громадськості.

У період з кінця 90-х до теперішнього часу керівними органами Ради Європи було прийнято низку документів у сфері громадянської освіти та виховання. Перш за все – це практичні рекомендації для держав з освіти в сферах громадянськості, прав людини, соціальної відповідальності. Ці рекомендації втілюються у державних концепціях та програмах, у навчальних планах та програмах освітніх установ, у діяльності громадських організацій. Таким чином, коло суб’єктів громадянської освіти стає максимально розширюється.

Радою Європи ініційована і вже успішно реалізується в 47 країнах масштабна програма навчання демократичному громадянству та правам людини – «Education for Democratic citizenship and Human Rights Education – EDC/HRE». Вона базується на Хартії Ради Європи з освіти у сфері демократичного громадянства та прав людини. Зміст програми грунтується на просуванні основних європейських цінностей: демократії, прав людини, верховенства закону, толерантності, культурного розмаїття. Вона націлена на захист особистості і суспільства від насильства, расизму, екстремізму, ксенофобії, дискримінації та нетерпимості.

Також реалізуються спеціальні освітні програми за різними напрямками громадянської освіти. Програма «Education for Democracy 2018-2019» спрямована на формування особистісної культури демократії, засвоєння її етичних та комунікативних норм. Метою іншої – «Education Programme of activities 2016-2017» – виступає навчання навичкам громадянської активності в демократичному суспільстві. Програма «Developing a culture of co-operation when teaching and learning history» спрямована на практикування комунікації та рішення конфліктів на принципах толерантності та міжкультурного діалогу на уроках історії. Це далеко не повний перелік програм, що реалізуються в Євросоюзі. Їх стратегічною метою є виховання людини ХХІ століття, громадянина своєї держави та об’єднаної Європи.

Україна поки що перебуває за межами європейського громадянського освітнього простору. Більше того, на стратегічному рівні відсутнє розуміння сенсу та призначення громадянської освіти в сучасному суспільстві. Немає її чіткої моделі. Це свідчить про те, що і сама проблема громадянської освіти, і тенденції її розвитку в європейських країнах не потрапляють до переліку пріоритетів для української влади.

Досвід громадянської освіти Польщі

Показовим та корисним для України виглядає досвід розвитку громадянської освіти в Польщі. Ця країна пройшла шлях від радянського минулого до європейського сьогодення. Вона стала повноправним членом Європейського Союзу не тільки формально, але й в ментальному вимірі. Нам ще належить пройти більшу частину цього шляху. Очевидно, що на момент краху радянської системи були певні відмінності в політико-культурних умовах. Їх слід враховувати при розробці стратегії та виборі моделі громадянської освіти. Однак польський досвід наочно демонструє віхи, які ми не можемо обминути на шляху до виховання громадянина цивілізованої держави.

Громадянська освіта в Польщі стала впроваджуватися на початку 90-х років, одразу після розпаду соціалістичного табору. Ініціатива належала недержавним організаціям, які спрямовували зусилля на демократизацію суспільної свідомості та формування громадянського суспільства. Навчальні заклади одразу стали відкритими для співпраці з громадськими організаціями. На державному рівні швидко створювалися умови, сприятливі для громадянської освіти. У 1991 році був прийнятий закон, що регламентував реформування системи освіти за західноєвропейським зразком. Він діє до цього часу, з деякими змінами і доповненнями. Це свідчить про його досить високий якісний рівень.

Зусиллями ініціативних громадян у Варшаві був створений Центр громадянської освіти, який вже в середині 90-х років почав свою роботу в освітньому середовищі. Його фахівці розробили курс громадянської освіти для школярів, написали підручники та посібники для його супроводу. Вони ж проводили громадські дискусії, здійснювали моніторинг шкільного самоврядування. Трохи пізніше організували спеціальні курси для вчителів та викладачів, розгорнули активну діяльність в польських школах. Це стало можливим завдяки закріпленому в законі про освіту дозволу громадським організаціям працювати на території навчальних закладів. Впровадження громадянської освіти відбувалося в тісній співпраці державних органів та громадських організацій.

Зараз навчальні матеріали з громадянської освіти в країні створюють та випускають як державні, так і недержавні організації. Пріоритетна увага приділяється громадянській освіті вчителів та викладачів. Поряд з громадськими організаціями, цим займаються офіційні інститути, зокрема, Головний центр удосконалення вчителів. Республіканські та муніципальні органи підтримують та заохочують проведення різних заходів, ініційованих громадськими організаціями. Вони виділяють кошти з бюджетів на проведення конкурсів, дискусій, тренінгів, круглих столів, практик з громадянської освіти.

Міністерство народної освіти Польщі прийняло програму «Нова школа». Вона спрямована на реформування шкільного життя, поширення громадянської освіти, забезпечення співпраці державних та громадських інститутів в цій сфері. З кінця 1990-х років реалізується міністерський проект глобального просвітництва в сфері громадянської освіти та прав людини для шкіл різного типу. Впроваджено систему курсів та тренінгів для учнів, вчителів та кураторів шкіл (держслужбовців, які контролюють шкільну освіту). Аналізується процес викладання громадянськості в рамках шкільного предмета «Суспільствознавство». Систематично проводяться моніторинги дотримання прав учнів в школах та шкільного самоврядування.

Як окремий напрямок, здійснюється патріотичне виховання. Діє програма польського уряду «Патріотизм завтрашнього дня», націлена на формування польської ідентичності як в культурному, так і в політичному аспектах. Вона базується на загальноєвропейських принципах збереження культурного розмаїття, поваги до національної держави, до політичної нації та її інтересів, на пріоритетності інтересів громадянина над інтересами держави.

На початковому етапі європейської інтеграції в Польщі було багато дискусій з приводу доцільності та механізмів переходу на західноєвропейську модель громадянської освіти. Серед ключових питань – пріоритетність громадянського або національного виховання, побоювання щодо можливої втрати національної ідентичності, занепаду національної культури. Боялися і розвитку культурного нігілізму внаслідок засвоєння загальноєвропейських цінностей. Істотні проблеми виникали і внаслідок слабкості демократичних традицій, відсутності досвіду організації діяльності навчальних закладів на демократичних принципах. По суті, всі ті проблеми, які потребують вирішення і в нашій ситуації. Однак, як показує досвід, багато з них країна успішно подолала. Для вирішення інших, зокрема, оптимального поєднання національного/загальноєвропейського триває пошук прийнятного балансу.

Таким чином, громадянська освіта в Польщі – частина державної освітньої політики. Державні інститути виступають ініціаторами та організаторами цього процесу. Вони тісно співпрацюють з громадськими організаціями. Громадянська освіта здійснюється як в процесі шкільного навчання, так і за стінами школи. Важливий напрямок – неформальна освіта дорослих. Сучасна концепція громадянської освіти в Польщі повністю відповідає загальноєвропейській «Citizenship education».

Громадянська освіта в Україні: виклики та парадокси

Протягом всього періоду незалежності, з різною інтенсивністю, українська влада заявляє про необхідність «демократизації», «входження до європейського культурного та освітнього простору», «декомунізації». Логічно було б припустити, що після Революції Гідності, приходу «демократичної, орієнтованої на Європу» влади, громадянська освіта в Україні почне розвиватися в руслі європейської моделі. Адже саме вона відповідає вимогам часу, показала свою ефективність в європейських країнах. Однак, цього не відбувається. Далі обговорень, переважно на експертному рівні, вирішення проблеми поки що мало просувається.

Громадянською освітою, як і в 90-і роки, в Україні займаються, в основному, громадські організації за підтримки західних фондів. Вони розробляють напрямки громадянської освіти, програми, курси та тренінги у відповідності до європейської концепції. Держава в цьому процесі участі не бере, що вказує на відсутність розуміння значущості та гостроти проблеми. За такої ситуації громадянська освіта не поширюється у наймасовішій цільовій аудиторії – школярів, студентів, вчителів та викладачів. Свідомість нових поколінь, фактично, формується в середовищі «громадянського освітнього вакууму».

На сайті Міністерства освіти і науки України не знаходимо виразної згадки про громадянську освіту чи про проекти, які з нею пов’язані. Деякі змістовно близькі пункти присутні в розділі «Позашкільна освіта»: «Шкільне самоврядування», «Виховна робота і захист прав дитини». У першому розділі знаходимо одну тему: «Проектна діяльність з патріотичного виховання» за областями України. «Виховна робота і захист прав дитини» включає 6 вужчих напрямків. Серед них найбільш близькі до теми громадянської освіти дві: «Особиста гідність. Безпека життєдіяльності. Громадянська позиція» та «Національно-патріотичне виховання». У першому представлені програми гуртків та факультативів за темою. Щодо національно-патріотичного виховання, в цьому підрозділі міститься анотація, яка пояснює його суть.

Термін «громадянська освіта» в анотації не застосовується, але серед цілей і завдань згадуються кілька характерних для громадянської освіти. Це: «вміння визначати форми та способи своєї участі в житті громадянського суспільства», «участь у діяльності держави», «вміння захищати права людини». В цілому ж, як визначення, так і завдання прописуються міністерством з позицій пріоритету державних і національних інтересів, необхідності їх захисту.

Таким чином, ця концепція виходить з вузького трактування громадянської освіти. Вона представляє собою хаотичний набір ідей щодо напрямків виховання з провідним принципом верховенства інтересів держави над інтересами та правами особистості. Громадянську освіту європейського типу (Citizenship education) Міністерство освіти і науки України не розглядає як пріоритетну. Парадокс у тому, що громадянська освіта в Україні все ще дублює радянську модель. Це суперечить задекларованому Україною європейському вибору.

Військова агресія РФ підняла ще один величезний пласт проблем. По суті, ми зіткнулися: по-перше, з анексією та окупацією частини території України; по-друге – з усталеною імперсько-радянсько-російською моделлю виховання вірнопідданих солдат імперії. У сучасній Росії громадянська освіта присутня виключно на рівні публікацій та окремих розробок. Більшість з них датуються кінцем 1990-х – першим десятиліттям 2000-х років. З початку другого десятиліття в РФ втілюється модель військово-патріотичного виховання в чистому вигляді. Вона повністю копіює радянську модель за структурою та принципами організації. Змістовна частина базується на кількох принципах: неоімперіалізм; соціально-культурний консерватизм та ізоляціонізм; пріоритет державних інтересів над особистісними; військова перевага Росії над іншими країнами; імперський державний патріотизм; замкненість на внутрішніх інтересах. Таке спрямування виховання стало ключовим інструментом пропаганди ідеології «русского мира» в усіх закладах освіти. Протягом чотирьох років агресивні «виховні» практики вкорінюються і на окупованих українських територіях.

У зв’язку з цим виникає безліч питань. Чи можемо ми ефективно захищатися, самі залишаючись фактично в радянській системі виховання? Від чого ми повинні дистанціюватися і що необхідно подолати в собі, щоб відстояти власну незалежність? Яку модель громадянської освіти слід обрати і втілювати, щоб сформувати власну громадянську ідентичність і, в майбутньому, стати громадянами об’єднаної Європи?

Відповідь на кожне з поставлених запитань передбачає, в тому числі, необхідність виявлення особливостей культури нашого суспільства. Адже саме її особливості чинять значну протидію розвитку громадянської освіти та виховання. Формально звільнившись від тенет колишньої метрополії, українці все ще не позбулися підданської культури. Роль та авторитет громадських організацій в українському суспільстві – все ще недостатні для стрімкого прориву в напрямку впровадження всезагальної громадянської освіти. Їхні ініціативи в сфері громадянської освіти поки що не втілюються в освітніх закладах. Головна причина в тому, що і представники влади, і суб’єкти освітнього процесу залишаються носіями підданської ментальності.

Підданська культура – це ключовий фактор, що заважає українцям прийняти та засвоїти європейські цінності, втілити демократичні принципи в соціальну реальність. Цю культуру можна змінити тільки за допомогою всезагальної громадянської освіти. Однак громадянська освіта європейського типу в Україні не розвивається саме через панування підданської культури. Таким чином, маємо порочне замкнене коло. Не можемо розвивати європейську громадянську освіту, бо у нас панує підданська культура. Не можемо подолати цю культуру тому, що у нас немає громадянської освіти. Невідкладне для України завдання – розірвати це коло і нарешті перейти на європейську модель громадянської освіти. У ситуації російської агресії та подій останніх років це вже не предмет дискусій, а питання виживання української держави.

Висновки

У сучасному світі склалися дві кардинально різні моделі громадянської освіти та виховання: західна/європейська та радянська/пострадянська. Перша заснована на широкому трактуванні громадянської освіти та її завдань, на усвідомленні пріоритетності формування громадянських якостей з метою виховання соціальної відповідальності в кожній сфері діяльності людини. Модель відрізняється високою динамічністю, здатністю реагувати на зміни в житті суспільства та на нові проблеми. В останні роки в країнах Європейського Союзу вона еволюціонувала від «Civics education»  до «Citizenship education». Її впроваджують і східноєвропейські держави. Це дозволяє їм досить швидко вирішувати завдання з формування демократичної культури громадянськості.

Радянська/пострадянська модель відрізняється не тільки вузьким трактуванням громадянської освіти, а й повною її формалізацією та імітацією, підпорядкуванням меті виховання «захисника Вітчизни». Її підґрунтям залишаються переважання інтересів держави над правами людини, ідеологізованість, ізоляціонізм. Ця модель функціонує в більшості пострадянських країн, фактично, в незмінному вигляді. Деяке різноманіття дає лише специфічний ідеологічний зміст, який трансформується в залежності від зовнішньо- та внутрішньополітичних цілей держави на найближчий період.

В Україні склалася парадоксальна ситуація: влада невпинно декларує демократичні та євроінтеграційні наміри, при цьому, не переймається питанням впровадження системи громадянської освіти та вибору її моделі, що відповідає проголошеним стратегічним цілям. Сьогодні відсутні стратегія та концепція громадянської освіти і виховання. Дискусії про цілі та завдання громадянської освіти проходять на рівні громадських організацій, фактично, без участі інститутів влади. В інтерпретації МОН України громадянська освіта представляє собою хаотичну суміш принципів, ідей та цінностей європейської та радянської моделей. Громадянська освіта розглядається вузько, що суперечить європейській практиці.

Одна з головних причин ігнорування проблеми громадянської освіти в Україні – домінування підданської культури. Декларативно Україна вибрала європейський шлях та демократичні цінності. Однак ментально як влада, так і суспільство в значній мірі все ще залишаються в радянському минулому. При цьому, запит на культурну трансформацію та прийняття європейських цінностей в українському суспільстві існує та зростає.

Рекомендації

Ситуація панування підданської політичної культури, що підсилюється російською військовою та інформаційною агресією, вимагає негайного впровадження в Україні європейської моделі громадянської освіти.

Необхідна розробка та прийняття закону про громадянську освіту з концептуальною опорою на актуальну європейську модель «Citizenship education».

При розробці законодавчого забезпечення та державної програми громадянської освіти необхідно досягти концептуальної цілісності, уникнути хаосу та змішування застарілих та актуальних підходів до громадянської освіти. Слід переходити до широкого трактування громадянської освіти, оскільки, саме громадянська компетентність формує основу для розвитку необхідних сучасній людині та цивілізованому суспільству соціальних якостей. Завдання стосовно правової та політичної освіти, формування політичної нації та громадянської ідентичності слід вирішувати в рамках адекватної мінливим умовам та стратегічним цілям системи громадянської освіти.

Ключову роль у розробці прийнятної моделі громадянської освіти з урахуванням європейського досвіду повинні взяти на себе інтелектуали, експерти, громадські організації. Інша їхня найважливіша місія – просвітницька діяльність з метою формування суспільного запиту на громадянську освіту і тиск на владу для реалізації цього запиту.

Україні слід орієнтуватися на багатосуб’єктну модель громадянської освіти. Головними суб’єктами та партнерами в освітньому та виховному процесі, в рамках цієї моделі, повинні стати: держава, громадські організації, навчальні заклади та їх органи самоврядування, місцеві громади. Виконання кожним суб’єктом своїх завдань має сприяти формуванню головних складових громадянської компетентності, на яких базується європейська концепція «Citizenship education».

Міністерство освіти і науки України вже зараз, спираючись на напрацювання інтелектуалів та громадських організацій, має запустити процес громадянської освіти в усіх навчальних закладах України – у загальноосвітніх школах, коледжах та технікумах, у вищих навчальних закладах. Доцільно також створити при МОН України координаційний Центр громадянської освіти із залученням представників громадських організацій, що працюють у сфері громадянської освіти та просвітництва.

Для створення робочої моделі громадянської освіти в Україні важливо врахувати польський досвід. Варто розглянути можливість реалізації спільних українсько-польських проектів у сфері громадянської освіти.

Політичні партії, які заявляють про свою прихильність принципам демократії і стратегії європейської інтеграції, повинні включити в освітні розділи своїх політичних програм цілі щодо впровадження всезагальної громадянської освіти та її переходу до актуальної європейської моделі.

Світлана Топалова, Тетяна Чистіліна

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Опубліковано на інформаційно-аналітичному порталі «Хвиля»

Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору EED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».