Олексій Кучер – голова ХОДА: хто поведе «Слугу народу» на місцеві вибори в Харкові | АНАЛIТИЧНИЙ ЦЕНТР «ОБСЕРВАТОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ»

Олексій Кучер – голова ХОДА: хто поведе «Слугу народу» на місцеві вибори в Харкові

5 листопада Володимир Зеленський підписав указ про призначення Олексія Кучера головою Харківської обласної державної адміністрації. Трьома тижнями раніше президент публічно заявив, що не підтримає Геннадія Кернеса на виборах мера Харкова і планує «підготувати міцних людей як альтернативу». Логічно припустити, що призначений голова обладміністрації – і є той «міцний чоловік», від якого в «Слузі народу» чекають перезапуск харківського політичного режиму і бачать в ньому конкурента для чинного мера. Аналіз стартових позицій за рік до конституційної дати місцевих виборів – в новій статті від «Обсерваторії демократії».

Нове обличчя в харківській політиці

34-річний адвокат Олексій Кучер потрапив до Верховної Ради, перемігши в 179-му мажоритарному окрузі (центр – Лозова) з результатом 50,62%. До слова, це найвищий відсоток серед 14-ти кандидатів від «Слуги народу» в Харківській області, хоча в опонентах у Кучера були голова обласної ради Сергій Чернов і неодноразово переобравшийся в цьому окрузі нардеп Анатолій Гіршфельд.

У парламенті Кучер встиг стати співавтором кількох законопроектів, вже перший з яких (№2161) стосувався розширення повноважень Державної прикордонної служби (Кучера, як і багатьох інших харківських нардепів, у ЗМІ часто пов’язували з «прикордонниками» – підполковником Павлом Сушко і генерал-майором Вадимом Слюсаревим).

 

У деяких ЗМІ Олексія Кучера представляли як «людину Авакова», в якості одного з аргументів згадуючи, що Кучер був адвокатом у резонансній «справі про рюкзаки» (представляв інтереси не сина міністра внутрішніх справ, а іншого фігуранта – Володимира Литвина). Насправді, новий голова адміністрації виглядає, скоріше, компромісною фігурою, яка влаштувала всіх ключових вето-гравців.

У жовтні Кучер очолив міжфракційне об’єднання «Слобожанщина» в парламенті – свого роду «сигнальне голосування», яке покликане було показати, що більшість нардепів від регіону підтримує саме його, а не другого претендента, Ірину Венедіктову. Тим часом, на обох кандидатів в ЗМІ і соцмережах з’являлася величезна кількість дискредитуючих матеріалів, на що звернув увагу і президент Володимир Зеленський на своєму прес-марафоні.

У підсумку, 5 листопада президентський указ про призначення Кучера новим головою обладміністрації був підписаний, і розтягнена на декілька місяців епопея з призначенням харківського «губернатора» закінчилася. Разом з тим, сама по собі посада голови обласної адміністрації з великою ймовірністю буде скасована в 2020 році. Реальні повноваження повинні відійти виконкому обласної ради, а президентська вертикаль буде представлена ​​контролюючими законність рішень місцевих рад префектами (причому незрозуміло, будуть це префекти на рівні регіонів і / або на рівні округів – укрупнених районів).

Навіщо амбітному народному депутату переїжджати з Києва до Харкова на посаду, реальний функціонал якої через півроку ризикує бути «помноженим на нуль», якщо не сприймати її як трамплін для чогось ще? І з іншого боку – навіщо «Слузі народу» давати інструмент «прокачування» впізнаваності та особистого рейтингу одному кандидату, щоб потім на виборах мера виставляти іншого? Так що, хоча в соцмережах і обговорювалися найрізноманітніші прізвища потенційних висуванців, припущення, що саме Олексій Кучер стане в 2020 році кандидатом від «Слуги народу» на мерських виборах, виглядає досить імовірним (хоч сам новий глава ХОДА навряд чи публічно заявить про подібні амбіції до старту кампанії).

Сценарії мерської кампанії

При моделюванні сценаріїв місцевих виборів у Харкові, ключовою змінною виступає формат відносин / домовленостей нового президента (або уповноваженого від нього для вирішення подібних питань) і Геннадія Кернеса. Поки що мер, незважаючи на заяви Зеленського про «пошук альтернативи», продовжує всіляко демонструвати свою готовність до співпраці і лояльність президенту. Наприклад, 16 жовтня підконтрольна меру більшість у міськраді ухвалила звернення на підтримку «формули Штайнмаєра», а двома тижнями раніше мер провів публічну зустріч з 6-ю харківськими депутатами-мажоритарниками від «Слуги народу».

На сьогоднішній день більш-менш імовірними видаються три різні сценарії:

№1. «Відхід». З Кернесом домовляються про умови його виходу з політики – майнові питання, відсутність переслідувань ближнього кола, безперешкодний виїзд закордон тощо. Новим мером стає кандидат від «Слуги народу» за сприяння / непротидії Кернеса.

№2. «Імітація боротьби». Рейтинг «Слуги народу» за зиму просідає, в Офісі президента відмовляються від ідеї перезавантаження влади в Харкові як нереальної, і в кулуарному форматі (можливо, з Ігорем Коломойським в ролі «спільного знаменника») ділять регіон. Кернес виступає гарантом стабільності в Харкові, переконує у своїй лояльності президента, обіцяє хороший результат пропрезидентської партії на виборах і врахування всіх інтересів «Слуги народу» в міській та обласній радах (взагалі, все те ж, що було обіцяно Петру Порошенко і Ігорю Райніну в 2015-м). Публічно підтримати Кернеса з огляду на загальнонаціональні іміджеві втрати Зе-команда не може, але виставлений «Слугою народу» кандидат, скоріше, виконує функції спаринг-партнера.

№3. «Боротьба». Володимир Зеленський не йде на переговори з Кернесом, при цьому спроби не допустити чинного мера на вибори (по лінії кримінальних справ) не розпочинаються. Місцева «Зе-команда» і її ситуативні партнери по «антикернесовській коаліції» (перш за все, Арсен Аваков) висувають свого основного кандидата (Кучер?) і кілька допоміжних технічних, плюс різними партійними колонами йдуть до міської / обласної ради, домовившись про майбутню коаліцію.

Хоча в факті переоформлення харківських ринків на пасинка мера, Родіона Гайсинського, деякі і побачили сигнал до запуску першого сценарію, поки що цей варіант виглядає найменш вірогідним (втім, у політичному харківському telegram-каналі «Ракли» анонсували кримінальні справи по найближчому оточенню мера – чекаємо).

Найцікавіший і відповідний публічним заявам президента сценарій – третій. Це той варіант, при якому між президентом і Кернесом не вибудовуються патронажно-клієнтарні відносини, і Зе-команда ставить перед собою завдання-максимум – виграти мерські вибори та створити коаліцію в міськраді (завдання-мінімум – в разі перемоги Кернеса не дати йому сформувати власну більшість і всіляко послаблювати його вплив).

За останній місяць в telegram-каналах двічі з’являлися інсайди про результати останніх замірів мерських рейтингів у Харкові: в обох лідирував Геннадій Кернес, за одним із них випереджаючи кандидата від «Слуги народу» на 4%, по іншому – на 14%. Ще (без цифр) був інсайд про жовтневу соціології на замовлення мера, де все й взагалі закінчувалося в першому турі.

Взимку можна прогнозувати нехай і незначне, але падіння рейтингів у обох основних претендентів. У «Слуги народу» цей тренд намітився ще у вересні-жовтні, і якщо Володимиру Зеленському не вдасться зробити якесь диво (а саме за образ «чудотворця» голосували українці) – знайти дієве рішення конфлікту на Донбасі, знизити тарифи, в рази збільшити соціальні виплати – то стартові рейтинги «на ототожненні» всіх «Зе-кандидатів» продовжать знижуватися. Для Геннадія Кернеса зима – це також найбільш несприятлива пора року, час проривів труб і снігових завалів, що підривають образи «міцного господарника» і «самого комфортного міста».

Хто може підібрати «розчарованих»? Головний претендент – кандидат від «Опозиційною платформи – За життя», яка набрала в традиційно сприятливому для «контрмайданних» проектів Харкові на парламентських виборах 25,65% голосів.

За кількох умов:

(1) Сама по собі «ОПЗЖ» не розпадається на кілька конкуруючих проектів (ребрендинг або перерозподіл впливу в проекті, включаючи входження Ріната Ахметова, не критичні);

(2) Кернес не отримує контроль над франшизою «ОПЗЖ» (або її найбільш вагомого спадкоємця в разі розпаду) в Харкові;

(3) Цей кандидат від «ОПЗЖ» взимку активно входить до порядку денного, користується загальнонаціональними ТВ-ресурсами партії і де-факто починає кампанію;

(4) Цей кандидат вже має високу впізнаваність і якийсь особистий рейтинг у Харкові, оскільки на місцевих виборах голосування все ж більш особистісно-орієнтоване, ніж на парламентських.

Насправді, під четвертий критерій в Харкові підпадає дуже мало кандидатів. А реальний сенс балотуватися в мери – так і зовсім є тільки в одиниць. І якщо про подібні наміри Олександра Ярославського поки нічого невідомо, то розмов про можливе висунення в мери Олександра Фельдмана в останні місяці стало значно більше.

Джерело з оточення нардепа стверджує, що Фельдман прийняв рішення балотуватися в мери і боротися за «золоту акцію» в міськраді після нової атаки від Кернеса з будівництвом дороги через територію ТЦ «Барабашово». На найближчий час заплановано перезапуск медіахолдингу «Время», але головне – вдалося виграти боротьбу за місцеву франшизу «ОПЗЖ». Це, до речі, підтверджується фактом, що Фельдман не став триматися за статус співголови партії «Наш край», яку в 2015-му році провів на своєму особистому рейтингу в міську та обласну ради: 18 жовтень партія переобрала керівництво, і Фельдмана там вже немає.

Єдиний нардеп-мажоритарник Харкова, який зумів переобратися на парламентських виборах-2019, має багатий досвід переможних виборчих кампаній, але ще жодного разу не балотувався в мери. І якщо втомлені від правління Кернеса еліти (як у Харкові, так і в Києві), ймовірно, можуть сприйняти таку ініціативу в позитивному ключі, то ключовим завданням кампанії буде переконати масового харківського виборця в тому, що «Фельдман як Кернес – але тільки краще» .

Крім нього створити конкуренцію діючому меру в умовно «контрмайданному» сегменті міг би Євген Мураєв, який повернувся (поки що?) до власного партпроекту «Наші» – питання тільки в тому, що змусить колишнього флагмана списку «Опозиційного блоку» піти проти мера, відбираючи голоси на його полі.

На «промайданному» фланзі традиційно багато претендентів, але мало відсотків (хоча тут також очікується невеликий приріст за рахунок частини розчарованих виборців «Слуги народу»). Єдиним кандидатом з особистим рейтингом і високою впізнаваністю залишається Юлія Світлична (незважаючи на «казус Жукова», вона співвідноситься, скоріше, з «промайданним» табором, «розширюючись» на «центр»), проте в разі початку столичного етапу її політичної кар’єри ймовірність висування на мерських виборах у Харкові знизиться.

Останні 4 роки головними публічними опозиціонерами до режиму Кернеса в Харкові були представники Харківського антикорупційного центру, і логічно було б припустити балотування в мери когось із його двох фронтменів, Дмитра Булаха або Ігоря Черняка. З недавніх пір в цій же ліберально-патріотичної ніші активізувався Микита Соловйов з партпроектом «Демократична сокира». У тому ж «промайданному» таборі, але його націоналістичному сегменті – молоді Костянтин Немічев ( «Національний корпус»), Семен Соха (організація «Традиція і порядок») і їх більш досвідчені колеги зі «Свободи».

У всіх цих кандидатів мало шансів на високі відсотки, але кожен може «знайти себе» в цій виборчій кампанії. Навіть у сценарії «боротьби» накачувати антирейтинг популярного опонента правильніше не від першої особи, та й вуличний вимір політики з його медійним вихлопом, у чому традиційно сильні «промайданні» політики, ніхто не відміняв. Хоча надзавданням для більшості з них було б проходження до міськради, для чого (принаймні, за чинним законом) потрібні партійні організації.

Полювання на франшизи

Якщо зараз Харків є єдиним в Україні обласним центром з однопартійною більшістю в міськраді, то після наступних місцевих виборів баланс із великою долею ймовірності може змінитися, і переможцеві мерської гонки доведеться шукати партнерів для створення коаліції.

На сьогоднішній день, перспективи впевненого проходження в раду є буквально у трьох партійних франшиз:

  • пропрезидентська «Слуга народу»;
  • партія Геннадія Кернеса (будь-який бренд – візьмемо за основу «Довіряй ділам»);
  • «Опозиційна платформа – За життя» (про яку останнім часом все частіше пишуть в контексті її розколу, конфлікту між Віктором Медведчуком і Юрієм Бойком, паралельно ведучих «сепаратні переговори» з Рінатом Ахметовим).

З уже існуючих партпроектів при сприятливій кон’юнктурі «перетоків» шанси є у парламентських партій – перш за все, «Європейської солідарності», а також (меншою мірою) «Батьківщини» і «Голосу». Більше 5% голосів по Харкову на парламентських виборах мала «Партія Шарія», яка нещодавно відкрила в місті громадську приймальню і провела автопробіг.

Перешкодити цим партіям потрапити до міськради можуть нові проекти, перспективи яких вже обговорюються експертами – проект Олександра Дубинського (за образом і подобою «Партії Шарія»), який готовий фінансувати Ігор Коломойський, а також створення нової партсили з Олегом Сенцовим як флагманом (тут основними інвесторами, очікувано, виступлять Джордж Сорос і Віктор Пінчук, а проект за своєю цільовою аудиторією явно дублює «Голос»).

А 18 жовтня київський політтехнолог Олексій Голобуцький анонсував створення нового партпроекту, одним із лідерів якого повинна стати Юлія Світлична, про що вона нібито остаточно домовилася з американцями. «Інсайд», більше схожий на зондування грунту – проте «партія Світличної», так само як і «партія Фельдмана» або «партія Ярославського», дійсно, могла б розраховувати в Харкові на проходження до міськради, а утворювати з ними коаліцію для «Слуги народу» іміджево було б вигідніше, ніж з опонентами по Верховній Раді, тими ж «За життя» або «Європейською солідарністю».

Сплутати карти усім цим існуючим або гіпотетичним партіям може кардинальна зміна виборчої системи – а в «Слузі народу» якраз несподівано заговорили про необхідність введення мажоритарної системи на місцевих виборах. По суті, це буде означати кількаразове зростання реального прохідного бар’єру і консервацію рад. А ось розрахунок Зе-команди повторити липневий мажоритарний успіх явно не враховує ні специфіку особистісно-орієнтованих місцевих виборів, ні загрозу негативної електоральної динаміки – така система буде тільки на руку мерам і їх депутатським командам. І, до речі, якби така система працювала в постмайданному 2015-му році, то в міській раді не було б нікого, крім 84-х депутатів від мерського «Відродження».

Резюме

  1. В умовах децентралізації і в очікуванні адміністративно-територіальної реформи посада мера Харкова є набагато більш впливовою і політично цікавою, ніж голови обласної адміністрації. Можна припустити, що саме призначений сьогодні Олексій Кучер буде висунутий «Слугою народу» на мерських виборах 2020 року і в найкоротші терміни він має практично з нуля нарощувати впізнаваність та особистий рейтинг.
  1. Хто б не був кандидатом в мери від «Слуги народу» (Кучер або будь-хто інший), одного ототожнення з пропрезидентською партією для перемоги, ймовірно, вже не вистачить (підтверджується різною соціологією). І тут, з огляду на високі рейтинги діючих мерів (в т.ч. і в Харкові), інтереси «Слуги народу» можуть збігтися з об’єктивною необхідністю демонополізації влади в містах. Адже насправді максимальна концентрація влади (яку опоненти завжди і називають «узурпацією») в Україні більш характерна для місцевого рівня політики: якщо на президентських або парламентських виборах практично кожен цикл відбувається перезавантаження через перемогу опозиції, то середньостатистичний мер міста або голова селища «пересиджує» на своєму посту декількох президентів і «партій влади».
  1. Для демократизації цього місцевого рівня політики видається доцільним повернути в великі міста районні ради, наділивши їх достатнім обсягом повноважень. Також слід розглянути можливість посилення інституту секретаря міськради. Характерно, що такі реформи не суперечать інтересам «Слуги народу», які, ймовірно, і будуть ставитися на чільне місце при будь-яких змінах законодавства. Партія нічим не ризикує, адже якщо її висуванці зможуть перемогти діючих мерів, це буде означати, що сила бренду «Слуги народу» на момент виборів достатня і для перемоги в партійному вимірі міської / районних рад. А ось якщо перемогти мерів не вдасться – у президентської сили буде додаткова можливість за рахунок популярності партійного бренду сформувати більшість в радах, обмежуючи владу мерів.
  1. Для формування такої більшості «Слузі народу», ймовірно, можуть знадобитися партнери по коаліції. І виходячи з цього, при визначенні виборчої системи доречно, як не парадоксально це може виглядати для «Слуги народу», зробити ради максимально відкритими, знизивши формальні прохідні і реальні арифметичні бар’єри. У моделі високих бар’єрів (аж до мажоритарної системи, яка задає максимальний рівень закритості для партій) бенефіціарами пропорційно своїм результатам виступлять всі партії, які пройшли до ради. Серед них, ймовірно, буде, і «Слуга народу», але також там будуть партії діючих мерів, «За життя» (або якась інша «Партія регіонів 3.0») на південному сході, «Європейська солідарність» на заході та інші опоненти пропрезидентської сили. Знижуючи формальні і реальні бар’єри, «Слуга народу» може допомогти пройти непарламентським партіям і локальним проектам, які з більшою ймовірністю приєднуватимуться до коаліції саме з пропрезидентською силою.

Антон Авксентьєв, кандидат політичних наук,

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Опубліковано на інформаційно-аналітичному порталі «Хвиля».

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».