Регіональні особливості динаміки партійної системи та електорального балансу в Харківській області | Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Регіональні особливості динаміки партійної системи та електорального балансу в Харківській області

До Харківської області як прифронтового та прикордонного регіону прикута значна дослідницька увага: по-перше, тому що політична стабільність на Харківщині об’єктивно є питанням національної безпеки, по-друге, через традиційну електоральну специфіку області. Третій за чисельністю зареєстрованих виборців (2,13 млн.) регіон України протягом електоральної історії 1994-2015 років часто демонстрував тенденції, які контрастували з загальноукраїнськими.

У той же час сама Харківська область має свої відносно стійкі електоральні закономірності, які свідчать про внутрішню неоднорідність регіону з точки зору традиційних політичних позицій виборців. Електоральні карти Харкова та області за результатами різних виборів ілюструють наявність сталого електорально-просторового розмежування. Відзначимо декілька основних особливостей і тенденцій у межах Харківської області.

По-перше, варто відзначити наявність чітко окресленого «західного поясу», в якому сума голосів, поданих за т.з. «проукраїнські» (або «промайданні») сили, відносно вища (Краснокутський, Богодухівський, Валківський, Коломацький, Нововодолазький, Кегичівський, Сахновщинський, Зачепилівський райони).

По-друге, т.з. «проукраїнська сума» відносно вища в сільських-аграрних районах і нижча в урбанізованих-промислових. Зокрема, цю «урбаністичну» гіпотезу підтверджує співставлення результатів міст обласного значення та відповідних районів (наприклад, Лозова – Лозівський район, Чугуїв – Чугуївський район, Ізюм – Ізюмський район тощо): майже завжди сумарні результати «проукраїнських сил» у містах нижчі. Взагалі, пояс великих у масштабах області міст (Лозова, Чугуїв, Куп’янськ, Ізюм, Первомайський, Балаклія, Красноград, Вовчанськ) стабільно демонструє відносно низькі показники «проукраїнської суми», а особливо в цьому сенсі виділяється Чугуїв.

По-третє, Люботин, Золочівський, Дергачівський, Харківський та Зміївський райони через близькість до обласного центру в більшості випадків демонструють результати, подібні до голосування Харкова.

По-четверте, в межах Харкова (в якому мешкає більшість виборців області) фіксується сталий центр-периферійний поділ: т.з. «проукраїнські сили» користуються відносно більшою підтримкою в центрі міста і мають нижчі показники на виборчих дільницях, віддалених від центру.

Рис. 1. «Проукраїнська сума» на виборах до ВР 2014 р. у розрізі 84 округів Харківської міської ради

Джерело: дані з сайту ЦВК

Незважаючи на наявність сталих закономірностей співвідношення підтримки політичних сил, які умовно можна віднести до «промайданних» («проукраїнських») та «контрмайданних» (а цей бінарний поділ для аналізу динаміки 2004-2015 років видається більш вдалим, ніж традиційний «право-лівий»), електоральний баланс Харківської області зазнавав протягом останніх років відчутних змін.

Рис. 2. Динаміка електорального балансу Харківщини (2004-2015 р.)

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Наведені в діаграмі відсотки сумарної підтримки двох узагальнених політичних блоків ілюструють певні тенденції «відкату» після пікових результатів 2014 р., які, ймовірно, проявляться й на майбутніх виборах 2019 року. Наразі, згідно даних закритих соціологічних опитувань, найбільшою підтримкою в області користуються саме партії «контрмайданного» блоку – «Відродження» (в першу чергу, за рахунок «ефекту ототожнення» з мером Харкова Геннадієм Кернесом), «За  Життя», «Опозиційний блок», «Наш Край».

Проте, з поля зору аналізу, який опрацьовує лише набрані на виборах відсотки, випадає тренд абеснтеїзму, який, насправді, і є найбільш сталою електоральною тенденцією на Харківщині. Кількість виборців, які не скористалися своїм активним виборчим правом, починаючи з 2014 року перевищує сумарні обсяги «промайданного» і «контрмайданного» сегментів.

Рис. 3. Динаміка електорального балансу Харківщини (2004-2015 р.) з урахуванням явки виборців

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Взагалі, з точки зору активності виборців Харківська область стабільно входить до регіонів-аутсайдерів з найменшою явкою. Жодного разу за період 1991-2015 років явка на Харківщині не була вищою за середню явку по Україні.

Рис. 4. Порівняння сукупної активності виборців в Україні та на Харківщині (1991-2015 роки)

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Показово, що після Євромайдану «криві» Харківської області та загальноукраїнська розходяться: якщо для України в цілому на президентських виборах 2014 року явка в порівнянні з виборами 2012 року збільшилась, то в Харківській області – навпаки, активність виборців зменшилась. В цілому, починаючи ще з 2012 року спостерігається сильний зв’язок між явкою виборців в регіонах та відсотком підтримки в ньому «промайданних сил»: коефіцієнт кореляції цих двох масивів для виборів 2012 року склав k=0,72, для президентських виборів 2014 року – k=0,86, для парламентських виборів 2014 року – k=0,82. Тобто, можна аргументовано припустити, що збільшення групи «абсентеїстів» відбулося, в першу чергу, за рахунок колишніх виборців «контрмайданного» блоку.

Зміни в електоральному балансі Харківської області напряму пов’язані з регіональними особливостями динаміки партійної системи. Станом на 18 січня 2017 року, в Україні було зареєстровано 352 політичні партії. Майже половина всіх українських політичних партій з’явилася за останні три роки. Взагалі, 2015 рік став рекордним для України за кількістю зареєстрованих політичних партій. До цього найбільше партій було зареєстровано у 2005 році – 24. У Харківській області згідно з даними реєстраційної служби Головного управління юстиції зареєстровано близько 200 обласних організацій партій (можна констатувати збільшення розриву між всеукраїнськими партіями та їх представництвом у Харківській області: так, наприклад, станом на 2008 рік із 148 партій у Харківській області було зареєстровано 142 партії).

У 3-х з 352-х політичних партій юридична адреса знаходиться в Харкові – це партії «Народні ініціативи Олександра Фельдмана», «Життя» та «Нові рубежі» (останні дві пов’язують з народним депутатом Валерієм Писаренко). Яскраво виражені регіональні партії на Харківщині відсутні. У порівнянні, наприклад, із партіями, де сама назва відсилає до чіткої територіальної локації – «Одеська партія», «Одеська морська партія Сергія Ківалова», Всеукраїнське об’єднання «Черкащани», партія «Херсонці», «Вінницька європейська стратегія», «Українська галицька партія», «Ми – Кияни» тощо.

Тим не менш, до певної міри регіональним політичним проектом можна вважати партію «Відродження», яка в Харкові ототожнюється з мером міста Геннадієм Кернесом. Членами Харківської обласної організації партії «Відродження» є більше 34 тисяч людей (з них 14 тисяч – в обласному центрі). Місцеві організації партії діють в усіх районах і містах обласного значення. Голова обласної організації «Відродження» – народний депутат Віктор Остапчук, міської організації – заступник голови Харківської обласної ради, Володимир Скоробогач. У той же час в «кулуарах харківської політики» обговорюють можливість злиття місцевої команди «Відродження» з більш перспективним у всеукраїнському масштабі проектом «За Життя».

Серед парламентських партій на Харківщині найбільше представлена «Батьківщина» та «БПП-Солідарність». При цьому з підтримкою цих партій кількість осередків корелює слабко. Показово, що регіональний переможець парламентських виборів 2014 року – «Опозиційний блок» – не розбудовує мережу партійних організацій, через що, зокрема, не може брати участі у виборах в ОТГ.

В жовтні 2015 року 15 партій брали участь у виборах до Харківської обласної ради, хоча тільки 4 змогли висунути кандидатів в усіх округах (ще 3 максимально наблизились до цього). У виборах до Харківської міської ради взяли участь 20 політичних партій.

Таблиця 1. Участь партій у виборах до Харківської обласної ради 2015 р.

Партія Кількість кандидатів Кількість голосів % голосів Місць у раді % місць у раді
«Відродження» 116 320 895 35,47 50 41,6
«Блок Порошенка«Солідарність»» 121 126 776 14,01 20 16,6
«Опозиційний блок» 105 122 673 13,56 19 15,8
«Самопоміч» 46 77 618 8,58 12 10
«Наш край» 120 72 359 8,00 11 9,1
 «Батьківщина» 121 47 551 5,26 8 6,6
«ВолонтерськапартіяУкраїни» 121 26 507 2,93 0 0
«Радикальна партіяЛяшка» 75 24 278 2,68 0 0
«УКРОП» 44 20 685 2,29 0 0
«Нова держава» 90 20 422 2,26 0 0
«Свобода» 117 15 481 1,71 0 0
«Блок ДартаВейдера» 1 8830 0,98 0 0
«Сила людей» 121 8781 0,97 0 0
«Соціалісти» 53 6041 0,67 0 0
«Сильна Україна» 87 5913 0,65 0 0

Джерело: дані з сайту ЦВК

Якщо порівняти ці результати з підсумками виборів до обласної ради 2010 року, то сумарний відсоток «Відродження» і «Опозиційного блоку» – 49,03%, тоді як у 2010 році за пропорційною частиною «Партія регіонів» отримала 34,59%, а КПУ – 10,06% голосів. Значно знизилась підтримка «Батьківщини»: з 17,69% до 5,26%.

Через наявність мажоритарної складової вибори 2010 року призвели до значно більшого диспропорційного викривлення. Розрахунок «індексу Галлахера» для ради 2010 року обрання дав результати LSq1 = 10,93 (лише для пропорційної частини виборів) і LSq2 = 20,13 (для виборів у цілому), тоді як застосування пропорційної персоніфікованої виборчої моделі в 2015 році зменшило диспропорційність (LSq2015 = 5,29).

В конфігурації обласної ради 2015 року були можливі різні формати коаліції (на відміну від міської ради, де однопартійну промерську більшість сформувало «Відродження»). Підсумковий формат вписується у «модель Райкера» і його теорію позаідеологічних мінімально виграшних коаліцій, адаптовану до неопатримоніального характеру українського політичного режиму. «Відродження» сформувало коаліцію не з іншими електоральними спадкоємцями «Партії регіонів» (мова про «Опозиційний блок» та «Наш Край»), а з президентською «БПП-Солідарністю». Таким чином, характер регіонального політичного режиму на Харківщині зумовлюється цим альянсом головних носіїв електорального та адміністративного ресурсу. Незважаючи на ідеологічну дистанцію між цими партіями, на рівні Верховної Ради «Відродження» також де-факто (але не де-юре) входить до коаліції.

Таблиця 2. Індекс коаліційного впливу фракцій у Харківській обласній раді

Партія Коаліційний вплив
«Відродження» 0,4
«Блок Порошенка „Солідарність“» 0,15
«Опозиційний блок» 0,15
«Об’єднання „Самопоміч“» 0,15
«Наш край» 0,15
ВО «Батьківщина» 0

* у розрахунках автора використовується «індекс Банцафа»

Рис. 5. Конфігурація Харківської обласної ради після виборів 2015 року

Джерело: дані з сайту ЦВК

Для аналізу електоральної конфігурації в Харківській області та характеру конкуренції між партіями, видається доцільним звернутися до методологічних інструментів сучасної політології – «індексів ефективної кількості партій» (розрахованих за часткою голосів, а не місць в асамблеї) Лааско-Таагепери та Голосова (які можуть інтерпретуватися як показники ступеню фрагментованості електорального простору), а також «трикутника Нагаями».

Рис. 6. Індекси ефективної кількості партії (електоральні) на Харківщині

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Показово, що в порівнянні з аналогічними розрахунками для загальноукраїнського електорального простору, на Харківщині індекси завжди нижчі. Менша ефективна кількість електоральних партій свідчить про менший ступінь фрагментації електорального простору. Також характерною особливістю Харківської області є те, що домінантна партія традиційно отримує вищу підтримку (у відсотках), ніж партія-лідер у загальноукраїнському масштабі.

Рис. 7. Результати партії-переможниці (динаміка 1998-2015 років)

* для Харківської області: 1998, 2002 р. – КПУ, 2006-2012 р. – «Партія регіонів», 2014 р. – «Опозиційний блок», 2015 р. – «Відродження».

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Динаміку формату партійної системи на Харківщині також можна дослідити за допомогою «трикутника Нагаями». Нижче наведені візуалізації авторських розрахунків для результатів парламентських виборів 1998-2014 років (деталізація за округами), а також виборів до обласної ради 2015 року. Червоним кольором позначені точки, які позначають округи, що розташовані в Харкові (де мешкає 51,4% виборців всієї області), синім – інші округи.

Рис. 8. «Трикутник Нагаями» за результатами виборів 1998 року

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

На парламентських виборах 1998 року в Харківській області найбільше голосів здобула КПУ (35,49%): характерно, що її підтримка в округах, розташованих у Харкові, була нижче, від сільських округів області. Друге місце в округах Харкова здобула ПСПУ, в сільських округах за межами обласного центру – переважно СПУ (та в одному «Народна аграрна партія»). Розміщення «міських» точок в нижній частині сегменту G характеризує стан партійної конкуренції як такий, при котрому домінуюча партія не має абсолютної більшості (підтримки > 50%), при цьому вона конкурує одразу з декількома силами (більше 50% голосів подано не за перші дві партії). В округах за межами обласного центру домінуюча партія значно переважає всі інші, але набирає менше 50% голосів.

Рис. 9. «Трикутник Нагаями» за результатами виборів 2002 року

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

На чергових виборах у 2002 році КПУ знову перемогла, але втратила близько 5% голосів (результат – 30,69%). У Харкові друге місце в більшості округів посіла СДПУ(о) (сукупний результат в області – 10,32% і третє місце), тоді як у сільських округах друге місце в усіх округах здобула президентська сила «За Єдину Україну!». У 5-ти округах сума голосів, поданих за перші дві партії, перевищила 50%. З так званих «проукраїнських сил», що входили в антипрезидентську коаліцію, найкращий результат було зафіксовано у «Нашої України» (5,92%) та СПУ (4,58%).

Рис. 10. «Трикутник Нагаями» за результатами виборів 2006 року

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Парламентські вибори 2006 року проходили за пропорційної системи, що вдвічі підвищувало роль партійних результатів. До цього часу «Партія регіонів», фактично, акумулювала весь «контрмайданний» електорат (саме до ПР перейшли голоси багатьох виборців КПУ та «За ЄДУ» 2002 року). «Партія регіонів» здобула на виборах 51,7% голосів – у сільських округах підтримка партії була вищою. Друге місце в усіх 14 округах посів БЮТ(з діапазоном підтримки від 7 до 15%).

Рис. 11. «Трикутник Нагаями» за результатами виборів 2007 року

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Позачергові парламентські вибори 2007 року, фактично, відтворили ту ж конфігурацію з незначним зростанням підтримки БЮТу (16,36% у середньому по області). За «Партію регіонів» проголосували 49,6% виборців із збереженням тенденції до відносно більших показників у сільських округах.

Рис. 12. «Трикутник Нагаями» за результатами виборів 2012 року

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

На виборах 2012 року «Партія регіонів» втратила частину своїх виборців, здобувши 40,98% голосів (на 8,6% менше за результат 2007 року). Ймовірно, «трансферт» відбувся у напрямку КПУ, яка здобула друге місце в 12-ти з 14-ти округах області із сукупним результатом 13,18% (проти 8,28% 2007 року). У двох «центральних» районах міста Харкова друге місце посіла «Батьківщина» (сукупний результат –25,54%). У цілому система почала дрейфувати від секторів Е та D до сегменту G(стан, подібний до виборів 2002 року).

Рис. 13. «Трикутник Нагаями» за результатами виборів 2014 року

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

«Опозиційний блок» виступив у якості електорального спадкоємця «Партії регіонів» і зміг акумулювати 32,16% голосів (на 9% менше за результат 2012 року). Багато в чому зниження результату пояснюється й низькою явкою – частина «контрмайданного електорату» проігнорувала вибори, тоді як «промайданні» виборці – навпаки. Друге місце в усіх округах здобула президентська партія БПП (діапазон відсотків – від 11% до 18%).

Рис. 14. «Трикутник Нагаями» за результатами виборів 2015 року

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

На виборах до обласної ради 2015 року у відносній більшості районів та міст обласного значення перемогу здобула партія «Відродження», яка (разом з партією «Наш Край») порушила монополію «Опозиційного блоку» на електоральний спадок «Партії регіонів». Найбільше голосів «Відродженню» принесла перемога в Харкові за рахунок ототожнення з мером міста Геннадієм Кернесом (партія набрала 45% при 11% у найближчого конкурента). В той же час на території районів області посилилась фрагментація електорального простору і збільшилась кількість конкурентоздатних партій. У 11 районах найбільшу підтримку здобула президентська «БПП-Солідарність» за рахунок ототожнення із впливовими місцевими бізнесменами та політиками (часто – діючими депутатами облради, які 2010 року обирались від «Партії регіонів»). Всього 7 партій здобули перше або друге місце хоча б в одному районі чи місті обласного значення («Відродження», «БПП-Солідарність», «Опозиційний блок», «Наш Край», «Батьківщина», «Волонтерська партія», «Самопоміч»). Зміщення в ліву частину сегменту G свідчить про відсутність домінантної партії на більшості території і мінімальні розриви між політичними силами, що посіли перше та друге місця.

Характерно, що партії мали досить нерівномірну підтримку на різних територіях і це призвело до високого ступеню електорально-регіональної неоднорідності. В сучасній політології для вимірювання цієї (не)однорідності по відношенню до електоральної бази кожного суб’єкту в цілому прийнято використовувати різноманітні індекси [4]. Ми пропонуємо розраховувати індекс електорально-просторової (не)однорідності як коефіцієнт варіації масиву результатів, здобутих партією, в різних регіонах, районах, округах, дільницях тощо (в залежності від об’єкту дослідження). Значення індексу будуть тим вищими, чим більшими будуть відхилення від середнього результату в різних територіальних одиницях аналізу. На всеукраїнському рівні політичні сили в залежності від територіальної однорідності своєї підтримки можуть бути класифіковані наступним чином: загальнонаціональні (0 < IRNP < 0,33), макрорегіональні (0,34 < IRNP < 0,66), регіональні (0,67 < IRNP < 0,99), субрегіональні (1< IRNP). Тобто для перших буде притаманна територіальна однорідна підтримка, а останніх можна вважати «партіями одного-трьох регіонів», які не сприймаються на більшій території. У таблицях нижче наведені розрахунки для загальнонаціонального рівня (на базі виборів у парламент 2014 року та виборів до обласних рад 2015 років), а також для харківського регіонального рівня (оцінювалась варіація районних результатів партій на виборах до обласної ради). Таблиця 3. Електорально-просторова неоднорідність електоральних баз українських політичних партій

2014 % IRNP
«Народний фронт» 22,14 0,433
«Блок Порошенка» 21,82 0,213
«Самопоміч» 10,97 0,395
«Опозиційний блок» 9,42 1,207
«Радикальна партія О. Ляшка» 7,44 0,363
«Батьківщина» 5,67 0,279
2015 % IRNP
«Блок Порошенка «Солідарність»» 19,5 0,210
«Батьківщина» 12,2 0,304
«Опозиційний блок» 10,5 0,920
«УКРОП» 7,4 0,681
«Свобода» 6,8 0,653
«Радикальна партія О. Ляшка» 6,8 0,488
«Самопоміч» 6,4 0,536
«Відродження» 5,5 1,370
«Наш Край» 4,3 0,811

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Таблиця 4. Електорально-просторова неоднорідність електоральних баз харківських обласних організацій політичних партій

2015 % IRNP
«Відродження» 35,47 0,473
«Блок Порошенка«Солідарність»» 14,01 0,627
«Опозиційний блок» 13,56 0,574
«Самопоміч» 8,58 0,672
«Наш край» 8,00 0,758
 «Батьківщина» 5,26 0,584
«Волонтерська партія України» 2,93 1,386
«Радикальна партія О. Ляшка» 2,68 0,446
«УКРОП» 2,29 0,489
«Нова держава» 2,26 0,775
«Свобода» 1,71 0,438
«Блок Дарта Вейдера» 0,98 0,501
«Сила людей» 0,97 1,162
«Соціалісти» 0,67 1,023
«Сильна Україна» 0,65 0,541

Джерело інформації для розрахунків: дані з сайту ЦВК

Сам по собі показник однорідності не є «індикатором сили» партії – високі або низькі значення можуть бути притаманні як популярним, так і маргінальним партіям. Втім, здебільшого, партії влади та сильні партії у своєму розквіті працюють на вирівнювання цієї неоднорідності. Приклади індексів, більших за IRNP= 1, характеризують локальні проекти, які з усього масиву результатів мають високі показники лише на декількох. Наприклад, до цього типу партій, за результатами виборів 2015 року, відноситься «Волонтерська партія України», яка здобула значну підтримку лише на півдні Харківської області (території, яка відноситься до мажоритарного округу №178, по якому у 2014 році балотувався голова партії Валерій Дема та де розташовані підконтрольні йому підприємства).

Висновки

Аналіз електорально-просторового балансу в форматі бінарного узагальнення навколо «Майдану» як ключового конфлікту 2004-2014 років засвідчив, що Харківська область, незважаючи на її внутрішню електоральну неоднорідність, є однією з найменш сприятливих для т.з. «промайданних сил». Пікова точка підтримки «промайданних сил» – це 2014-й рік, після чого фіксується «відкат». Вже на місцевих виборах 2015 року електоральний баланс був на користь «контрмайданних» партій (61% на 39%), в яких більшість складають колишні члени «Партії регіонів». Наразі за електоральний спадок ПР сперечаються 4 найпопулярніші в області партії – «Відродження», «Опозиційний блок», «Наш Край» та «За Життя», для яких Харківщина є базовим регіоном. Втім, найбільш стійким електоральним трендом є абсентеїзм, який значно посилився з 2014 року. З показниками активності виборців 47% (президентські вибори), 45% (парламентські) та 44% (місцеві) Харківщина є одним із найбільш пасивних з точки зору явки регіонів. Електоральному простору Харківської області притаманний нижчий рівень фрагментованості, ніж загальноукраїнському (що підтверджуються меншими значеннями індексів ефективної кількості партій). Найбільш популярна в регіоні партія (КПУ – Партія регіонів – «Опозиційний блок» – «Відродження»)  завжди набирала більше (у відсотках), ніж переможець парламентських виборів. Піком електорального домінування однієї партії були 2006-2007 роки, коли «Партія регіонів» здобувала близько 50% голосів. З огляду на результати виборів 2015 року, можна стверджувати, що на території області посилюється електорально-партійна фрагментація, але це характерно для районів і міст поза межами Харкова. У Харкові за рахунок великого особистого рейтингу мера Геннадія Кернеса «Відродження» має однопартійну більшість у міській раді та намагається відтворити електоральний баланс 2006-2007 років, ставши спадкоємцем «Партії регіонів». Утім, після відходу Геннадія Кернеса від управління містом ситуація може стрімко змінитись, а фрагментація – посилитись. В обласній раді «Відродження» утворило коаліцію з «БПП-Солідарністю»: таким чином, характер регіонального політичного режиму визначається альянсом носіїв електорального та адміністративного ресурсів.

Антон Авксентьєв, Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Матеріал підготовлений у рамках проекту, який реалізується за фінансової підтримки Європейського фонду демократії (EED) та Уряду Канади