Тренди харківської політики: підсумки сезону (вересень 2019 – червень 2020) | Center for Political Analysis “Observatory of Democracy”

Тренди харківської політики: підсумки сезону (вересень 2019 – червень 2020)

Політичний сезон підходить до завершення, попереду канікули, а восени – місцеві вибори. Аналітичний центр «Обсерваторія демократії» підбиває підсумки політичного сезону 2019-2020 у Харкові, визначивши основні тренди, які сформувалися за цей період і будуть впливати на перебіг майбутньої кампанії місцевих виборів.

Олексій Кучер: комунікативна недостатність

17 червня на Урядовому порталі були опубліковані рейтинг облдержадміністрацій, складений за результатами перевірки виконання рішень Уряду та Прем’єр-міністра по боротьбі з епідемією коронавірусу, а також Результати моніторингу та оцінки ефективності діяльності голів ОДА за І квартал 2020 року за 25-ма показниками, в  тому числі – фінансово-економічними. У першому рейтингу Харківська область  – в п’ятірці лідерів, вище лише дві області. І за результатами моніторингу 25-ти показників Харківська – серед кращих: має максимальні значення по багатьом фіксованим показникам і  приріст – по тим, які вимірювались в динаміці.

З огляду на перебування Олексія Кучера на посаді голови ХОДА вже протягом семи місяців, такі позитивні результати зараз вже не можуть пояснюватися лише «спадком» попередньої обласної влади, а у великій мірі є заслугою організаційних зусиль чинного губернатора.

До того ж, Кучер розпочав масштабну реорганізацію підконтрольної йому ОДА, спрямовану на скорочення бюрократичного апарату: 17 червня підписав розпорядження про скорочення штату установи на 20% (190 осіб), оптимізацію структури та апарату (з метою ліквідації дублювання функцій підрозділів), створення Департаменту цифрової трансформації – для діджиталізації області, Управління внутрішнього аудиту та правової перевірки – для контролю руху фінансів в ХОДА та відповідності її діяльності законодавству. Такі кроки відповідають запиту суспільства на дебюрократизацію органів влади, а в умовах епідемії ще більше актуалізуються.

Можна було б очікувати, що оцінка діяльності Зе-губернатора з боку харківської громадськості буде досить високою, але цього не відбувається. У місцевому суспільному та медіа-просторі стало «загальним місцем» скептично (а іноді глузливо) висловлюватися на адресу Олексія Кучера.

Причини такої ситуації – у своєрідній «комунікативній недостатності» з боку губернатора та його PR-команди. Саме під цим трендом пройшов для нього політсезон 2019-2020. Тренд проявляється у двох напрямках: з одного боку, у взаємодії із місцевою «політелітою», з іншого – з громадськістю.

Налагодити ефективну комунікацію із більшістю «старих» харківських політиків Кучеру не вдалося. Втім, з огляду на передумови його несприйняття з їх боку, навряд чи на це були високі шанси. Група Райніна/Світличної апріорі була налаштована щодо Кучера вороже, адже саме він прийшов на зміну звільненій з посади голови ХОДА Світличній. А Геннадій Кернес був ображений на ігнорування його фігури Зе-командою, зокрема, на факт, що його не запросили на представлення Кучера в якості голови ХОДА у листопаді.

Тоді Кернес у своєму Telegram-каналі написав емоційний пост і порадив Кучеру «зняти з голови корону». «Збиванням» цієї уявної корони мер займався наступні місяці. Втім, відкритої ворожості не ініціював, обмежившись у публічних проявах підтримкою позиції Ярославського у березневому «коронавірусно-штабному» конфлікті з Кучером, а також епізодичними критичними висловленнями і підкресленим протиставленням своїх досягнень в місті прорахункам обласної влади у карантинному кейсі.

А з боку групи Райніна/Світличної уїдливо-ворожі коментарі щодо діяльності Кучера стали стилем останніх місяців, який, вірогідно, збережеться до місцевих виборів. Для них важливо в іміджевому аспекті загострити тему протиставлення заслуг Світличної часів губернаторства та некомпетентності Кучера. А критикувати обласну владу їм легко, з огляду на знання її «кухні» зсередини. Канали трансляції меседжу «Кучер некомпетентний» використовуються найрізноманітніші: від «спеціалізованого» анонімного у Telegram – до каналів телебачення, які належать керівникам «ОПЗЖ». Після отримання Райніним регіональної франшизи цієї партії  у листопаді та обрання Світличної нардепом від 179-го округу у березні, вона виступає на цих телеканалах регулярно.

Щодо стосується  харківської громадськості, вона хоча і давала певний «кредит довіри» новому губернатору восени, але, схоже, вже його вичерпала. Явно простежується неспроможність PR-команди Кучера відповідати комунікативним запитам місцевого населення: реагувати на резонансні проблеми, створювати очікувані меседжі, генерувати позитивні наративи. Втім, для широкого загалу важливо не лише, що саме робить політик, а й у якій формі це презентується.

Ознаки «комунікативної недостатності» щодо громадськості проявилися ще у січні – під час «акції Сосницького» за безпеку дорожнього руху, яку він влаштував під стінами ХОДА. Приводом назвав часті аварії в місті з жертвами, а метою – привернути увагу керівництва ХОДА до болючої для харків’ян проблеми та посилити відповідальність водіїв. Але Кучер відреагував протилежно суспільному запиту: в емоційному пості у Facebook назвав акцію провокацією і змістив акцент на свою обізнаність про те, «хто за нею стоїть». Замість використати акцію для генерування відповідного інтересам громадськості наративу про зацікавленість та активність у вирішенні нагальної проблеми, продемонстрував паніку і стурбованість власними чиновницькими інтересами, презентувавши  меседж в стилі «як би чого не вийшло».

У «карантинній» темі невідповідні запитам громадськості меседжі лише множилися. Яскравим прикладом стала його реакція на конфлікт з Ярославським та Кернесом у березні з приводу «антивірусного штабу»: у фіналі Кучер виглядав слабко, як постраждала та непослідовна у висловленнях фігура, а опоненти, хоча, насправді, теж змушені були поступитися під зовнішнім впливом центральної влади, прийняли поблажливо-насмішливий тон щодо нього. Такий фінал не сприяв формуванню в очах населення образу сильного та впевненого очільника області.

Потім Кучер згенерував ще декілька «антигромадських» меседжів: у конфліктних ситуаціях із медиками та журналістами, причому, сам же ці конфлікти загострив. Апогею ці меседжі набули  у змісті брифінгу голови ОДА 26 травня, де він звинуватив журналістів у тому, що вони неправильно висвітлюють його діяльність, а керівництво інфекційної лікарні – що не вміє витрачати кошти, облздрав – що невірно управляє. А раніше, з приводу невиплат 300%-ї надбавки співробітникам «швидкої допомоги» та скарг медпрацівників на погане забезпечення захисними засобами, припустив, що медики самі не використовують і ховають маски, а також – що результати перевірки показали повну забезпеченість підстанцій «швидкої» усім необхідним. Всі ці заяви відбувалися на тлі зростаючої емпатії населення до медиків в умовах епідемії, резонансу конфліктів навколо лікарень та волонтерського руху на підтримку медпрацівників.

PR-стратегія Кучера у цих кейсах виявилася сумнівною і невідповідною соціальним запитам. Виглядало, як протистояння чиновника, що захищає свої посадові інтереси, з лікарями, волонтерами, громадськістю та журналістами, а зовсім не як співпраця та згуртування нової влади з населенням у боротьбі із коронавірусом.

І на додачу – у червні було звільнено віце-губернатора Михайла Черняка, який відповідав за медичну сферу. В розпал епідемії та з урахуванням його бекграунду досвідченого спеціаліста, який «пережив» трьох губернаторів на посаді, було схоже, що Кучер не сприйняв зростаючий запит громадськості на кваліфікованих управлінців, до того ж вирішив списати прорахунки карантинного кейсу на Черняка.

Харківська Зе-команда: кадровий голод та оптимізм

Кадровий голод відчувається у харківській Зе-команді як у сумнівних «перезавантаженнях» в ХОДА, так і з кандидатом на посаду мера (його досі не представлено громадськості).

ХОДА виглядає «недоперезавантаженою». Багато питань викликали призначення у січні головою апарату установи друга Кучера Леоніда Шпиньова, а заступником голови ОДА – вінницького чиновника часів Порошенка Віталія Погосяна, травнева спроба призначити Євгена Грицькова головою Координаційної ради області з національно-патріотичного виховання та червневе залучення на посаду голови апарату ХОДА Володимира Клюцевського (звільненого з Херсонської облдержадміністрації через скандальний концерт до 8-го березня з виступом напівоголеної дівчини).

Результатом цих перестановок стало те, що Погосян, пропрацювавши 3 місяці, у квітні звільнився та перейшов на роботу до одного з банків. Шпиньов також покинув посаду. Щодо стосується Грицькова, то 4 травня «Нацкорпус» влаштував під ХОДА мітинг «Проти ватних призначень» через те, що він «засвітився» у 2018-му на фото з радянською символікою в компанії  Михайла Добкіна, а у 2015-му балотувався від «Оппоблоку». Посада «головного вихователя» в області йому не дісталася. А призначення Клюцевського стало приводом для глузливих коментарів у соцмережах.

У харківській Зе-команді кадровий дефіцит з наближенням місцевих виборів перетікає у певну прострацію, коли справа стосується висування кандидата на посаду мера Харкова. Соціальний «Ліфт» застряг, і представити громадськості яскравого та компетентного місцевого лідера майже за рік перебування при владі «Слузі народу» поки не вдається.

Якщо з відбором кандидатів до місцевих рад ситуація більш-менш визначається (нардеп Марія Мезенцева ще у травневому інтерв’ю заявила, що списки кандидатів вже формуються, суб’єкти місцевої Зе-команди беруть у цьому участь, а відбір проходитиме у форматі праймеріз), то щодо претендента на мера – поки незрозуміло. На середину червня Зе-кандидат так і не був представлений громадськості.

Бурхливої розбудови місцевого партосередку «Слуги народу» протягом сезону не спостерігалося, хоча для цього у правлячої політсили були усі ресурси. Почався рух у цьому напрямку лише у травні, коли куратором передвиборної кампанії на Харківщині було призначено нардепа Павла Сушка. Але наразі активність – млява, нещодавно повідомили, що відкривати представництва на Харківщині лише планують.

Через явну відсутність у «Слуги народу» кандидатів, спроможних скласти справжню конкуренцію Геннадію Кернесу, у Telegram-каналах почало фігурувати припущення, що правляча політсила може висунути кандидата формально, а неофіційно підтримати когось іншого, популярного в Харкові та здатного поборотися з чинним міським головою. А останнім часом озвучувалися думки обізнаних у внутрішній «кухні» «Слуги народу» осіб, що тіньовий куратор харківської команди Вадим Слюсарєв (радник першого заступника голови Офісу Президента Сергія Трофімова) намагається зміцнити комунікацію із Кернесом, головним завданням ставить отримання більшості підконтрольних депутатів в облраді, і для цього може домовитися з якоюсь популярною в регіоні партією, завести під її франшизою своїх людей, а потім утворити об’єднану депутатську групу.

Щодо стосується заходу до обласної та міської рад, то ситуація для «Слуги народу» об’єктивно краща, ніж з мерським кріслом. Рейтинг партії в регіоні залишається високим, хоча про майже 43%-ну минулорічну підтримку зараз вже не йдеться. За дослідженням Соціологічної групи «Рейтинг», за партію планують голосувати 25% респондентів у Харкові, а згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, вона має 24,8% підтримки в регіоні. Такі показники співмірні з популярністю у виборців лише двох партій – «ОПЗЖ» та партії Кернеса, інші набагато відстають.

Геннадій Кернес: карантинне посилення

Для Геннадія Кернеса політсезон розпочався невдало: після поразки афілійованих з ним кандидатів на парламентських виборах він зазнав ігнорування з боку правлячої Зе-команди і особисто Володимира Зеленського, коли той декілька разів приїздив до Харкова, в тому числі, у листопаді, на представлення нового голови ХОДА Кучера. Але вже з січня став формуватися тренд, який набув найбільшої видимості в період карантину – посилення позицій Кернеса. У квітні була оприлюднена соціологія: за даними соцопитування групи «Рейтинг», за повторне обрання Кернеса висловились 49% харків’ян.

Факторами посилення Кернеса стали: розчарування виборців діями Зе-команди (зокрема – у Харкові), відновлення співпраці з Олександром Ярославським (який має доступ до Володимира Зеленського), відцентрові політичні тенденції періоду карантину (під впливом кризи контроль Центру над регіонами ослаб), настійлива експлуатація електоральних розколів («маршал Жуков» та «День перемоги» позитивно сприймаються виборцями старшого покоління), діджиталізація власної політичної фігури та міста (схвалюється «смартфонними» виборцями молодшого віку), а також піар на темі вдосконалення міської інфраструктури (нові тролейбуси, ремонт доріг, прикрашання міста до свят тощо).

«Карантинна» активність Кернеса розгорталась у декількох напрямках: від участі у «штабному» конфлікті з Кучером на боці Ярославського і роздач продуктів та масок населенню – до демонстрацій «особливої позиції» з обмежувальних заходів та критики уряду. У цих активностях проявилося характерне для Кернеса в ситуаціях послаблення центральної влади прагнення показати Києву, «хто в Харкові хазяїн», а електорату – що в місті усе під контролем мера, який турбується про добробут громадян.

Конфлікт з Кучером вибухнув 19 березня, коли «антивірусний штаб» Ярославського-Кернеса зібрався у готелі бізнесмена «Харків-Палас», а голова ХОДА туди не прийшов, пояснивши пізніше це тим, що їхній штаб – «фікція» для збору грошей з бізнесменів «в стилі 90-х», а справжній штаб буде працювати у стінах ОДА під його керівництвом. Відсутність Кучера викликала лють у Ярославского та Кернеса, на губернатора посипалися образливі коментарі прямо на засіданні. Втім, Кучер не мовчав, і протягом декількох днів потому харків’яни спостерігали за перепалкою у соцмережах, дізнаючись, зокрема, хто з фігурантів – «клоп», «міль» «танк», «трактор», «деструктивний елемент» тощо. Вже 24 березня конфлікт завершився і «штаби» провели спільний брифінг в ХОДА. Сторони змушені були примиритися за вимогою центральної влади (містом «ходили чутки», що Кучеру та Ярославському дзвонив сам Зеленський).

Попри те, що поступилися обидві конфліктуючі табори, слабкою стороною у цьому скандалі  виглядав Олексій Кучер. А Кернес та Ярославський, розрекламувавши зібрані на боротьбу з вірусом суми та масштабні «вливання» у закупку медобладнання та засобів антивірусного захисту, прийняли поблажливий тон щодо Кучера та його непослідових висловлювань під час конфлікту.

Щодо стосується «демонстрацій», то Кернес розпочав їх 11 березня, одразу після повідомлення про намір Кабміну ввести в країні карантин: заявив, що Харкову це не потрібно, бо епідобстановка у місті нормальна. Але вже наступного дня, після виходу відповідної постанови Кабміну, харківська міськрада запровадила рекомендовані обмеження.

Так само було із закриттям метро: після озвучення Президентом 16 березня наміру закрити метро, Кернес заявив, що у Харкові це робити не будуть, але 18 числа, після виходу відповідного розпорядження уряду, міськрада його виконала. Протягом наступних місяців «метро-демонстрації» тривали: Кернес то заявляв, що без метро у Харкові – транспортний колапс і звертався із закликом до центральної влади його відкрити, то – що відкриє його сам. А 25 травня, після того, як метро запрацювало за рішенням уряду, з ентузіазмом висвітлив цю подію у себе в Telegram.

Подібне мер вчинив і з закриттям/відкриттям продуктових ринків міста. Коли 16 квітня уряд постановив їх закрити, у Харкові вони продовжували працювати до 21 числа, поки Кучер не поскаржився голові Офісу Президента. Кернес пояснював, що закривати ринки – не в компетенції міськради і періодично висловлював невдоволення закриттям ринків. Кабмін наприкінці місяця, поступившись обуренню в регіонах, відкрив ринки. А Кернес в очах виборців підкреслив свій імідж борця за інтереси харків’ян.

Також на підвищення своєї популярності Кернес спрацював у «карантинній» благодійності, коли протягом квітня-травня харків’янам було роздано близко 1 млн. медичних масок, десятки тисяч продовольчих наборів та «аптечок» – для соціально незахищених. Продпакети брендувалися іменами Кернеса та Ярославського, а до роздач залучалися працівники комунальних установ, адміністрацій міста та вчителі.

Зусилля Кернеса спрямовані на формування патримоніального іміджу «міцного господарника», який працює «на благо міста та усіх харків’ян», має чітку позицію з важливих питань і неухильно її втілює, а щодо підлеглих та опонентів – не боїться застосувати «міцне слівце». З огляду на переважання серед харківських виборців патріархального та підданського типів політичної культури, такий імідж ірраціонально схвалюється більшістю. А інформація про недемократичні методи управління та корупційну складову діяльності міської влади хоча і доноситься до виборців через ЗМІ, але проходить повз їхнього негативного сприйняття, трансформуючись у формулу «крадуть, але працюють».

Між судами та міськрадою: кругообіг маршала Жукова

Геннадій Кернес відзначився й активною експлуатацією електорального розколу з питань історичної пам’яті:  на День перемоги у травні ініціював «безсмертний полк» на балконах, а трендом сезону для нього стало намагання повернути «декомунізованому» ще у 2016-му році проспекту Григоренка колишнє ім’я – маршала Жукова. Мер проявив у цьому завидну наполегливість: декілька разів міськрада приймала рішення про перейменування проспекту, а суди за позовами опонентів визнавали їх незаконними. Міськрада подавала апеляції і вчергове приймала рішення про перейменування. Ім’я маршала Жукова опинилося у сюрреалістичному кругообігу між судами та міськрадою.

Ще у червні 2019-го міськрада прийняла рішення перейменувати проспект Григоренка на маршала Жукова. На будинках почали міняти таблички. Але за позовами місцевих активістів у вересні суд визнав рішення незаконним. У листопаді міськрада повернулася до цієї теми: ініціювала та провела на своєму сайті голосування та громадські обговорення щодо повернення проспекту імені Жукова. Опозиційні активісти заявили, що результати голосування були сфальшовані, а мерія відповіла, що це не так, і результат просто був «почищений» від голосів тих, хто не мешкає у Харкові. Міськрада вже зі свого боку подала позов до окружного адмінсуду Києва. Суд його задовольнив і зобов’язав Кабмін затвердити єдиний національний реєстр пам’яток Другої світової війни, що, за думкою міськради, дасть можливість визначити місце маршала Жукова в історії. А 26 лютого на сесії міськради було прийнято вже друге  рішення про перейменування проспекта. І знову опоненти (в особі ВО «Свобода») подали позов до суду.

У червні 2020-го відбувся черговий (і, вірогідно, не останній) етап «кругообігу Жукова»: 18-го числа Харківський окружний адмінсуд задовольнив позов ВО «Свобода» і визнав незаконним прийняте міськрадою у лютому рішення про перейменування проспекту.

Окремим напрямком «кругообігу Жукова» стала колотнеча навколо його пам’ятника: після відновлення пам’ятника силами міської влади у минулому липні, «праві» активісти протягом року кілька разів обливали його фарбою, а комунальні служби – показово відмивали. Відбувалися «антимаршальські» акції у дні «політизованих» свят (як День перемоги 9 травня) або під час сесій міськради, і набували широкого висвітлення у місцевих ЗМІ.

Для Кернеса тема «захисту» Жукова не випадково стала топовою: таким чином він підкреслює свій образ захисника прорадянських «цінностей», що схвалюється більшою частиною його електорату, особливо старшого віку, який ностальгує за радянським минулим і не сприймає проукраїнську інтерпретацію історичних подій. Ці виборці – спільне електоральне поле Кернеса та «ОПЗЖ», і за них точиться запекла конкуренція. Сфери «захисту» розподілились: Кернес намагається застовбити питання історичної пам’яті, а «ОПЗЖ» – російську мову. Втім, іноді активності перетинаються, як, зокрема, сталося під час святкування Дня перемоги, коли Кернес ініціював «флешмоб на балконах», а «ОПЗЖ» колоною пройшлася до Меморіалу, і обидва організували радянізовані автопробіги.

Боротьба за «Барабашово»: стан перманентності

Перманентно актуальною протягом сезону у Харкові була тема боротьби за ринок «Барабашово» між Кернесом та нардепом Олександром Фельдманом. Мер просуває намір побудувати через ринок дорогу і підпорядкувати підприємців, чиї магазини знесуть, новоствореному комунальному підприємству «Міський торговий ринок», який фактично перебуває під його контролем. А Фельдман захищає свій актив від експропріаторських планів мера.

Ще у жовтні сесія міськради дозволила будівництво дороги через «Барабашово», а на грудневій сесії були внесені зміни до Генплану міста, виділено землю під управління КП «Міський торговий ринок» і дано йому дозвіл на розробку документації з землевпорядкування. Геннадій Кернес 5 листопада подав заяву до правоохоронних органів на концерн «АВЕК» з приводу незаконної забудови комунальної землі на території «Барабашово», було відкрито кримінальне провадження. Також мерія звинуватила «АВЕК» у несплаті податків до міського бюджету. 17 квітня був оприлюднений тендер від Департаменту будівництва та дорожнього господарства Харківської міськради на проведення робіт по першій частині дороги. А 22 квітня сесія міськради виділила 7 млн. грн. на перший етап будівництва «Міського торгового ринку».

Протягом сезону на ринку спалахували сутички активістів-опонентів, а у лютому відбулися справжні «бойові дії» із застосуванням протитанкових загороджень та бійками прибічників Фельдмана з комунальниками Кернеса. Навіть у квітні, незважаючи на карантин, конфлікт не вщухав, хоча і розгортався у форматі «партизанської війни»: було здійснено декілька нічних підпалів, а мерія чинила тиск на адміністрацію ринку під приводом карантинних обмежень.

Передвиборна «дорожня епопея» для Кернеса не нова. Подібне спостерігалося перед місцевими виборами у 2010-му, коли в.о. міського голови Кернес «просував» будівництво дороги через парк Горького. А конкурент за крісло мера Арсен Аваков (тоді в.о. голови обласного осередку «Батківщини») йому протистояв разом із місцевими еко-активістами. За результатами жовтневих виборів-2010 Кернес вперше став мером Харкова, з відривом від Авакова всього у 0,63% (голоси довго не могли порахувати і звучали підозри у фальсифікаціях).

Як у 2010-му, так і зараз, Кернес з наполегливістю просуває проект будівництва дороги, обгрунтовуючи його турботою про зручність харків’ян. Щодо стосується Фельдмана, то він займає активну оборонну позицію у конфлікті. А барабашовські активісти чинять як фізичний спротив діям комунальників, так і проводять мітинги та пікети проти рішень міськради по будівництву. Нещодавно спостерігалася саме така ативність: 12 червня вони пікетували мерію та увірвалися до міськради, де в цей час проходив круглий стіл Кернеса з лояльними підприємцями. Активісти почали задавати проблемні питання меру, але він швидко покинув приміщення, зіславшись на справи.

З боку Фельдмана спостерігається явне роздратування: ще у грудні він заявив, що планує балотуватися на посаду мера і вступив у відкриту конфронтацію з Кернесом (яка запам’яталася взаємними погрозами видалити опонента з міста: як «зуб» – з одного боку, і як «гангрену» – з іншого). А у червні Фельдман помітно активізувався у Facebook з критичними коментарями щодо Кернеса і ситуації навколо «Барабашово». А також анонсував готовність підприємців ринку оголосити «майдан» у відповідь на самоуправство Кернеса, який «підтримають по всій Україні».

Юлія Світлична: з губернаторів в нардепи

Для Юлії Світличної сезон пройшов нерівномірно, з різкими падіннями та злетами: від втрати посади голови ХОДА у листопаді – до здобуття статусу нардепа в результаті перемоги на виборах у 179-му окрузі в березні. На «фінішну пряму» до місцевих виборів вона вийшла упевнено, з небезпідставними амбіціями і створенням власної іменної партії.

Вересень – жовтень характеризувалися невизначеністю та надіями на збереження посади голови ХОДА (адже Світлична була тоді одним з небагатьох «старих» губернаторів, яких ще не зняли). Здавалося навіть, що свій статус вона збереже: 6 вересня Кабмін спочатку затвердив проект наказу Президента про її звільнення, і в той же день затвердив новий наказ – про призначення її на цю посаду. Але Президент його так і не підписав. Сподівання виявилися марними, і у листопаді Світлична втратила посаду, замість неї призначили Олексія Кучера. З того часу критика та в’їдливі коментарі щодо діяльності нового губернатора стали для групи Райніна-Світличної і афілійованих з ними медіа-ресурсів трендовою темою.

У листопаді група Райніна/Світличної підбадьорилась: Ігор Райнін був обраний головою обласного осередку «ОПЗЖ». Він тримає цю посаду дотепер, вірогідно, зможе утримати до жовтня і завести «своїх» депутатів до органів місцевого самоврядування під брендом цієї партії. Те, що Райнін в минулому очолював адміністрацію Петра Порошенка, не викликало помітного обурення у електорату «ОПЗЖ», на відміну від фанатичних прихильників колишнього президента, які нагородили Райніна заготовленим для таких випадків клеймом «зрадник».

За часів губернаторства Світличної, яке супроводжувалося експлуатацією патріотичної риторики, серед її прихильників набралася більшість з помірковано-патріотичними поглядами. Хоча ці виборці не схильні до екзальтації у відстоюванні своїх переконань, але до різкої зміни політичної «орієнтації» досить чутливі. З огляду на це, а також на завдання максимізації варіантів заходу до харківської влади на місцевих виборах, Світлична до «ОПЗЖ» приєднуватися не стала.

У листопаді – січні особливої активності не проявляла, а ось наприкінці лютого, коли тривала передвиборна кампанія проміжних виборів у 179-му окрузі (обирали нового нардепа замість Олексія Кучера), Світлична в останній день реєстрації кандидатів подала документи і взяла участь у передвиборній боротьбі.

Втім, справжньою боротьбою ці вибори не назвеш. Незважаючи на те, що початково зареєструвалися цілих 40 кандидатів (на «фінішну пряму» вийшли 37, троє зняли свої кандидатури), більшість з них були так званими «парашутистами» – з інших регіонів та від маловідомих партій. І взяли участь у виборах формально, щоб не втратити реєстрацію партій або з інших причин. Серйозних конкурентів впізнаваній фігурі екс-губернаторки не спостерігалося, що підтвердило передвиборне опитування Групи «Рейтинг»: довіру Світличній висловили 70% респондентів, а голосувати за неї серед тих, хто планував йти на вибори, збиралися 62,3%, тоді як за кандидатку від «Слуги народу» Вікторію Алєксєйчук – лише 12,5%.

Невдовзі після публікації цього опитування «Слуга народу» зняла Алєксєйчук з перегонів, і подальший хід виборчої кампанії цікавості не представляв (хіба що в плані виявлення «брудних» технологій і спостережень за тим, чи не піде обласна влада на зрив виборів).

Перемога Світличної з результатом 77,55% на цих виборах 15 березня стала «тихим тріумфом» екс-губернаторки, яка відтепер набула статусу народного депутата. «Тихим» цей тріумф став тому, що у соціально-політичну реальність березня увірвався «коронавірусний» тренд, до якого була прикута увага, і перемога Світличної пройшла майже непоміченою навіть у місцевих ЗМІ. Але така ситуація найбільше відповідала політичним стратегіям Райніна та Світличної: здобуток, який дає широкі можливості, але не приваблює надмірної уваги до подальших кроків і планів.

Певною мірою вибори у 179-му окрузі можуть розглядатися як модель майбутніх місцевих: вони показали, що запит на впізнаваних та досвідчених політиків зростає, а підтримка «ноунеймів» на хвилі одних лише протестних настроїв йде у минуле.

Протягом наступних місяців Світлична посилила свою критику на адресу Кучера (з меседжем про його некомпетентність та слабкість, в тому числі – у «карантинному» кейсі) і дій Кабміну (зокрема, розкритикувала Програму Уряду, яка виносилася на розгляд Верховної Ради, і підкреслила, що обидва рази за неї не голосувала). А у квітні – травні здійснила кроки, які свідчать про підготовку вже до місцевих виборів: 23 квітня  зареєструвала іменну партію – «Блок Світличної «Разом!», а 18 травня вийшло її велике інтерв’ю з критичними оцінками центральної та харківської обласної влади, баченням майбутнього виборчого процесу, висвітленням своєї діяльності в статусі нардепа.

Резюме

Олексій Кучер, незважаючи на високі показники розвитку області, вигідно презентувати себе не зміг, а ситуації кризової комунікації, у яких брав участь, розв’язувалися не на користь його іміджу. Якщо на початку каденції у спостерігачів були деякі очікування, що Кучер зможе скласти конкуренцію Кернесу в якості майбутнього кандидата на посаду мера Харкова та згуртує місцеву Зе-команду для участі у виборах, то з часом такий сценарій виглядав все менш реальним. Харківські виборці не отримали від Кучера меседжів, відповідних їхнім запитам, а зусилля старих місцевих політиків стали впливовим фактором дискредитації Зе-губернатора.

Ситуація з кандидатурою на посаду мера Харкова від «Слуги народу» досі невизначена, а перспективи висування спроможного протистояти Кернесу кандидата – сумнівні. Кадровий дефіцит впливає на розгортання передвиборної діяльності у цьому напряму. Вірогідно, від партії буде запропонований формальний кандидат, який навряд чи претендуватиме на серйозну боротьбу з чинним мером.

Щодо перспектив заходу кандидатів від «Слуги народу» до обласної та міської ради – розклад поки що більш сприятливий. Рейтинг партії в регіоні, за соцопитуваннями, досить високий (співмірні показники лише у «ОПЗЖ» та партії Кернеса). Не виключений варіант залучення до кандидатської Зе-команди авторитетних місцевих управлінців, що відповідає зростаючому запиту виборців на впізнаваних та досвідчених політиків. З огляду на зацікавленість Зе-команди завести якомога більше «своїх» депутатів до органів самоврядування, не виключені передвиборні домовленості з якоюсь популярною партією і проходження таких кандидатів під її франшизою, з подальшим створенням спільних депутатських об’єднань у радах.

Геннадій Кернес значно посилився за рахунок «карантинного» кейсу. Його передвиборний рейтинг, згідно соцопитувань, наближається до 50%, що створює перспективу вчергове вибороти посаду мера Харкова.

Однак щодо здобуття «партією Кернеса» монополії в міській раді, а тим більше – в обласній – ситуація інша: в рейтингах його партія не лідирує, а займає співмірні позиції зі «Слугою народу» та «ОПЗЖ». Депутатську монобільшість в органах самоврядування Кернесу сформувати навряд чи вдасться.

Формат участі Юлії Світличної у майбутніх виборах поки у стані планування. Наявність іменної партії ще не означає, що вона піде на вибори під цим брендом, хоча ймовірність висока. З іншого боку, Світлична своїми критичними меседжами щодо Кучера та уряду дає зрозуміти, що зі «Слугою народу» вступати у колаборацію не прагне. А «ОПЗЖ» теж не її варіант, адже ризикує втратити електорат.

Рейтинг «ОПЗЖ» на Харківщині високий, обласний осередок очолює Ігор Райнін. З огляду на результати березневих виборів-2020 у 179-му окрузі, можна передбачити і високий рейтинг партії Світличної, хоча опублікованих соцопитувань ще немає. А з урахуванням спільної суб’єктності Райніна та Світличної, вони можуть вирішити завести «свою» більшість до місцевих рад, сприраючись на різний електорат і під двома різними партійними брендами.

З огляду на те, що Олександр Фельдман зараз – в «команді» «ОПЗЖ», вельми вірогідно, що на хвилі конфліктної ситуації навколо «Барабашово» і невщухаючої активності Кернеса з будівництва дороги, Фельдман буде прагнути зберегти союз з цією партією до виборів і, використовуючи свою популярність у місті, завести якомога більше своїх представників до органів місцевої влади, щоб скласти потужну опозицію Кернесу. Втім, останнім часом плани щодо виборів Фельдман публічно не озвучував. А груднева заява про намір балотуватися на посаду мера навряд чи буде реалізована – він про це заявляв і перед деякими попередніми виборчими кампаніями, але потім свою кандидатуру не висував.

Контроль над депутатським корпусом міськради дає керованість міста, а для мера виступає фактором вибудовування бажаного іміджу завдяки безперешкодній можливості реалізовувати та презентувати заплановані проекти. При опозиції міськради шанси на підтримку популярності мера серед харків’ян значно знижуються. А облрада виступає бажаним об’єктом (в плані заведення максимуму «своїх» депутатів) в перспективі передбаченої реформою децентралізації ліквідації ОДА та переходу її функцій до виконкомів облрад.

З огляду на всі означені фактори та обставини, варто очікувати, що найзапекліша передвиборна боротьба з гострою конкуренцією розгорнеться у Харкові за обласну та міську ради, а не за крісло мера.

Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», який реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED).  Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».