Харківський регіон в очікуванні місцевих виборів: гуманітарні розколи | Center for Political Analysis “Observatory of Democracy”

Харківський регіон в очікуванні місцевих виборів: гуманітарні розколи

Ще влітку, невдовзі після оголошення перших екзит-полів парламентських виборів політичні експерти почали говорити про реальну можливість дострокових місцевих виборів. У середині вересня ця тема знову актуалізувалася одразу у центральних та регіональних ЗМІ. Деякі повідомили, що, за інформацією з офісу Президента, вибори місцевої влади у Харкові можуть відбутися вже у грудні.

Отже, вірогідність дострокових місцевих виборів наразі є досить високою. А це актуалізує для харківських політичних груп та партій-лідерів парламентських перегонів питання про те, які фактори впливу на електорат використовувати для досягнення позитивних результатів у боротьбі за представництво у місцевій владі.

В якості таких факторів політтехнологами зазвичай експлуатуються: досягнення господарської діяльності місцевих політиків (якщо вони балотуються на наступний строк), реформаторські та антикорупційні обіцянки, ефекти «нових облич» претендентів  на владу (як протиставлення «старим» політикам, часто дискредитованим в очах громадськості), і, нарешті, – розкол електорату з тих чи інших значущих гуманітарних питань.

Фактор розколу є досить цікавим для аналізу, адже він постійно експлуатується у передвиборних кампаніях усіма політичними силами, які йдуть до влади. В той час, як використання інших факторів впливу дуже залежить від політичного бекграунду кандидатів, і доступне лише деяким з них. Так, якщо кандидат є новачком у місцевій політиці, він не може використати фактор господарських досягнень, а представник місцевої влади навряд чи переконає виборців за допомогою антикорупційних або реформаторських обіцянок, і тим більше – «ефекту нового обличчя».

Фактор розколу електорату є об’єктом політтехнологій не лише в харківському регіоні, а й в масштабах усієї країни. Спостереження за останніми електоральними циклами дозволяє зробити певні висновки та сформулювати їх у вигляді конкретних тез щодо суті та особливостей означеного розколу:

  • Цей розкол за своєю суттю є світоглядним, адже відбувається не з приводу якогось одного питання, а проходить по цілому комплексу поглядів, уявлень, цінностей, переконань, ідеалів, вірувань, життєвих норм тобто, усього спектру змістовного наповнення поняття «політичний світогляд».
  • Розкол відбувається не за якоюсь однією характерною ознакою, а за декількома, які не завжди перетинаються між собою. Отже, є підстава говорити про його множинність. Тобто, має місце не один розкол, а декілька різних розколів.
  • Світоглядні розколи активно експлуатуються та стимулюються усіма загальнонаціональними та місцевими політичними силами в ході передвиборних кампаній в усіх регіонах України. Але в кожному регіоні є свої змістовні акценти, тобто, специфічні проблемні гуманітарні питання,  які є предметами експлуатації.
  • Президентська та парламентська передвиборні кампанії 2019 року в розрізі харківського регіону продемонстрували, що експлуатація світоглядних розколів дала позитивний ефект для тих політичних сил та окремих політиків, які «грали» на об’єднання електорату з болючих гуманітарних питань. І навпаки, ті, хто використовував тактику чіткого розділення на «своїх» та «чужих», у передвиборчій гонці втратили дивіденди.

Вірогідно, що ті чи інші питання, з приводу яких простежуються світоглядні розколи, будуть експлуатуватися політтехнологами і на майбутніх місцевих виборах, в тому числі, в харківському регіоні. Ефект їх використання для претендентів на владу буде залежати від вмілого та виваженого застосування саме «об’єднуючих» тактик, а не «розділяючих».

Електоральне поле гуманітарних розколів

Перша теза про світоглядний характер електорального розколу підтверджується його змістовним наповненням, тобто, переліком тих болючих соціально-значущих питань, з приводу яких формуються діаметрально протилежні позиції у різних груп електорату.

Ці питання можна об’єднати у декілька груп:

  • питання культурно-національної ідентичності (з якою культурою ототожнює себе громадянин – російською, українською, європейською, які культурні цінності йому ближче),
  • релігійні питання (московський патріархат чи українська церква, залученість церковнослужителів до політичних процесів),
  • питання цінностей Майдану (ставлення до ветеранів АТО, сепаратизму на Донбасі, анексії Криму, ролі російської та української влади у пов’язаних з цим процесах),
  • мовні питання (статус української та російської мов в державі та регіоні),
  • історичні наративи та символи (декомунізація, оціночні судження про окремі історичні події та постаті),
  • пріоритет регіональних чи загальнонаціональних інтересів (наприклад, у вирішенні економічних проблем),
  • питання захисту прав і свобод громадян (свобода висловлювань, гендерні проблеми, емансипація ЛГБТ – спільноти, права дітей).

Кожне з цих питань зачіпає цінності, погляди, переконання, ідеали, вірування, норми та життєві стереотипи громадянина. Отже, саме ці питання в тих чи інших формах активно експлуатуються політиками напередодні виборів.

Друге твердження про наявність не одного, а декількох гуманітарних розколів обумовлено спостереженнями за ходом передвиборних кампаній під час останніх електоральних циклів, а саме – тим фактом, що деяким політичним силам вдається ситуативно привабити на свій бік різноспрямовані електоральні групи, «зіграти» на чужому електоральному полі.

Так, Володимиру Зеленському в президентській та парламентській передвиборних кампаніях 2019 року вдалося привабити на свій бік не лише так званий «протестний» електорат та молодь, а й велику частку тих виборців, які  у попередньому виборчому циклі голосували за «проросійських» або «проєвропейських» кандидатів.

На наш погляд, справа тут не тільки в розчаруванні «старими» політиками та їх невиконаними обіцянками або в ефекті «нового обличчя» чи в інших факторах, які «лежать на поверхні». Очевидно, політтехнологам «ЗеКоманди» вдалося схопити той феномен, який залишився неусвідомленим іншими політичними силами – що світоглядний розкол має багатовекторну спрямованість, фактично, розколів насправді декілька, і бінарні опозиції цих розколів формуються не за однією, а за різними ознаками.

Вектори цих розколів можуть перетинатися, і політичні дивіденди отримає той претендент на владу, який «схопить» ці «точки перетину», тобто, ті значущі гуманітарні питання, тлумачення яких у представників різноспрямованих електоральних груп збігаються. Фактично, «ЗеКоманда» вдало використала багаторівневість та множинність гуманітарних розколів, в той час, як «старі» політичні сили звично тупцювали навколо прямолінійних бінарних опозицій поділу електорату на «своїх» та «чужих».

Якщо спробувати систематизувати множину гуманітарних електоральних розколів, можна виділити декілька основних, в залежності від визначальної ознаки:

Основні гуманітарні розколи електорату
Ознака ділення Результат ділення

(групи електорату)

Етнокультурна ідентичність Проросійська – проєвропейська
Політична культура Активістська – підданська
Політична ідеологія Ліберально-демократична – націоналістично-традиціоналістська
Ставлення до цінностей Євромайдану Промайданна – контрмайданна

В особистісному вимірі «точки перетину» за проблемними питаннями цих розколів проявляються в тому, що, наприклад, громадянин, який за етнокультурними орієнтирами входить до проросійської електоральної групи, в мовному питанні підтримує ідею офіційного статусу російської мови в Україні, а за політичною ідеологією він може бути лібералом, отже, в питанні про надання прав ЛГБТ-спільноті, дотримуватися толерантної позиції. Ця ж саме особа може належати до підданської політичної культури, бути пасивною і перекладати усю політичну відповідальність на державу, але відносно цінностей Майдану – негативно ставитися до сучасної російської політики по відношенню до України.

Задача політиків – «вирахувати» ті «точки», за якими відбувається співпадіння у різних за векторами гуманітарних розколів електоральних груп, і використати ці «знахідки» на свою користь.  У 2019-му це вдалося команді Зеленського. Але це не унікальне явище. У 2014-му під час президентських виборів, в певній мірі, це вдалося і Петру Порошенку. Його політтехнологи знайшли спільну для різних електоральних груп «точку» – загрозу розповсюдження російської агресії на всю Україну, і досить вдало її використали у передвиборній кампанії, що дало можливість цьому кандидату зайняти пост Президента.

Якщо проаналізувати світоглядні розколи електорату харківського регіону протягом виборчого циклу 2019 року, то особливих змін їх векторів у порівнянні з попереднім електоральним періодом 2014-15 років не спостерігаємо. Так, за ознакою етнокультурної ідентичності, харківський електорат, як і в попередні роки, зараз розколотий на проросійську більшість та проєвропейську меншість.

Дослідження соціологічної групи «Рейтинг» підтверджують переважання проросійських орієнтирів. Більшість опитаних мешканців регіону вказують на культурно-історичну близькість до сусідньої Росії, трохи менше – до Білорусі, а культуру європейських країн вважає близькою незначна частка респондентів. Щодо мовного питання, 37% опитаних висловились за надання російській мові статусу державної, а 31% – підтримують надання їй статусу офіційної в окремих регіонах (зокрема, й на Харківщині). Тобто, для 68% респондентів російська мова – в пріоритеті.

За політичною культурою на Харківщині переважають ті, хто сповідують «підданську» позицію. В їх середовищі є схильність до ностальгії за радянським минулим, адже саме тодішня командно-адміністративна система була сприятливим середовищем формування «підданських» цінностей: об’єктивації громадянина, верховенства інтересів держави, колективізму, обмеження особистих прав та свобод, конформізму, громадянської пасивності та безвідповідальності, соціальної недовіри, делегування усіх владних функцій державі. Представників «активістської» політичної культури в харківському регіоні традиційно менше. Їх світоглядна система базується на засадах суб’єктивації окремого громадянина, особистісної політичної відповідальності, громадянської активності, сприйняття інтересів держави як власних, наявності чітких політичних поглядів та переконань.

Щодо геополітичних орієнтацій та цінностей Євромайдану, в регіоні дещо переважає контрмайданна позиція за ключовими питаннями. Так, відносно ролі Росії в анексії Криму та конфлікту на Донбасі, майже половина опитаних (48%) не вважають Росію країною-агресором стосовно України, 35% – протилежної думки, 17% – не визначились. Кількість прихильників прозахідного вектору менша за кількість противників: 35% підтримують вступ України до ЄС, 44% – не підтримують; 24% «за» вступ до НАТО, 56% – «проти»

За політичною ідеологією регіональний електорат також розділений на тих, хто сповідує ліберально-демократичні ідеї з одного боку, та праві націоналістично-традиціоналістські переконання – з іншого. Перші дотримуються цінностей демократії, соціальної відповідальності, прав та свобод, соціального різноманіття та рівних можливостей, громадянської активності, поваги до особистості, соціальної довіри, переваги індивідуальних інтересів над колективними. Другі віддають перевагу інтересам нації над інтересами особистості, сповідують традиційні морально-етичні системи з їх стереотипами, зневажливо або вороже ставляться до ідей рівності та соціального різноманіття, гендерних питань, принципів толерантності та особистісної свободи.

Зауважимо, що до націоналістично-традиціоналістського «табору» належать не лише українські націоналісти, а й російсько-орієнтовані, які в середовищі харківського електорату також присутні. І якщо по відношенню до цінностей Майдану у них спостерігаються принципові розходження, то щодо ідей демократії, пріоритету прав та свобод особистості, толерантності – навпаки, вони ідеологічно-дотичні один до одного у своєму негативному ставленні.

Як харківські політики експлуатують гуманітарні розколи: справа про перейменування проспекту

Яскравим маркером експлуатації політичними силами світоглядних розколів в ході передвиборчої боротьби влітку 2019 року стало питання перейменування одного з харківських проспектів. Протистояння  розгорнулося навколо імені, яке має носити цей проспект – маршала Жукова чи генерал-майора Григоренка. Образ Жукова активно просував діючий мер Геннадій Кернес, а проти виступила опозиційна до мера громадськість та політичні сили.

Харківський проспект, який є предметом конфлікту, з 1990 року носив ім’я маршала Жукова. У 2016-му у зв’язку з прийняттям закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” його було перейменовано на проспект імені Петра Григоренка.

Але навесні – влітку  2019-го, напередодні парламентських виборів Геннадій Кернес взявся додати електоральних балів кандидатам від своєї команди в очах проросійськи-орієнтованої частини електорату, а також тих, хто сповідує контрмайданні орієнтири. Для цього було використано світоглядне питання з групи історичних наративів та символів (про перейменування проспекту) і питання з групи цінностей Майдану (про подальшу долю палатки волонтерів «Все для Перемоги», встановленої на площі Свободи одразу після початку російської агресії щодо України).

У травні 2019 року на сайті мерії було зареєстровано одразу дві петиції від «небайдужих громадян» з ініціативами перейменувати проспект Петра Григоренка на маршала Жукова і знести з площі Свободи палатку волонтерів. Дивовижно швидко вони набрали по 5000 необхідних підписів і отримали миттєвий схвальний коментар від міського голови, який пообіцяв в найкоротший строк вирішити ці питання. Якщо палатку вдалося швидко відстояти силами громадськості та деяких народних депутатів, які долучилися до процесу, то перейменування проспекту перетворилося на затяжний конфлікт з судовими позовами.

Вже 19 червня на сесії міськради підконтрольна мерові більшість депутатів схвалила рішення про повернення проспекту імені маршала Жукова. Незабаром міські служби приступили до заміни табличок з назвою проспекту на стінах будинків. Але цьому постійно перешкоджали місцеві активісти. А до Харківського окружного адміністративного суду було подано 5 позовів щодо незаконності прийнятого міськрадою рішення від представників ВО «Свобода», «Демократична сокира», «Європейська солідарність»,  народного депутата Андрія Білецького, а також депутатів міської та обласної ради, членів ГО «Харківський антикорупційний центр» Ігоря Черняка та Дмитра Булаха.

Протягом літа тривало судове провадження, і нарешті, 5 вересня Харківський окружний адміністративний суд визнав рішення міськради про перейменування проспекту протиправним і відмінив його. В свою чергу, Геннадій Кернес заявив, що міськрада буде подавати апеляцію та опротестовувати рішення суду.

Ефективні та провальні технології експлуатації гуманітарних розколів: досвід парламентських виборів

Результати парламентських виборів в харківському регіоні показали, що тактика Геннадія Кернеса з використанням «старих» технологій розділення електорату на «своїх» та «чужих» не була корисною для нього та афілійованих з ним кандидатів до парламенту. Ініційований мером конфлікт навколо перейменування проспекту не додав його команді політичних дивідендів.

Натомість, спосіб експлуатації розколів, застосований командою новообраного Президента Володимира Зеленського, поряд з іншими факторами, дали позитивний результат. Яскрава особистість Володимира Зеленського разом з ефектом «нового обличчя», його продумані меседжі та перші кроки діяльності на посту очільника держави, вміла експлуатація гуманітарних розколів із застосуванням «об’єднуючої», а не «розділяючої» тактики, сприяли перемозі «Слуги народу» на парламентських виборах в харківському регіоні. В результаті, цій політичній силі вдалося привернути на свій бік не лише патріотично- та проєвропейськи-орієнтовану частку місцевого електорату, розчаровану політикою попередньої влади, а також і велику частину проросійськи налаштованих громадян.

Серед кроків Володимира Зеленського, які привабили «проросійський» електорат – його завуальований меседж про непринциповість використання української мови для досягнення національних інтересів, можливість домовлятися, а не лише ворогувати з Росією (телефонні перемовини з Володимиром Путіним, зокрема). Разом з тим, носіям «підданської» політичної культури імпонувала демонстрація образу «сильної руки» (публічна критика чиновників після «ревізії» харківських лісів та виявлення масштабних незаконних вирубок).

І навіть гендерно-нетолерантне висловлення про українських жінок, краса яких є брендом країни, хоч і було розкритиковане профільними організаціями, але стало «точкою перетину» одразу для декількох різновекторних груп електорату: тих, хто сповідує проросійські культурні орієнтири, націоналістично-традиціоналістські ідеологічні переконання, а також представників «підданської» політичної культури. Адже усі ці групи є «підозрілими» до гендерних питань, а висловлення Зеленського стало своєрідним сигналом, що  він «свій». «Не зайшло» це висловлення, мабуть, лише носіям ліберально-демократичної ідеології.

В кінцевому рахунку, технологія експлуатації командою Зеленського проблем, за якими проходять світоглядні розколи електорату, виявилася обережною, виваженою та ефективною. А поряд з антикорупційною риторикою, ефектом «новизни облич» та іншими факторам, дала високий результат на парламентських виборах, сприяла «перетягуванню» значної частини електорату «старих» політичних сил на свій бік.

Що ж стосується діючого мера Харкова Геннадія Кернеса, то його тактика експлуатації світоглядних розколів за «старою» схемою жорсткого протиставлення «своїх» та «чужих» зіграла з ним злий жарт на парламентських виборах і бажаного ефекту не принесла. Масова перемога «Слуги народу» в харківському регіоні показала, що ця тактика вже не спрацьовує так ефективно, як це було раніше.

Перспективи використання світоглядних розколів на майбутніх місцевих виборах

Звичайно, команда Кернеса зараз знаходиться не в такому виграшному положенні, як «Слуга народу». Неможливо використовувати ані фактор «нового обличчя» (на дострокові вибори мер буде балотуватися сам, а проект «правонаступник» так і не реалізувався), ані антикорупційну риторику (мерія знаходиться під постійним пресингом з боку Харківського антикорупційного центру з приводу надмірних витрат на свої проекти та сумнівних тендерів), ні консолідованість проросійських політичних сил (адже «Опозиційна платформа – За життя» та «Оппозиційний блок» так і не об’єдналися).

Отже, «віддзеркалити» увесь спектр факторів успіху «Слуги народу» на майбутніх місцевих виборах команді Кернеса не вдасться. Очевидно, що шукати політичних та іміджевих дивідендів доведеться у традиційних напрямках: бурхливої господарської діяльності з покращення інфраструктури міста (підтримуючи імідж «міцного господарника») та експлуатації актуальних питань гуманітарного розколу місцевого електорату.

Про перший фактор в мерії, вочевидь, уже подбали, адже міська влада успішно завершила влітку низку проектів господарсько-інфраструктурного характеру та розгорнула нові (завершено реконструкцію саду Шевченка, Саржиного яру та Каскаду, на підході – міський зоопарк, розпочато реконструкцію Дзеркальної струї, ремонтуються дороги тощо). Нещодавно міська влада приступила до реалізації соціально-значущих ініціатив: масштабного проекту по боротьбі з наркотиками «Чисте місто», проекту цифрової та ІТ-трансформації інфраструктури Харкова «Розумне місто», створення єдиної безкоштовної міської мережі Wi-Fi «SmartCityKharkiv».

Висновки

Всередині харківського електорату спостерігається низка розколів з приводу комплексу значущих гуманітарних питань. Розколи зумовлені історичними обставинами (культурною «межовістю» харківського регіону) та постійною зовнішньою стимуляцією (експлуатацією проблемних питань з боку політтехнологів в передвиборних кампаніях).

Активна експлуатація розколу політтехнологами спостерігалася в період парламентських виборів як з боку загальнонаціональних, так і регіональних політичних груп. З боку команди новообраного президента Володимира Зеленського застосовувалась «об’єднуюча» тактика, яка полягала у пошуку «точок дотику» різновекторних напрямків розколів. А з боку місцевої групи використовувалась традиційна тактика «розділення» електорату за гуманітарними питаннями на «своїх» та «чужих». Перша дала позитивний ефект за результатами парламентських виборів, а друга виявилася застарілою та неефективною.

Можна стверджувати, що на майбутніх місцевих виборах, незалежно від того, відбудуться вони достроково або у жовтні 2020 року, усі політичні сили як національного, так і регіонального рівнів, які будуть боротися за владу в харківському регіоні, будуть експлуатувати ті чи інші питання гуманітарних розколів.

Ефективність експлуатації цих питань в плані впливу на прихильність електорату буде залежати від застосованих технологій. Ймовірно, прямолінійна застаріла «розділяюча» тактика не дасть позитивного результату. І навпаки, «об’єднуюча» тактика, скоріше за все, буде ефективною для приваблення різних груп електорату. Отже, результативність використання світоглядних розколів на місцевих виборах буде залежати від ступеня інноваційності  технологій їх експлуатації з боку кандидатів.

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».

© 2017 АНАЛIТИЧНИЙ ЦЕНТР «ОБСЕРВАТОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ» Все права защищены. Цитирование информации с этого сайта разрешается при условии обязательной ссылки